Вуркагани - Микитенко Іван

Хтось почав тихо, задумано:

А в больниці три сестриці,

та все карноглазки...

Потому зробив довгу перерву, зітхнув, подумав і, замість проспівати, тихо проказав другу половину куплета:

Одна коле, друга ріже,

третя — перев'язки.

Альоша лежав на своєму матраці й почував, як йому дрижать руки з нестерпучого вогню. Він майже непритомнів од думки, що Матроса могли впіймати. Щоб тільки побачитись з ним, він сам хотів поїхати. Та якийсь незрозумілий жах виріс йому в ту хвилину.

Так чекали всі до вечора в мовчанні й тривозі.

Невже спіймали?

Васька Глухий увійшов у кімнату мовчки, ні на кого не дивлячись. Пройшло кілька хвилин. Потому хтось спитав вороже.

— Впізнав?

Глухий теж відповів не зразу. Видно було, що йому тяжко сказати. Він тихо захриплим голосом промовив:

— Незвісно. Якийсь пацан, не можна впізнати. З-під поїзда витягли.

Знову довго мовчали. І знову хтось запитав ледве чутно:

— Мертвий?

— А що ж, живого тобі з-під поїзда? — похмуро сказав Глухий. — Шкуру зідрало.

Альоша дико скрикнув і забився головою об підлогу. Очі йому закотилися під лоба. Він заскреготів зубами, схопився скрюченими пальцями за груди.

— Альошко! Дивіться, що він робить! Альошко! — злякано підскочили хлопці.

У нього почався тяжкий нервовий напад.

— Матрос! — кричав він не своїм голосом. — Ой, Матрос... Держіть... он він котить кавуна... Он чорт, чорт!

Довго кричав... Всі мовчки з жахом дивилися на нього. В кімнаті зовсім смеркло.

V

Коли трапився той нещасливий випадок із Пувичкою, Матрос за одну мить розміркував, що тепер залишатися в будинку йому не можна ні хвилини. Він глянув на Альошу, обвів очима кімнату, немов просив тим поглядом прощення за свій злочин, і зник за дверима. Добігши до кімнати завбудинку, він крикнув йому, що з Пувичкою не гаразд, і коли той вискочив на крик, то Матрос був уже на вулиці.

"Куди ж тепер?" — подумав він, залишивши позад себе будинок.

Зваживши далі, що зараз у будинку всі стовпилися коло Пувички і забули про нього, Матрос розміркував, що він має трохи часу подумати не кваплячись. Перспективи були не дуже ясні. Уже ранки ставали осінні, за тиждень-два мають прийти дощі, холод і сльота. Пускатися в далеку подорож було трохи небезпечно. Та й залишатися тут, у цьому місті, зовсім не краще. За той час, відколи жив у тому будинку, він зовсім розгубив колишніх приятелів і не мав до кого звернутися нині по дружню пораду. Одначе стояти на цій вулиці довше також не має жодної рації. Він повернув у глухіший завулок і швидко пішов до порту. Тут кожний старий рундук, кожний камінь і кожна вибоїна в мурованих стінах були йому добре знайомі. Тут він міг пересидіти до вечора.

Добігши до старого човна, під яким лише недавно вони сиділи з Альошею, Матрос не схотів шукати кращого місця. Тут він упав на хрумкий пісок і відтак оддав себе одній думці: "А як же тепер Альошка? — думав він тривожно, гарячково. — Пувичка неодмінно видужає і тоді за мене зжене свою злість на Альоші. Але нехай він тільки посміє! Хіба я не вернуся через якийсь час до цього міста?"

Що він мусить звідси втекти негайно, цієї ж ночі — це рішення склалося уже якось само.

Так він пролежав до того часу, доки в порту лишилися тільки самітні гудки паровозів, що перебігали по рейках між мурів до товарної станції.

На небо вийшли золоті зорі, наче далекі огні семафорів заблищали на невідомих вокзалах. Тоді Матрос виліз із-під човна. Здається, в цей час мусить відходити потяг на північ. І, не вагаючись далі, він насунув на очі свого драного кашкета й пішов до вокзалу.

Яка ж приємна несподіванка чекала на нього там! Він обійшов кам'яниці вокзалу й переліз за півверстви від них через холодні рейки, щоб потрапити між ланки вагонів. Раптом під високими платформами з сіном він помітив якусь живу, рухливу купу. Обдивившись навколо, чи немає поблизу небезпеки, він сторожко наблизився до купи. Так і є! Це свої... Став наслухати — свої!.. Кілька хлопців, мабуть, із порту. Навіть чийсь знайомий голос. Чи не Сенька Черв'як? Зовсім такий голос...

Матрос пам'ятав його ще з тих часів, коли вони разом чистили на пароплавах казани. Черв'як був добрий угара! Перед Матросом метнулися далекі спогади. Ось вони вдвох із Сенькою, вилізши з казана чорніші за сажу, блискають очима й летять по сходах на пристань. Вони пробіжать між юрбою, зачеплять боко'м не одну білу постать, залишаючи на пахучій одежі свій піт і вугляний порох. Постать репетує, кличе стражника, десь здалека гримить сюрчок, а вони вже летять з високого молу в густу фіолетову воду, лишаючи за собою нафтові кола на поверхні. Граючи в воді, вони відпливають аж до другого молу, накивавши на здивовану юрбу. їхні чорні спини, мов у дельфінів, блищать на сонці і знов поринають у глибини.

Купа заворушилася. Дехто кинувся врозтіч. Матрос стояв на місці спокійно й ро'бив їм знаки. Тоді один пішов до нього назустріч. Ступивши кілька кроків, він раптом зупинився, потім прожогом кинувся до Матроса.

— Жигун!.. Матроска!..

— Цить, — спинив Матрос. — Чого паніку наводиш?.. А то хто з тобою?

— Наші. З порту...

— Куди направлєніє?

— Думка на столицю.

Матрос з радості схопив Черв'яка за в'язи.

— Конпанія, — прошепотів він йому схвильовано. — Де наш потяг? Готовий?

— На первой путе.

— Лізьмо, — скомандував Матрос.

Черв'як легенько цикнув. Хлопці підійшли до гурту — їх було дев'ять чоловік з Матросом. Підрахували, вийшло якраз на три собачі ящики.

— Лізьмо до паровоза, а там по'під вагонами. Доки перші три не сядуть, решта не совайся, лежи спокійно. Ящики є не під кожним вагоном. Шукати з правого боку.

Черв'як дістав із кишені шматок зім'ятого дроту й поділив його на три рівні шматки.

— Залазь у ящик і замикайся зсередини, — пояснив він молодшим. — Дірочку пробити гвіздком. Є гвіздки?

— Є, — озвалися хлопці.

Вони лягли між рейок і повзли нечутно, стримуючи дух. Паротяг обдав їх гарячим сичанням, від нього молодшим затремтіли жили, забились серця.

— Ми ліземо з Черв'яком останні, — сказав Матрос. — Вибирайте перші ящики, а ми собі знайдемо.

Продзвенів уже перший сигнал. Біля потяга шуміли підошви, гуркали провідники, проходили з ліхтарями кондуктори. Перші три повзли під вагонами, позираючи з-під коліс на обидва боки. На їхнє щастя, під третім вагоном знайшовся ящик. Пройшло кілька хвилин, тоді рушили ще три. Матрос, Черв'як і Маслик, що був із ними, просунулися до першого вагона.

— Тут можна й на ресорах, — прошепотів Маслик. — Диви: спочатку на осю, потім на трубу, а потім на палку. Тут можна й спати.

Матрос не відповів, а Сенька став заперечувати цей план.

— По-перше, можна впасти, коли спати. А як не впадеш, то все одно спіймають. "Здрючуйся", — скажуть. Ні, треба шукати ящика. — В цю мить об колеса першого вагона задзвенів молоток.

— Провєрка, — шепнув Черв'як.

— Тихо. Маслик, не ворушися.

— Я видерусь на осю. Тут мене й не видко.

— Не дерись, сиди смирно.

— Еге, не дерись, — зашепотів Маслик. — А як побачать? Я краще на осю.

— Кажу, сиди! Він не загляне. Ш-ш... Ось підходить. Не дерись...

Але Маслик уже сів на вісь і завмер там, прихилившись спиною до колеса. Матрос і Черв'як залишилися під вагоном, наче прилипли до землі. Ні звуку, ні дихання. В цю мить наблизились кроки. Видно було тільки чоботи, ліхтарик із зеленим склом і молоток. Ні рук, ні тулуба. Ці речі самі пливли, звисаючи з-за стінки вагона. Матросові страшенно хотілося підвести голову й поглянути на їхнього власника. Він навіть зробив рух, але Черв'як уп'явся йому нігтями в шию і притис до шпали. Ліхтарик наблизився до колеса, молоток гойднувся і вдарив. Глухий, нечіткий звук. Тоді молоток б'є вдруге, втретє. Зупиняється на мить, а далі нижче спускається ліхтар, і чорні великі руки стає видко Матросові і Черв'якові.

— Що за рахуба, — бубонить голос за вагоном. Черв'як прикладає губи до Матросового вуха й шепоче:

— Здається, засипались. Маслик, чорт, не послухав. Чуєш, не той удар...

А ліхтар уже стоїть на землі, поруч нього падає молот, і раптом під вагон нахиляється якась вусата морда. Вона придивляється коротку мить, потім вуса їй заворушилися, настовбурчились.

— А це що таке?.. Ану-ка, вилізайте, господа пасажири, — кажуть ті вуса. І на доказ того, що морда не жартує, під вагон простягаються дві жилаві руки в мазуті з клоччям між пальцями.

— Дряпай! — кинув Матрос. І вони шугнули з Черв'яком з-під вагона — один праворуч, один ліворуч. Черв'як проскочив майже між чобітьми вусатої морди; не встигла вона озирнутись, як він уже зник десь під другим вагоном. Матрос же проскочив наперед і зважив, що йому найкраще буде залізти поки що під паротяг. Маслик залишився на осі, тільки посунувся ближче на середину. Вусата голова зникла — він тільки чув, як вона вже згори щось бубоніла на адресу його товаришів:

— Пасажири. Бач, як вони передвіженія знайшли, — бубоніла морда. Потім молот ще раз ударив об колесо і, задовольнившись тим звуком, поплив із ліхтарем далі. Задзвонив другий сигнал. Цокіт молотка швидко віддалявся на кінець потяга. Перон відразу зашумів, зашаркав; гомін рвонувся дужче, останні пасажири спішили добитися вагонів.

Щось проповзло під Масликом по шпалах.

— Хто це? — спитав Маслик.

— Я, Матрос. Поліземо?

— Не хо... буду тут. Може, ще й не знайдемо ящика. Матрос поліз далі, а він залишився. Під третім вагоном Матрос шкрябнувся головою об ящик. Звідти почулося шамотіння. Він стукнув за умовою три рази. Відповіли: повно. Поплазував далі. Проминув уже кілька вагонів, а ящика немає. Здається, недалеко й кінець потяга... Його охопила тривога. Ударив третій дзвінок... Він підвівся на лікті і збільшив швидкість, як тільки міг. Мабуть, ящик є під останнім вагоном. А коли немає? Що, коли немає? Тоді він залишиться між рейками, і, як тільки пройде потяг, його зараз же зелений картуз і забере...

В цю мить пролунав кондукторів сюрчок, а за ним свиснув паротяг, і цілий потяг здвигнув, напружився й клацнув зубами, як страшна тварюка, що збирається стрибнути на ворога. В голові Матросовій майнула думка: "Ящик відчиняється збоку. Вскочити в нього з-під вагона ніяк не можна, та ще на ходу..." Він кинувся між колеса й вискочив на перон. Потяг рушив і пішов, наближаючи до Матроса останній вагон.