Земля обітована - Олесь Олександр

Це така самозрозуміла річ.

К у л ь ч и ц ь к и й. Слушно, цілком слушно, товаришко!

Ш у м и ц ь к и й. Я вам не суперечу, навпаки, цілком погоджуюся з вами, але під час диктатури пролетаріату мусять переважати класові, соціальні завдання над національними. Це переходова доба. Коли революція, пролетаріат переможе класового ворога, змете з лиця землі всі рештки буржуазного ладу і очистить місце для нового будівництва на засадах соціалізму, тоді настане пора вільного розвитку національної культури. Мусимо насамперед знищити соціальні нерівності, а потім — національні. Тому я вважав справедливим під час диктатури рішуче осудити націоналістичні ухили нашого старого товариша як шумскіста, як зрадника марксизму та ленінізму. Йому загрожує заслання... Так, його заслали на 10 років.

К у л ь ч и ц ь к и й. Ай-ай-ай, ай-ай-ай!

Ш у м и ц ь к а. Що ти говориш? На 10 років!! І ти голосував за заслання?!

Ш у м и ц ь к и й. Так, я голосував за заслання. Моє сумління чисте, як краплина води.

Вбігає  Б о р и с.

Б о р и с. Новина! Страшна новина! Всі. Що та же? Що сталося? Що, кажи! Борис. В Ленінграді якісь злочинці забили комуністичного діяча, найближчого друга нашого великого вождя.

Ш у м и ц ь к и й. Хто забив? Хто? Який божевільний?

Б о р и с. Одні кажуть, що якийсь чужинець, другі — що робітник з фабрики. Це, виявляється, сталось вчора чи навіть раніш. Ідуть арешти. Кажуть, напали на сліди.

Ш у м и ц ь к и й. Яка підлість! Вони думають, що атентатами, бомбами уб'ють ідею! Ні! Ідеї безсмертні!

К у л ь ч и ц ь к и й. Ай-ай-ай! Ну, я піду. Моє поважання. Атмосфера не сприяє спокійній кабінетній праці. (Пішов).

Ш у м и ц ь к а. Я далі не можу витерпіти... Щодня, щодня щось нового! Вранці я вистояла 6 годин біля крамниці. Наслухалась всього на свою адресу. І що ми "закордонні буржуї", і що маємо долари, і що приїхали об'їдати селян і робітників, коли і без нас їм нічого їсти. Ромку, я не видержу, я так не можу!..

Ш у м и ц ь к и й. Все це жіночі нерви.

Ш у м и ц ь к а. Бачити вас щодня голодними...

Ш у м и ц ь к и й. Це дурниці, мамусю.

Ш у м и ц ь к а. Марійко, Марійко!.. Правду вона казала. Вернутись би нам, Ромку.

Ш у м и ц ь к и й. Куди?! В те болото? Їдь сама!

Ш у м и ц ь к а. Подивись, як схудли діти, як ти випадаєш...

Стук в двері. Входить 5-6 озброєних людей.

С т а р ш и й. З наказу ГПУ ви заарештовані.

Ш у м и ц ь к и й. Я? Я — Шумицький.

С т а р ш и й. Всі! Одягайтесь!

Ш у м и ц ь к и й. За що? Товаришу... Старший. Без розмов! Виходити!

Ш у м и ц ь к а. Всі?!! Ромку, що сталося?

С т а р ш и й. Прошу не розмовляти! Не брати з собою нічого! Марш!

Ш у м и ц ьк и й. Ходім!.. Це якесь непорозуміння.

Ш у м и ц ь к а. Діти, Ромку... Що це таке?! (Виходять).

С т а р ш и й (до колеги). Зостаньтесь тут: наложіть печаті!

Завіса

                         IV

Камера в льоху. Часом долітають звуки мотора, голоси, крики.

X. (одчиняє двері, входить і на порозі комусь кричить). Іди сюди! Тут зараз нікого немає...

Z. (входячи). Ну що ж, товаришу, був уже присуд? Запроторили далеко? На Сибір, на Соловки?

X. Декого дуже далеко, аж надто.

Z. А Шумицьких?

X. У! Здорово! Двох синів розстріляти. Присуд виконати негайно. Може, вже на лоні Авраама й Ісаака...

Z. А старого?

X. Додаткове слідство. Викрутився! Хай погуляє, подумає пару місяців на самоті. О, ми їх радо пускаємо з "вужчої" батьківщини, але ніколи не випускаємо з "ширшої".

Z. Вони лише прикидаються комуністами, а в душі найзапекліші націоналісти.

X. Вони ганьблять, ненавидять Петлюру, а самі вдесятеро більші петлюрівці, як був сам Петлюра.

Z. Ну, їх всіх виведуть на чисту воду і "в росход". "В росход і нікакіх", як каже Михайло Наумович.

X. Але ж як все ловко зроблено і підведено! Комар носа не підточить!

Z. Просто геніально! Перейшли з револьверами і бомбами в різних місцях кордон з метою атентатів на представників совітської влади.

X. Дуже добре! Дійсно геніально! (Запалює і дає цигарку). Кури! Цікаві подробиці на суді. Виїзна московська сесія прохає відповідати по-руськи, а старий: "Я радо говорив би по-московськи, та не вмію". А предсідник: "Як?! Всесоюзної мови не знаєте?! Не визнаєте мови Леніна, Сталіна?" А він: "Не вмію. Я їхав в Харків, Київ, а не в Москву". Так і одрізав! От нахаба! Чи ти бачив таких шовіністів? Голова почервонів, здавалось, скочить і власними руками задушить, але стримався, тільки пильно подивився на варту і враз зблід, аж пожовк. Поблід і той, зрозумів наче і злякався: "Харашьо,— каже,— я буду гаваріть по-руські, але не харашьо, как зумію..." А коли винесли присуд смерті 28-ми, і в тому числі його синам, став білий як крейда і остовпів, завмер. Очі йому, як у жаби, вилізли на лоба, волосся наче догори стало, а потім враз як затрясеться, як закричить не своїм голосом і впав... Насилу його, похололого, винесли з суду й одігріли. Гришка — майстер відігрівати!.. Послухай, у мене є старенький револьвер, без барабану (украли канальї). Він вже багато разів прислужився мені при трусах. Раз навіть слідчий підморгнув мені, натякнувши, що дуже часто фігурує цей інструмент!.. Чи не підкинуть його в барахло? Це ж камера старого. А потім ти його і найдеш. Побачимо, як буде викручуватись! Трагікомедія вийде! А жінці його я скажу, що найшли у старого револьвер. Нехай признається, а то, дескать, буде зле і їй, а йому ще більше. Примусимо признатись і прилюдно зректись і чоловіка, і синів, як контрреволюціонерів, що разом із Зінов'євим хотіли повалити Радянську владу. Всю цю наволоч треба знищити од першого до останнього! Бо вони на язику "комуністи", "товариші", а в серці гайдамаки, чорношличники, куркулі, інтелігенція.

Z. Ну, давай спробуймо! Навмисне! Подивимося, що з цього вийде. Почекай лише, я подивлюсь, чи нема кого за дверима. (Одчиняє двері). Псс! Тікаймо! Швидше! Ведуть! Ведуть старого. Ходім. (Вийшли).

Двоє людей вводять, майже вштовхують, Шумицького.

Ш у м и ц ь кий. А! (Спирається на стіну).

В а р т о в и й. Мовчати. Сидіти тихо, а то буде зле. А потім — на допит!

Вийшов. Брязнули ключі, замкнулись двері.

Ш у м и ц ь к и й (після паузи проводить рукою по лобі). Що це? Сон?! Дійсність? Мати Божа! Що це? Їх нема? Ні Андрія, ні Бориса немає більше?!! Не може бути. Це не може бути! Вони живі! Це сниться дурний, несамовитий сон! Так, це... сон! Я сплю. Це мені сниться... Прокляття! Я не можу прокинутись. Мамо! Андрію, Борисе! Збудіть мене, бо розірветься серце. (Відскакує від стіни, береться за голову, оглядається навколо). Ну, я встав, прокинувся. Але сон і досі здається мені дійсністю... Мамо, Борисе, Андрію! Де ви? Що зо мною? Де я? О Боже, Боже! (Падає на коліна). Це дійсність... (Схоплюється на ноги). Ні, ні! Тисячу разів — ні! Це не може бути! Як це може бути?! Я збожеволів. Де лікар? Чому не заспокоять мене? Хіба не бачать, що мої нерви порвалися! Хіба не знають, що я боровся з цілим суспільством, що ця боротьба була титанічна! Як вони не розуміють?! Я переміг, але впав, впав, облитий кров'ю. Нащо мене посадили сюди? Хіба я злодій! Лікаря! Швидше лікаря! Мені зле! (Швидко і голосно гримає в двері).

В а р т о в и й (в руці з револьвером). Ти знову буйствуєш? Холодної води хочеш на голову? Ми тебе зразу заспокоїмо. Це бачиш? (Показує револьвер і приставляє до обличчя).

Ш у м и ц ь к и й. Пане добродію, я вас уклінно прошу негайно прислати мені лікаря. Нехай негайно прийде! Хай негайно біжить сюди, бо зі мною сталось щось страшного... Я божеволію! Розумієте? Жах! Хай приведе моїх синів і дружину. Я мушу їх бачити.

В а р т о в и й. Еге! Сини твої давно вже ждуть тебе до себе.

Ш у м и ц ь к и й. Мене ждуть?! Де ждуть? Де вони? Біжіть скажіть, нехай негайно прийдуть до мене.

В а р т о в и й. Звідти ще ніхто не приходив.

Ш у м и ц ь к и й. Що?!. Що?!. Що ви кажете?!! Як... Їх справді розстріляли?.. Не може бути! Я їх спасу! Я негайно телеграфую товаришу Сталіну, Горькому. Добре!? Лише не маю паперу, пера... Може, ви маєте? Я заплачу, скільки скажете, скільки схочете. У всякій валюті: в доларах, фунтах, золотих. Тільки сейчас зателеграфуйте! Телеграфуйте: "Москва, Сталіну, копія Горькому. Припиніть непорозуміння. Негайно їду до Москви для пояснень. Шумицький".

В а р т о в и й. Тут вже ніхто не поможе.

Ш у м и ц ь к и й. Як? Лише телеграму... За годину все виясниться. Покличте слідчого! Дайте річники журналу, листування. Я докажу, що це непорозуміння. Це наклеп, провокація з боку бандитів-контрреволюціонерів. Сини мої — комуністи. Присягаюсь! Скажіть, вони живі? Де вони?.. Тільки скажіть — я вам руки поцілую. (Падає на коліна й хоче поцілувати руку).

В а р т о в и й. Покинь... Що ти, сказився? Здурів?

Ш у м и ц ь к и й. ...Благаю, скажіть...

В а р т о в и й. Ну, хай буде по-твоєму... Тільки, старий, дивись! Сиди тихо! А то я вже не так поговорю з тобою. (Пішов).

Ш у м и ц ь к и й. Я так і знав, так і думав. Вони, може, в тюрмі, але за годину виясниться все, і вони будуть вільні. Будемо знову всі вкупі. Сиділи ж колись і інші, і всі зостались живі. Дехто був навіть на засланні, але за провину і повернувся. Це нічого. (Пауза). Ах, яка втома!.. Яка втома... Голова болить... Ох, як мені болить голова! Трохи лягти відпочити. Так голова болить... Не взяв ні аспірину, ні пірамідону... Все наспіх... Заснути б... лише 10 хвилин!.. (Лягає).

Тиша. За хвильку вистріли. Чути жіночий розпачливий крик. (Зривається з ліжка).

Що сталося? Що? Боже! Тут завжди, тут ніколи немає покою! Когось вічно катують! (Подумавши). Мусять! Революційна дисципліна мусить бути! Ніхто не сміє на зорі нового життя пробувати повернути назад колесо історії. Старе минулося навіки.