Зруйнований полон - Шкурупій Ґео

У мене не було зв'язків, не було ні копійки грошей... Куди я втічу від нього? Тепер же не військовий комунізм, коли можна було їхати поїздами без квитка, одержувати по талончиках обіди… Як без копійки піти в незнайоме місто, як видертись з нього? Стати проституткою? Але це, — вона почервоніла, — це чомусь огидно мені, просто фізично неможливо, хоча мої погляди й не обивательські. Я сиділа в камері і ось теперь я, вірніше ви, зруйнували цей полон, і я...

Вони остаточно договорились. Тепер перед ними обома знову була праця, була хода вперед, було одкрите море життя й часу. Вони могли пливти кораблями й боротися зі штормами, їм треба було лише розплутати останні нитки, що ще сплутували Марію, і на допомогу їм прийшов старий мур протухлих традицій і побуту, що сам поволі руйнується.

Вечір вже напружився прохолодою ночі. В алеях стало тісніше, золото електрики гострим і сліпучим.

Круп'є викрикував у куряві залі свої фатальні присуди. В рулетці набилося багато

народу, було шумно й напружено.

Хильчук і Марія, що захоплено розмовляли, раптом здрігнули й подивилися в бік рулетки. Там в залі пролунав постріл. Юрба збилася й кинулась урозтіч. Другий постріл спалахнув у залі, й Хильчук з Марією, підскочивши від несподіванки з лавочки, побачили крізь освітлене скло вікна, як змахнула руками потворна постать круп'є і провалилася кудись у ніч — в ніщо...

Погасла електрика, й вікна рулетки стали чорними й страшними. Юрба бігла алеями, щось кричала, лунали постріли.

Незабаром хтось біля Хильчука спокійно промовив:

— Вбито круп'є і пограбовано касу...

Хильчук і Марія поглянули один на одного, і в них промайнула одна й та ж думка, що її вони добре розуміли.

— Стіни самі руйнуються... ви вільні…— промовив Хильчук і докончив за круп'є:

— Гру зроблено!...

— Ставок більш нема!...

Продовження

Дзень-зень-зень-ень-нь...

— Алло, це дитячий будинок? Покличте до телефону Марію Вінцішек!

Це Хильчук. Так...

І знову праця.

Знову: металюргійні, хемічні, паровозні, цегельні, гути, гуральні, цукроварні, тартаки, майстерні, фабрики й контори...

Знову: телефони, відвідувачі, папери, — праця.

Вумба-пумба-зумба-крах жох-з-з-ень. ..

І пішло, і пішло кружляти життя, настовбурчуватись і випинатись.

****

Харків 1930 рік