Макбет - Вільям Шекспір

Тебе вінчали.

Входить слуга.

Що сказати маєш?

Слуга

Король надвечір буде тут.

Леді Макбет

Безумцю!

Та з ним же твій владар. Коли б це так,

То він давно мене оповістив би.

Слуга

Пробачте, правда це. Наш тан в дорозі.

Гінця послав до вас поперед себе -

Той так засапався, що ледве-ледве

Міг говорить.

Леді Макбет

Подбай про нього. Звістку

Важливу він приніс.

Слуга виходить.

І крук на мурі

Захрип, прокаркавши про цей фатальний

Приїзд Дункана в замок. Духи смерті,

Сюди, до мене! Стать мою жіночу

Змініть, від голови до п’ят наситьте

Злобою лютою, згустіте кров,

Не допускайте жалощів до серця,

Щоб наміру жорстокого мого

Й рішучості незламної природа

Не похитнула каяттям. До персів

Моїх прилиньте, оберніть у жовч

Їх молоко, о демони убивства,

Хоч де б ви злу служили. Темна ноче,

Зійди, вповита хмурим димом пекла,

Щоб ніж тих ран, яких завдасть, не бачив,

Щоб небо, розірвавши мли покрови,

Не закричало: «Стій!»

Входить Макбет.

Великий тане

Кавдору і Гламісу, потім - більший!

З нікчемної сучасності мене

Твій лист підніс на височінь, і от

Живу майбутнім я.

Макбет

Моя любове,

Дункан приїде на ніч.

Леді Макбет

А коли

Від’їхать має?

Макбет

Завтра.

Леді Макбет

О, ніколи

Йому того вже «завтра» не побачить!

Твоє обличчя, тане мій, мов книга,-

В нім дивні речі можна прочитати.

Щоб обдурити всіх, сам будь як всі:

Надай привітності очам і мові,

Безвинним квітом стань, під ним змією

Згорнися. Гостя ти зустрінь привітно

І покладись на мене цеї ночі,

Щоб ночі й дні ми на чолі держави

Пили солодкий плин шаноби й слави.

Макбет

Про це пізніше.

Леді Макбет

Будь веселим, гречним:

Хто хмурий, той здається небезпечним.

Все інше я беру на себе.

Виходять.

Там же. Перед замком Макбета.

Сурми.

При світлі смолоскипів входять Дункан, Малкольм, Дональбайн, Банко, Ленокс, Макдуф, Росс, Ангус і почет.

Дункан

Стоїть цей замок в затишній місцині -

Повітря чисте й лагідне тут ніжить

Нам почуття.

Банко

А стриж, цей літній гість,

Що під карнизом храмовим гніздиться,

Нехибний знак, що дихає тут небо

Спокоєм. В замку й виступу немає,

Де ці птахи колисок не ліпили б

Своїх висячих. Там же, де вони

Гніздитись люблять, я давно помітив,

Повітря чисте.

Входить леді Макбет.

Дункан

Ось і господиня.

Хай нам любов і завдає турбот,

А вдячні ми за неї. Так і ви -

Просіть відплати в бога за турботи,

А нам подякуйте.

Леді Макбет

Всіх послуг наших,

Хоч хай би ми почетверили їх,

Не досить, як рівнять з тією честю,

Що виявила нам величність ваша,

В наш завітавши дім. За всі старі

Й нові щедроти ми повік за вас

Молитись будемо.

Дункан

Де ж тан кавдорський?

За ним ми мчали вслід, щоб наздогнати

В путі, але він вершник незрівнянний.

Та підганяли ще його остроги

Кохання; тож, прекрасна господине,

Ми ваші гості.

Леді Макбет

Ми до послуг ваших.

Бо й ми самі, і все, що нам належить,

Величності належить вашій. Все

Ми раді скласти вам до ніг.

Дункан

Дозвольте

Подати руку вам, ходімо разом

До мужа вашого,- він любий нам,

Ми відзначатимем його й надалі.

Прошу, міледі.

Виходять.

Замок Макбета.

Сурми і смолоскипи.

Через сцену проходять мажордом і слуги зі стравами та посудом. Потім входить Макбет.

Макбет

Якби кінець був усьому кінцем,

То чим скоріш би сталось це, тим краще.

Якби убивство наслідків не мало

І закінчилося одним ударом,

Що все назавжди розв’язав би тут,

На мілині в просторах вічних часу,-

Тоді могли б ми ризикнуть блаженством.

Та суд чекає нас і в цьому світі.

Кривавий злочин завжди до злочинця

Вертається: холодне правосуддя

Дає лам випити отруту нашу.

Король подвійну має охорону:

Як родич і підданий, я повинен

Сам захищать його. Я ще й господар

І мушу двері від убивць замкнути,

А не самому йти з ножем. До того ж

Владарював Дункан так милосердно,

Тримав так чисто свій високий сан,

Що, наче ангели сурмоязикі,

Його чесноти закричать про помсту;

Жаль - голе немовля на крилах вітру 13

Чи херувим небесний на баскому

Коні - дихне всім в очі вість жахливу,

І сльози вітер зливою зупинять.

Не маю чим я намір свій острожить -

Тож честолюбство, здибившись на мить,

Враз валиться з сідла.

Входить леді Макбет.

Ну, що нового?

Леді Макбет

Вечерять він кінчає. А чого

Ти вийшов?

Макбет

Він питав про мене?

Леді Макбет

Звісно.

Макбет

Мабуть, покинути цю справу треба.

Він так ушанував мене, що славу

Здобув я золоту в очах