Макбет - Вільям Шекспір

Леді Макбет

Вони сп’яніли - я сміліша стала,

Вони погасли - запалала я...

То... це сова, провісниця нещастя -

Комусь навік бажає на добраніч.

Він там. І двері навстіж. Слуги сплять,

Обов’язки свої забувши. Зілля

Такого я в питво їм домішала,

Що смерть за них змагається з життям.

Макбет

(за сценою)

Хто там?

Леді Макбет

Я вся тремчу! Він їх розбудить...

Тоді всьому кінець. І не убивство,

А замір нас погубить... Поруч я

Кинджали слуг поклала. Він повинен

Знайти. Коли б Дункан не був у сні

На мого батька схожий, я б сама

Його убила.

Входить Макбет.

Муж мій!

Макбет

Все зробив я.

Не чула шуму ти?

Леді Макбет

Ні, тільки крик

Сови та співи цвіркунів. А з ким

Ти розмовляв?

Макбет

Коли? Коли вертався?

Леді Макбет

Так...

Макбет

Тс... Хто спить в сусідньому покої?

Леді Макбет

Там Дональбайн.

Макбет

(дивлячись на свої руки)

Видовище сумне!

Леді Макбет

Що тут сумного є?

Макбет

Один крізь сон

Зареготав, а другий крикнув: «Вбивство!»,

І враз прокинулись. Я ж мовчки слухав.

Та, помолившись, знов вони заснули.

Леді Макбет

Обидва сплять вони?

Макбет

Один промовив:

«Помилуй, боже!» Другий вслід: «Амінь!»,

Мов упізнали ката по руках

Моїх. Почувши те «помилуй боже»,

Додати я не міг «амінь».

Леді Макбет

Дурниці!

Макбет

Чому не міг я вимовить «амінь»?

Молитви прагнув я, але «амінь»

Застрягло в горлі.

Леді Макбет

Кинь про це гадати,

Бо збожеволієш.

Макбет

Здається, чув я

Шалений крик: «Не спіть, Макбет зарізав

Ваш сон, безвинний сон, що всіх турбот

Клубки розплутує, для втоми купіль,

Для хворих душ бальзам, кінець тривог,

Сон - найсмачнішу страву, що їмо

На життьовім бенкеті...»

Леді Макбет

Ти про що?

Макбет

Усі кричать: «Не спіть! Гламіський тан

Зарізав сон, і більше тан кавдорський

Не буде спать, Макбет не буде спати!»

Леді Макбет

Та хто б це міг кричать? Достойний тане,

Ослабиш ти свою шляхетну силу

Безглуздими думками. Йди, водою

Відмий ці свідчення криваві з рук.

Навіщо ти приніс сюди кинджали?

Їх місце там. Назад їх віднеси

Й слуг позамащуй кров’ю.

Макбет

Я не можу.

Того, що я зробив, не тільки бачить,

А й згадувать несила.

Леді Макбет

Слабодухий!

Віддай мені кинджали. Мрець і сонний,

Так само як мальовані чорти,

Лякають лиш дітей. Як труп в крові,

То нею так я розмалюю слуг,

Щоб кожен в них пізнав злочинців.

(Виходить)

Чути стукіт за сценою.

Макбет

Стукіт...

Чого це я тремчу на кожен шелест?

А руки - ладні очі з лоба вирвать!

Чи змиє весь Нептунів океан

Безвинну кров з цих рук? Скоріш зелена

Морська глибінь від дотику цих рук

Почервоніє.

Повертається леді Макбет.

Леді Макбет

І мої на колір

Такі ж, як в тебе, руки. Та не рук -

Блідого я соромилась би серця.

Стукіт за сценою.

Я чую стукіт у південну браму.

Ходім до спальні. Трошечки води -

І все відмиється, і стане легко!

Та не втрачай ти мужності.

Стукіт за сценою.

Знов стукіт.

Йди, переодягнись, бо ще побачать,

Що ми й не спали... І не треба так

Розгублюватись жалюгідно.

Макбет

Краще б

Себе не знать, ніж знати, що вчинив я.

Стукіт за сценою.

Якби ж то стукіт цей збудив Дункана!

Виходять.

Там же.

Стукіт за сценою.

Входить воротар.

Воротар

Оце так гупає. Навіть воротар при пеклі впрів би. Тільки й знай ключем крутити.

Стукіт за сценою.

Гупай собі, гупай. Хто там, в ім’я Вельзевула? Мабуть, якийсь фермер, що повісився, не дочекавшись доброго врожаю. Саме вчасно. Чи досить захопив хустинок, бо тут попріти ой як доведеться?

Стукіт за сценою.

Гупай собі, гупай. Хто там, в ім’я іншого диявола? А, це дворушник, що присягався за обидві сторони проти кожної. 16 Він зрадами світ пройшов задля слави божої, але неба так і не перехитрував. Заходь, дворушнику.

Стукіт за сценою.

Гупай собі, гупай. Хто там? А, це йде сюди англійський кравець, що завузив французькі штани, щоб викроїть сукна для себе. Заході кравчику,- тут знайдеться, чим праску нагріти.

Стукіт за сценою.

Знов гупають. Ніяк спокою не дадуть. Ти хто такий? Для пекла тут холоднувато. Набридло мені у чортів за воротаря бути. Напусти я сюди всяких людців із тих, що йдуть стежками насолод до вічного вогнища,- ну й досить.

Стукіт за сценою.

Зараз, зараз. Та не обминіть своєю ласкою воротаря.

(Відчиняє браму)

Входять Макдуф і Ленокс.

Макдуф

Допізна щось ти, друже, загулявся,

Що досі спиш.

Воротар

Це правда, сер,- пиячили до других півнів, а пияцтво, певна річ, до трьох речей призводить.