Дуже важливі справи і як їх вирішити (збірка) - Вишня Остап
Коли таким темпом ітимемо, то років через дватри заб'ємо й газету…
Буде в нас один самогонний апарат на 50 чоловіка…
А там, дасть бог (бо бог дуже самогонові допомагає: виявилось, що найбільше п'ють святами), що в кожній хаті буде не по одному, а по два й три куби….
Одне слово, як народиться дитина, зразу батько й замбвляє новий апарат…
Та позачиняємо школи, сельбуди та хатичитальні, та як закуримозакуримозакуримо!
І весело ж і житиметься!
Люди п'яні, корови п'яні, свині п'яні…
І не розбереш тоді, де людина, де свиня…
Всі рівні!
Свині хрюкають…
Люди лежать і співають:
Ой випилавихнлила, Сама себе похвалила…
Найголовніше, щоб справи цієї не припиняли, щоб усе вперед, уперед, уперед!
ХМАРА
(Вважайте за передову статтю. Програмову, сказать би)
Франція визнала…
Акт величезної ваги, що тягне за собою наслідки, які навіть тяжко зараз і збагнути…
СРСР вийшов на битий і вільний шлях міжнародних відносин і займає одно з чільних місць в міжнародній політиці…
Ми знаємо, що Франція відіграє велику роль на європейському континенті і дружні з нею відносини колосально вплинуть на зміну міжнародних відносин…
З боку економічного цей акт французького уряду так само має першорядну вагу, бо тільки дружні між обома країнами стосунки дадуть стимул до буйного розвитку продукційних сил і торгівлі в обох державах…
Франція довго й уперто боролась… Починаючи з одвертих, нічим не прикритих, збройних проти радянських республік виступів і кінчаючи блокадами, впливом на "сусідів" і т. ін., вона намагалася збороти міць молодих радянських республік…
І наслідки: наша величезна перемога, що ще раз і якнайяскравіше доводить міць робітничоселянських республік…
Так… Ми йдемо вперед! Ми багато зробили, щоб довести життєвість державного тіла, але, нема де правди діти, чимало роботи ще впереді… І чи не найтяжчої…
Визнала нас Англія, визнала Франція, провадяться переговори з Японією, метушиться Америка… Всі бачать, що без Союзу Радянських Республік тяжко, — та не то тяжко, а неможливо, — урівноважити світ, дійти миру й спокою для знесиленого людства…
І ми б раділи, що наша ідея переважає, ми б гордували, що сила нашої Червоної Армії й невичерпна снага пролетаріату й селянства перемогли лють і піну міжнародної буржуазії… Але єсть хмара, що ставить під сумнів усі наші плюси, що нівелює всі наші досягнення.
Ми ніяк не можемо добитися симпатій у величного й могутнього королівства румунського. Ми прекрасно, звичайно, розуміємо, що величному, й могутньому, і славному своїми історичними традиціями, багатющому на територію, на бояр, на короля, на культуру і на промисловість королівству румунському нема чого квапитись, як, приміром, Франції, з визнанням нашого Союзу…
Це ще раз підкреслює загальне правило, що рідко коли небо буває абсолютно чисте…
Іноді серед чистого неба буває чорна хмара…
Віримо, що вона розвіється.
ВАЖКІ ЧАСИ НАСТАЛИ…
(До жіночого з'їзду)
Про долю жіночу. Якихось там сім років промайнуло, а дивіться, скільки змін! Та яких змін… Візьмемо жінку.
Жилось їй у нас та радувалось…
Підросте, видадуть заміж, очіпка надіне, колиску почепить, вервечки в колисці дебелі, сиди собі та підвивай потихесеньку:
Ой ну гойда, гойда, Чужа мати пройда,
А нашая люба Не піде нікуда.
Буде вдома сидіть Та Оришечку глядіть.
Ааааа!
Люлілюлілюлі, Котикові дулі…
На другий рік уже трохи не так… Уже замість Оришечки:
Та Івасика глядіть…
На третій рік:
Та Килиночку глядіть…
На четвертий:
Та Андрійка глядіть…
І тільки іноді замислиться було жінка, як батюшка встругнуть якогось Акакія…
— І таке батюшка й вигадали. І як його й заспіваєш, — отаке чудне наймення дали…
Вранці собі встала, курей погледіла, з яйцем котора… Свиням винесла, корову подоїла, потім до печі, потім улітку одна робота, взимку — друга.
Живи собі та радуйся…
Неділю бог пошле — до церкви сходила, свічку приліпила, додому прийшла — вдома пироги, капуста й вареники…
А після обіду кумася приходить:
— Чи не поськаємося, кумо?
— А я оце до вас збиралася, голубонько… Нову гребінку старий на базарі купив…
— Лягайте, кумасю…
І так хороше… Лежиш собі на лаві, в куми на колінах… А влітку в садку під вишнею, на рядні… А кума почеше новою гребінкою, волоссячко до волоссячка покладе… Лежиш собі, дрімаєш, а на голові тільки — трррісь! трррісь!
І так же ж любо, так же ж спокійно! Волосся довге, викохане…
Як чоловік коли прийде, зіб'є очіпок, ухопить — так є за віщо й ухопитися…
Жилось, одне слово, як у карти гралось… І літ старих доходилось…
Бабами робилися, онуків колихали та старенькому на неділю сорочку прали…
Порядкувала вже або донька, або невістка…
7,27
А старий було прийде, подивиться:
— Де ж твоє, старенька, волосся шовкове? Ні за віщо вже й ухопитися…
— Е, старий, не ті літа! Підтопталися ми з тобою!
— Підтопталися, старенька, підтопталися… …І чоловіки поважали…
— От у мене жінка! От жінка! Ноги мені митиме і воду ту, як я схочу, питиме!
— А в мене? Вік прожили — "брешеш" ніколи не сказав… Так тільки вранці встанеш, матюкнеш та недоуздком оперіщиш — і більш нічого. Вже й онуки є. Живемо й досі, як бог приказав…
Було колись — минулося…
І до чого воно тепер іде, до чого воно й завертає?
І в комнезам…
І в сільську Раду…
І в кооперацію…
І до Всеробітземлісу…
І до жінвідділу…
І в партію…
І в лікнеп…
І в Охматдит…
А чоловік чортом:
— Я за тебе кури глядітиму?!
— А яйця їси?
— Яйця? Яйця — то діло десяте! А щоб ото я, котора з яйцем, пакостився, — та хай вони тобі виздихають!
Важкі часи настали…
Не встигнеш до лікнепу вискочити, а він, лиха личина, клуню одчинить, сяде:
— Ціпцшціпціпууу!
Зайдуть бідні кури, а він баркою — трррах! Та тоді:
— За курми дивись, охмадитко ти делегатська! В клуні геть усі снопи побили… Засмаж он трьох, — то я з клуні накишкав!..
Або дитину в помийницю всадить та в крик:
— Доки ти по тих зборах шалатимешся? Діти он у помийницях плавають, а тобі все революція?! Ой Наталко, свербить у тебе волосся! Ой свербить!..
Та махнеш тільки рукою.
— Свербить, та не чухатимеш…
Важкі часи настали…
ПИШІТЬ… ПИШІТЬ…
Робкорів наших — залізничників — приструнили…
Бугая (є такий робкор — ядовитий) із бригадира перевели на звичайного вагонового провідника…
Куракова на грубника перевести хотіли, хоч він ізроду собі за маляра править…
Гарасименко був за провідника, а тепер його в грубах палити призначають…
Взагалі "піднатой" на хлопців, щоб знали, куди раки на зиму грітись залазять…
— Ну що, — питаю, — хлопці, писатимете тепер? Aral
— Писатимемо! їйбогу, писатимемо!
Иу хай іще Бугай і Гарасименко — молоді хлопці, а Кураков стара ж уже людина, і той:
— Писатиму! Хоч здохну, а писатиму!.. От завзятий народі
— Та киньте, — кажу, — хай йому лиха година з отою газетою! Лиха не оберетесь…
— Писатимемо! А що нам робити, коли ока треба?
— Що робити? Ех, любі ви мої… Не знаєте, що робити… Іде начальство, а ви га шапку та в пояс… Та йдіть іззаду й на бекешу начальникову дуйте: "Пір'ячко, вашшшшш… причепилося! Ффуфу! А я здув!"
От що треба робити… І ставка буде, і бригадиром будете…
А то пишете, от і паліть у грубках, от і знижуйтесь…
— Все 'дно писатимемо! Ну що ж? Палитимемо в грубках, менше вироблятимемо, а таки писатимемо… Так і знайте!
Так і знатимемо!
Пишіть, писало б вас і вздовж і впоперек! Пишіть!.. Побачимо, що з вас буде?!
То ще скажіть спасибі, що начальство ще вам господь милостиеє послав…
Був би я за ваше начальство — лихої б ви години в мене писали…
Я б не знижав, я б не скандалив… А просто собі любенько та лагідненько так:
— Товаришу Кураков! Куди це ви чимчикуєте? Ходім пройдемось, — маюдо вас справу…
Та й повів би колією… Паровики там ото бігають, порівнявся б із паровиком, та тоді — штовх! І прицілявся б так, щоб колесо йому по пупі проїхалось… Чортового батька він би в мене більше писав… Або:
— Товаришу Бугай! Ось ходімте нову грубку в паровику подивимось… Одремонтували оце вчора… Там горить, аж гогоче! Напишете потім у газеті, як у нас паровики ремонтують…
Привів би його на паровик:
— Нахиліться! Бачите, як палахкає?.. Аж біле!
Він би нахилився, а я б його лопатою в грубку кидь! Та й зачинив би… Робкори цього дуже не люблять… Після цього ніколи вже іродів син не писатиме…
А тоді б ізскочив би з паровика, потяг би носом:
— Робкором запахло! Смаженим… …Я б не знижував…
Пишіть, хлопці… Пишіть!
ДІЛА ЄГИПЕТСЬКІ
Почалося, значить, уже самовизначення націй… Англія вже Єгипет "визначає". Сама визначає…
Чому саме вона почала з єгипетської митниці в Александрії — невідомо…
Положим, воно різні способи того "самовизначення" бувають… Англія гадає, що найкраще почати з митниці… І захопила.
Потім більше буде…
Вже англійська ескадра пливе до Суецької протоки, вже Англія єгипетських офіцерів виганяє з суданської армії…
Одне слово, все йде, як по писанбму…
Там далі чотирип'ять шибениць, на кожне єгипетське сельбище і "підуть єгиптяни вгору", як той циган казав… "По два на оривок"…
От що значить правильну владу господь Англії послав…
Національну владу, що підтримує гідність Великобританської імперії…
А ото все невдячність єгипетська наробила…
Дали ж йому, Єгиптові отому, 1923 року самостійність… І армію залишили для порядку, бо ж хіба можуть єгиптяни самі порядок підтримувати?..
І командувача дали… І чиновників дали… Усього дали…
Живи собі в своїй, мовляв, державі та роби, а ми самі за тебе твою державу охоронятимемо… Тобі ж краще буде…
То тобі й робити треба, і їсти, і державу охороняти…
А то ти паном діло… Тільки роби, а за останнє ми самі потурбуємось… І закони тобі напишемо, і порядок наведемо, і сировину вивеземо…
Щоб аніякісіньких тобі турбот не було…
Так ні! Незадоволень… Бунтують… Генерала ЛіСтека бахнули…
От тепер і пішло "самовизначення"…
А нема де всетаки правди діти: практичний народ англійці…
Яке діло, можна сказать, велике — визначити Єгипет, а й тут не забувають про фінанси державні…
За генерала ЛіСтека 500 000 фунтів стерлінгів тягнуть з єгиптян…
Це ж за одного…
Єгиптяни погодились заплатити, — вони бачать, що заробити можна, й гатять туди і генералів, і адміралів…
Правильний комерційний розрахунок…
Але можуть і прогоріти, бо є чутки, ніби єгиптяни вирішили надалі бити безплатно…
ГІРШЕ СОПКИ ОЗИМОЇ, ГІРШЕ "УРАВНИТЕЛЬНОГО" ПОДАТКУ!
— Передплачуйте газету!
— На чорта?
— Як на чорта? Культурні ж ви люди чи ні?
— Культурні!
— Так і передплатіть!
— Ой, дайте мені спокій! Що, вона мене годуватиме, ваша газета?
Правильно людина каже — газета не годуватиме… Та не тільки не годуватиме, а гірше: через неї, через газету оту, самі неприємності…
Галасують усі:
— На село газету! Без газети — в багні валятимемось!..
