Зруйнований полон - Шкурупій Ґео
Навіщо дертися, коли знаєш наперед, що нічого не зробиш, а лише розіб'єш голову. Конфлікт, що його пережив Хильчук, переживають численні робітники, він неминучий, і його завше можна передбачати. Але ж треба спробувати, треба зробити все можливе й вже потім відступити. Це починається завжди майже однаково, лише кінець буває різний. Хильчук пережив все це, і він може розповісти. Він роздратовано одвів свій погляд од вітрини й почав шукати якогось папірця. Але чому це все ще досі хвилює його, — думав роздратовано він,
— Хіба це вже не кінчена справа.
— Дайте рахунок на нові апарати! — звернувся він до конторника.
Він хотів не думати про це, забути, ще більше пірнути в роботу й нічого іншого, крім неї, не бачити, не відчувати. Але це йому чомусь сьогодні не вдалося. Може, тому, що вчора ввечері він знову з своєї кімнати в готелі чув, як плакала та кричала якась жінка. Може, тому, що він чув ці жорстокі удари по м'якому жіночому тілі й брудні чоловічі лайки, а, може, ця, ось ця, що стоїть так довго коло вітрини і розглядає апарати... Їй, нічого робити вдома, її чоловік на посаді, і вона тиняється по місту, жадібно шукаючи розваги й гострих переживань.
Хильчук одсунув папери і знову замислився. Його погляд уважно спинився наякомусь паперці, що лежав на столі, але він не бачив на ньому надрукованих літер, не розумів їх змісту. Цей білий шматочок був йому, наче екран, на якому відсвічувалися його думки.
Це починається завжди однаково.
Хильчук вже літній чоловік. Він був у підпіллі, в еміграції, брав участь у революційних подіях, але це не постаріло його, навпаки, щоденні небезпеки, боротьба загартували його, ії його обличчя лишалося молодим, а м'язи міцними.
Після різноманітних фронтів і кампаній, він приступив до мирного будівництва. Мирна, розмірена праця, що настала після звички до хвилювань, до небезпеки, породила в ньому нові бажання, що раніш, в інших обставинах здалися б йому дикунством, контрреволюцією, міщанством, чим завгодно, тільки не були б його бажаннями й навіть думками.
В нових обставинах, в новій роботі він став цікавиться жінками, якась нова енергія пробуджувалася в ньому і довгий час не знаходила собі вжитку. І про що він ніколи не думав, сталося непомітно само собою |, звичайно, ніби це так і мусіло бути.
Він зазнайомився десь у театрі чи у знайомих. Гарні одяги, облудливі пахощі, жіноче кокетство жінки, що з нею він зазнайомився, потягнули його до нових настроїв, до бажання втіхи, пестощів, мрійности. Його спаранська вдача поволі й непомітно зазнала поразки, і він став жити з цією жінкою, що тепер стала його дружиною. Спочатку це було ново й приємно, воно хвилювало, розбурхувало цікавість, давало якесь нове почуття втіхи. Давало нові настрої, насичувало особисте життя тією повнотою, що її завжди бракувало у вільні від роботи години. Хильчук ввесь час відчував якісь святкові настрої, але вони непомітно для нього перетворювалися в бездіяльність.
Раніш у вільні години він читав, записував собі щонебудь, а тепер він тинявся по місту, по театрах, по нових знайомих, які дуже ввічливо приймали його, і це навіть подобалося йому. Різні пестощі, ласхаві слова, маленькі капризи поволі робили його безвільним, випрасовували його кострубаті звички. Всі маленькі витівки дружини, її міщанські погляди, які б раніш йому були прикрі, він спримав тепер легко, посміхаючись, не надаючи їм особливого значіння. Він ставився до них, як долегковажних жіночих дурниць. Яскравіші прояви ідеологічно-ворожих вчинків він вважав за випадкове явище, яке з часом зникне.
Але так тривати довго не могло. Десь мала виникнути перша сутичка, що мусіла, коли не перестерігти його, то примусити у всякому разі замислитись.
Хильчукові поволі перестало вистачати платні. Він вліз у борги й навіть розтратив невеличку кількість державних грошей, але він встиг повернути її. Це сильно налякало його, і він став обережний.
Перша сутичка з дружиною виникла на цьому грунті. Він відмовився платити за безліч різноманітних суконь, убрань та капелюхів. Ця сутичка пробила діру в їхніх стосунках і крізь цю діру вилилося все те, що досі йому було непомітне й незначне.
Він тепер уперше відчув той мур, що стояв між ним і його дружиною. Як він міг бути такий засліплений, як він міг не бачити, що між ним і його дружиною нічого ніколи не було й не могло бути. Все це життя з нею було лише зовнішнім проявом його зайвої енергії, що вилилася безконтрольно в такі потворні форми. Він тільки тепер почав придивлятися до своєї дружини й помітив багато такого, чого раніш не помічав.
Це була порожня, розбещена жінка, яка ввесь час прогаювала у перукарів, на різних вечірках, серед якихось молодих людей сутенерського вигляду. Все її єство було вороже його поглядам та практиці. Він також поглянув на себе й відчув, що дуже змінився, що він влип у незвичайне йому оточення, й він став обережніший, став придивлятися до своїх вчинків і вирівнювати викривлену лінію своєї поведінки.
Наслідки цього виявилися несподівано й раптово. Одного разу, коли він повернувся з роботи, він застав у своєму помешканні справжній хаос, все було перекидано, шафи відкриті й порожні, а на столі він знайшов їдку, лайливу цидулку, сповнену зненависти, що його дружина кидає його й від'їжджає по невідомому напрямку з якимсь Сергієм Івановичем. Він старанно думав і пригадував усіх своїх старих і нових знайомих, але такого не пригадав.
Незабаром після цього розриву він переїхав до нового міста й став праціовати в "Радіопередачі". Нова праця відновила його енергію, і йому легше було поставитися до пережитої помилки. Світ, в якому він жив останнім часом, несподівано зруйнувався. Хильчук відчував подув свіжого повітря. Це відчуття свіжого повітря він відчував чомусь мимоволі, наче він дійсно довго був у задушному помешканні.
Дзень —зень —зень-ень-нь-нь...
Хильчук глибоко зідхнув, розігнавши враз всі зайві й непотрібні думки й узяв телефонну рурку.
— Алло! Так, це Хильчук... Говоріть, говоріть,—я слухаю! Зробити радіоустановку? Де ? Почекайте, я занотую...
Крики за стінкою
Коли Хильчук перебрався до кового міста, він оселився в готелі. Йому спочатку просто не хотілось жити десь в приватному помешканні, не хотілося цього помешкання шукати та знову встрявати в буденне життя з різними новими знайомствами. Йому вже остогидли знайомі його дружини, й він тепер упереджено ставився до таких знайомств. Та коли б він і почав шукати таке помешкання, та на це треба б було витратити, може, рік. Велике місто було переповнене мешканцями, й готелі були єдиним місцем, де ще можна було знайи собі кімнату.
Життя в готелі не зобов'язує мешканців знайомитись один з одним. Хильчук, проходячи коридором, зустрічав чоловіків, жінок, але він міг ставитися до них так само, як на вулиці. І це дуже подобалося йому.
Він жив у кімнаті у кутку готеля на четвертому поверсі. З вікон він бачив місто, що їжилось димарями фабрик, здіймалось до неба кам'яними велетенями будинків. Унизу коло готелю був літній театр з оркестром, повіями та рулеткою. Літо було гаряче, Й в місті од розпеченого каміння й куряви стояла нестерпуча спека, що лише ввечері зникала в прозорім небі, і з степів прилітав легенький прохолодний вітрець. Тоді в готелі розчинялися вікна, на вулицях спалахувала електрика, і місто починало відпочивати та розважатись.
Хильчук дуже любив такими вечорами бути самотнім, лежати на ліжкові коло вікна, дихати свіжим повітрям, читати або просто думати на різноманітні теми. Хильчук сам собі нагадував людину, що допіру була на базарі, і, приголомшена метушнею та криками, тепер шукала тиші та самотности. Він часто також стежив з вікна за містом. Він бачив, як вулиці затягувались вечернім присмерком, а потім на вулицях поволі спадакували лихтарі один за одним, поки місто не починало нагадувати різдвяної ялинки освітленої безліччю лихтариків. Гірлянди ликтарів обвивали все місто, надаючи йому феєричного вигляду, святковости. Місто тоді наче очищалось од бруду, куряви й крику. Воно набирало урочистого святкового вигляду, ставало таємничим і задумливим.
Унизу в саду починала грати оркестра, і перша скрипка, здавалось, панувала над настроями міста, виводячи тягучі й швидкі мелодії. Трохи пізніше в супровід під музику починалась деклямація круп'є в рулетці, і його викрики здавалися іноді фатальними присудами долі.
Вечір прикривав своїм присмерком увесь бруд міста. Він облудливо робив потворні речі гарними. Те, що вдень впадало в очі, теперь стиралось, ставало непомітним і майже не існувало. Хильчук часто зі свого вікна викривав такі омани цього штукаря-вечора. Вранці, коли Хильчук прокидався і підходив до вікна, він щоразу бачив понад містом якийсь туман. Туман вставав над будинками й затуляв обрій. Це було дивне явище. Ранок був гарячий і задушний. Сонце сліпучо іскрилося в цьому тумані. Було надзвичайно сухо. Ї вже згодом він зрозумів, що це не туман, це була курява, порох, збитий попереднім днем, що навіть за цілу ніч не міг осісти або розвіятись. Вечір-штукар, він прикривав місто й заховував цю хмару пороху й диму, що висіла в повітрі.
Вечорами Хильчук читав, думав, а скрипки в саду роздирались у захопленні від "Фокстроту" і, "Шиммі". Голос круп'є вигукував фатальні слова, що визначили присуд закономірности.
Останніми днями спокій Хильчука був порушений.
Хтось неспокійний оселився в готелі за стіною Хильчукової кімнати. Хтось там був переповнений енергією метушливого міста, яка виливалася в жалісних криках та риданнях якоїсь жінки. Хильчук спочатку не звернув на це уваги, він ще пам'ятав, як перед цими новими мешканцями попередні мешканці вночі не давали йому спати. Вночі крізь сон він щоразу чув, як хтось вовтузився за стіною, сміявся й безугавно рипіло ліжко. Коли одного разу виведений з терпіння, він постукав кулаком у стіну, дужий регіт відповів йому на це. Чомусь одразу заспокоївшись, Хильчук звик до цього й пересгав звертати увагу. Але тепер у нових мешканців ці крики починалися ввечері. Тільки починала награвати оркестра, як за стіною починалася метушня й крики. Якась жінка жалібно скаржилася комусь, схлипувала, або починала ридати.
За деякий час після цього унизу, в рулетці, круп'є вигукузав свій присуд.
— Гру зроблено...
— Ставок більш нема...
Цей вигук здававсь якимсь фатальним присудом над цією жінкою, що схлипувала за стіною.
Хильчук спочатку не звертав уваги на ці крики за стіною.
