т. 1 - Оповідання - Винниченко В. К.

чіпать дядька Панаса, та Юхим не дав. Поки Санька й Килина, пораючись біля лежанки, готували вечерю, Петрик став серед хати і, химерно вип’явши вперед живіт і погладжуючи кінчик носа, почав «приставлять» Халабуду... Сам невеличкий, чорненький, з кирпатим куцим носом і товстими, як у орапа, губами, він досить правдиво передражнював прикажчика й до того іноді живо вдавав його голос і вирази, що навіть Маринка не здержувалась, забувала свій страх і вибухала голосним, дитячим сміхом. Правда, вона зараз же змовкала й несміло дивилась на Килину, але та, здавалось, мало що чула й бачила. Напружено щось думаючи, але поважно, не хапаючись, з м’якими рухами, вона ходила біля казана й тільки іноді позирала до столу своїми великими розумними сірими очима. Навіть Савка, той Савка, що раз-у-раз ходив з таким виглядом, ніби його тількищо збудили, круглопикий, з засмаженими бронзовими щоками, байдужий до всього, крім їжі та сну, навіть Савка, слухаючи Петрика, широко розпинав рота в усмішку й мимоволі вибухав іноді голосним уривком «ги-и!» А Андрієві наче веселіше за всіх було. Рум’янець виразно червонив йому щоки й наче цвів під золотистим пухом; молоде обличчя з ямкою на підборідді й трохи піднятою верхньою губою раз-у-раз дрижало від нервового голосного сміху; рухи були швидкі, напружені. Дід Юхим пихкав люлькою, чвиркав крізь зуби й весело бігав по хаті живими очима; Кіндрат застиг у добродушному посміху; тільки Трохим сидів мовчки, похмуро позираючи іноді до печі гострим, понурим поглядом.

- Та сипте руками там! - умить повернувся Петрик до Килини й Саньки.- А то Гриць так пече очима пляшки, що й горілку випече!

Потім знов, не слухаючи одповіді, повернувся до столу, заклав руки назад і, дивлячись на ноги, промовив:

- М-м... Грицько Товстогуб... Там ослобоняється мєсто громадського свинопаса... Желаєш?

Грицько Товстогуб аж покотився від задоволення і вже хотів насісти всім своїм тілом на Петрика, коли в цей мент од печі рушила Санька з мискою кандьору в обох руках і Гриць мусів поступитись.

- Со страхом при-и-ступі-іть! - проспівав Петрик, слідкуючи за тихою, обережною ходою Саньки; потім, щось згадавши, кинувся до столу, схопив пляшки, поставив їх собі на голову й почав поважно ходити по хаті.

- Ги! - вирвалось у Савки, якому взагалі не в натурі було спокійно дивитись на їжу, а тут ще й горілка.

- Ану! Здурів! - обурилась Санька: - Найшов забавку!

- Дай сюди! - кинувся на його Гриць і, однявши пляшки, одну сховав у кишеню, а другу почав бити дном об долоню. За третім разом затичка вискочила.

- Ну, будіть дядька Панаса,- промовила Килина, ставляючи другу миску на стіл і розкладаючи перед кожним ложки. Дядько Панас підвівся, почухавсь і почав злазити з полу.

- Виспались, дядьку? - спиталась Софія.

- Е! - махнув рукою Панас, ніби хотів сказати: «який там уже сон», але зараз же схопився за груди і хрипко, надовго закашлявся. Всі якось трохи притихли, слухаючи його кашель, який не хутко скінчився. Утершись і оддихавши, Панас підійшов до столу й сів поруч Юхима, який посунувся трохи по лаві. Рідке, якесь сіре волосся звисало йому на жовте, худе обличчя з випнутими щелепами, з рідкою цапиною борідкою; очі між густих зморщок, з червоними жилками на баньках, дивились мутно, в’яло; з болісно зложеного рота виходило хрипке дихання.

- Та хіба за такими мерзавцями заснеш...- з серйозним виглядом промовив Петрик.- Як на єврейськім весіллі всьо рамно!

- Ух, ти хороший! - кинула до нього Санька, ласкаво дивлячись на нього своїми гострими очима, які в ті хвилини, коли вона говорила з ним, ставали ніби м’якші. І вся вона тоді ставала навіть краща: здавалось, гостре підборіддя закруглялось, тонкі губи ставали повніші, ніс притуплявся, смугляві щоки червонились кровью, а в голосі щезала та жорстокість, сухість, з якими вона говорила до всіх, і з’являлась якась тепла м’якість.

- Благослови, о-о-тче-е! - раптом загудів Гриць, піднімаючи пляшку й наливаючи в зеленувату, опецькувату чарку горілки, і сам перший весело засміявся.

- Благословля-я-ю тебе струпом на всю го-о-олову-у! - козлячим голосом одмовив йому Петрик, допомагаючи Кіндратові присунути довгу лаву до столу.

- От чорти! - засміялась Санька за всіма.

Першу чарку піднесли дідові Юхимові. Він узяв її, подивився на всіх, хитнув головою і тихо перехилив у рот. Заплющившись, ковтнув, смаковито, з задоволенням крекнув і почав їсти кандьор. Другу піднесли Панасові. Він також мовчки взяв, байдуже випив і, поставивши чарку на стіл, теж узявся за ложку. Килина спершу одмовилась, але зараз же, всміхнувшись, попросила і зважливо випила. Санька «запишалась» і почала теж одмовлятись, але, як її попрохали, несміло взяла і, кривлячись, почала «пригублювати», щоразу вертаючи недопиту чарку. Але її припрохували й вона ще «пригублювала». Так «пригублюючи» й випила всю. Навпаки, Софійка весело хитнула головою, крикнула всім «на здоров’я» і одразу всю чарку хильнула й навіть не скривилась. Не проминули й Маринки, яка сиділа між Санькою та Софійкою, і сказали їй випити. Вона покірливо взяла чарку, несміло всміхнулась і разом потягнула в себе всю чарку. Ковтнувши, дуже скривилась, закашлялась і соромливо глянула на всіх очима, в яких аж сльози виступили. Щодо хлопців, то певно, що вони не одмовлялись. Але, коли дійшла черга до Трохима, він тільки скоса глянув на чарку й холодно муркнув:

- Не хочу!

- Не хочеш? - скрикнув здивовано Гриць, держачи чарку; а Савка аж зупинив на півдорозі до рота ложку з кандьором і широко витріщив очі на Трохима.

- А не хоче, то й не треба!.. Нам більше буде! - сухо промовив Андрій.

- Давай! - умить простяг руку за чаркою Трохим і, всміхаючись своєю чудною усмішкою, додав:

- Я й забув, що Андрій заручини справляє... Дай, боже, щастя молодим! - і аж зубами клацнув об чарку, випиваючи горілку. Андрій почервонів, дехто всміхнувся, декому ніяково стало, а Килина мовчки подивилась на Трохима і, знов потягшись ложкою до миски, сказала всміхаючись:

- Правда, що вовк!

Затихли; тільки чути було плямкання, стук ложок об миски, іноді голосне сякання та тяжке сопіння Савки, який з напруженою увагою й обережністю носив ложку від миски до рота, піддержуючи її шматком хліба.

- Ану! - хитнув Юхим Грицеві головою, підморгуючи до пляшки.

Знов заходила пляшка