Дуже важливі справи і як їх вирішити (збірка) - Вишня Остап

ДУЖЕ ВАЖЛИВІ СПРАВИ І як їх ВИРІШИТИ

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

Ця справа в центрі уваги на сьогоднішній сесії ВУЦВКу.

Дивна якась це справа. І до різдва Христового, і після різдва Христового з тої справи живемо, а налагодити ніяк не можемо.

А через що?

Мало землі. Це найголовніша причина. Ну що ти на тих семивосьми десятинах зробиш?

Розказують про чехів, про данців, про фінляндців…

У них он, мовляв, на каміні родить… У них он у три поверхи нива… І на нижньому поверсі, і на середньому, і вгорі родить…

Так то ж у "них"!..

Яка холера мене примусить у три поверхи ниву орати? Що мені, більше робити нема чого, чи як? Мені й побазарювати, мені й поярмаркувати, мені й похрамувати, мені й посвяткувати, — так коли ж я, скажіть на милість, оті три поверхи оратиму?..

Ти дай мені десятин хоч з двіста — я тобі покажу, як хазяйнують!

Що виходить? Юринда виходить…

Земля моя, народна — не панська, а жити сутужно.

Об чім діло?

А об тім діло, що неправильно…

Раніш, коли хто землю мав, він здавав її в оренду, обирався на старшину чи на титаря, надягав черкасинову чумарку, брав у руки ціпка, йшов селом — так йому всі шапки скидали.

Коні в його як змії, корови як барині.

— Це хазяїн! Оце хазяїн! — усі казали. А тепер?

І земля моя — і юринда виходить. "Інтенсифікація! — кричать. — Колективізація!" Неправильно! Треба всім по двіста десятин, щоб можна було здавати в оренду. І все.

Обмірковуватиметься ще на сесії справа охорони народного здоров'я.

Справа важлива, хоч її саме життя непогано, сказать, вирішило. Особливо на селі…

В кожнім селі, в кожнім хуторі є свої лікарі, що десятиліттями "врачують" населення…

Лікарюють вони непогано, відсотком смертності серед хворих регулює бог.

Головний їхній плюс — це те, що не треба витрачатись на ліки.

Самі вони й ліки готують.

Гвоздика, коров'ячий кізяк, сеч[10], м'ята, сажа, калган… І молитви.

Наркомздравові тільки слід упорядкувати цю справу, видати всі "медичні" молитви і пасічанську бабу Палажку (лікувала мене "од зубей") ввести до себе в колегію. І все.

Садіть ліс! Бережіть ліс!

Не нищіть дерева! Ліси — наше багатство! Ліси тепер наші! Народні тепер ліси! Власне добро бережіть! Без лісу занепаде хазяйство! РІчки повисихають! Земля всохне! Правильне лісове хазяйство врятує нас! Оце гасла лісового тижня. Тяжко це все!

Садіть ліс!.. Це, значить, бери лопату, копай ями, сади туди деревину, бережи її, худоби не пускай!..

Не нищіть лісів! Це, значить, не рубай дерева! Не крадь! Є земельні комісії, що розподіляють ліс серед населення! Є земельний закон, що вказує, як користуватися лісами, щоб і ліси не загинули та щоб і населення лісом було задоволене…

Тяжко це!

От якби такий тиждень оголосили: "Рубай ліс!"

Заводити лікарські пункти навряд чи варт.

БЕРЕЖІТЬ ЛІСИ

"Ану хто швидше!"

"Скільки вирубаєш — стільки й твого!" От би попрацювали!

Цілісінький би місяць, і вдень і вночі, рубав би, їйбогу, і обідати б не обідав… І жінка б рубала!

Та що жінка?! Ванькові б шестилітньому купив маленьку сокиру, хай би хоч хворосту нацьокав!

А потім би стояв серед двору, а в дворі під самісіньку стріху рядочком дубки, берестки, ясенки…

Стояв би тільки та покахикував…

А потім та повисихали б річки, та повисихали б луки, порепалася б земля й позаносило б піском лани та ниви!

Сидів би на берестках своїх серед піскового моря та курив би люльку…

А підріс би Йванько, сів би поруч на берестку, подививсь би на тата, покивав би головою:

"Та й дурний же ти, — мовляв би, — тату, за те, що ліси понищив!"

І тут би якраз крикнуть:

"А виріж мені, стара, кийка, я йому покажу, як батька дурним кликать!"

"Де ж я тобі,— скаже стара, — вирубаю, коли всі ліси понищили?!"

А Йванько стрибатиме та приказуватиме:

"Дурний тато! Дурний тато!"

І нічого не зробите.

"ВЕЛИКДЕНЬ"

Про те, що Ісус Христос кінець кінцем воскресне, людство знало давно, бо в одній молитві ясно сказано:

"І воскресшего в третій день по писанію…"

Подія, отже, знаменна, що "писаніє" її передбачило й провістило ще за багато віків до того часу, як діва Марія народила від духа сина свого Ісуса…

Через те воскресіння Христа й було для людей такою несподіванкою, і багато людей, — а серед них навіть і апостоли, — не вірило, чи воскрес Ісус, чи не воскрес.

Чи воскрес Ісус Христос?

Безперечно, воскрес!

Та не просто воскрес, а "воістину" воскрес.

Справді, якби не воскрес Ісус Христос, хіба б ми готувалися до цього свята семитижневим "великим" постом?

Хіба б ми цілих 42 дні їли саму редьку з квасом, щоб потім налітати з роззявленим ротом на порося, на яйця, на ковбаси, на шинку, на паску, на курку, на індика, на самогон та на наливки й настойки Укргосспирту "довоєнного качества"?

Воскрес, безумовно. І велике це свято.

Великдень — свято воскресіння з мертвих, свято, — як каже християнська релігія, — життя; воно найулюбленіше й найурочистіше свято в християнській релігії.

І найурочистіше воно й найулюбленіше через те, що править за символ життя, за символ перетворення мертвого на живе.

Через те саме ми, християни, колемо великі свині на це свято, ріжемо маленькі поросята, б'ємо обухом силу волів та корів з лагідними, покірними очима, перерізуємо горло маленьким теляткам, кладемо на дривітню голови курей, гусей, індиків і, розмахнувшись великою сокирою, одрубуємо з святковим настроєм ті голови…

А потім обтираємо кров гарячу з сокири або з ножа, хрестимось і релігійно промовляємо, як після кожного "богові вгодного" і добре закінченого діла: "Слава тобі, господи,'слава тобі". А богові це діло вгодне через те, що робимо ми це на пошану воскресіння з мертвих його святого сина.

…А от і саме свято…

Ми ті поросята, телята, кури, індики, ягнята — у кошики та під церкву.

Там через кропило й кадило нисходить на них благодать божа, вони "святяться"…

І як тільки батюшка пройдуть повз вашого кошика й покроплять ваше порося водицею свяченою, ви хапаєте порося, яйця, паску, жінку, Ванька й Одарочку, біжите до воза, одв'язуєте кобильчину, скакаєте на воза:

— Ннно!

І галопом смалите до себе на хутір, приїздите, не випрягаєте навіть кобили, вскакуєте в хату, кидаєте в куток батога і скрикуєте: "Христос воскрес!" — і за стіл.

Жінка, розмотуючи порося, відповідає:

— Воістину, Степане! Зараз, зараз! Заплуталось, шельмине порося! І яйця потовклись! Казала тобі, не гони так, бо потовчемо! А тебе чорти гнали! Воістину воскрес!

— Та викинь к лихій годині потовчені! Давай швидше! Потім хреститесь:

— Послав господь святий празничок!

Одну чарку, другу чарку, третю, четверту… І за кожною чаркою:

— Христос воскрес!

— Воістину!..

— Христос воскрес!

— Воістину!..

Бачите… Значить, це не брехня, що Ісус Христос воскрес із мертвих…

І кожний з вас, хто глибоко вірить у воскресіння Христове, щороку після великодня прокидається на четвертий день, хрипким голосом звертається до жінки:

— Палазю, дай сирівцю!

А видувши півцеберки сирівцю, каже:

— Ххуу! Ніби з мертвих воскрес!

Так що це не брехня!

Коліть, ріжте, бийте, гоніть, пийте й їжте, раз ви людина релігійна!

СЕЛЯНСЬКА ВИГРАШНА ПОЗИКА

Здається, просто: взяв і купив. І все! Так ні… Коли кажуть:

— Купуйте! Обов'язково:

— А на лиху вона мені годину?

— Та вигідно. Сьогодні заплатив дев'яносто дві копійки за рубльову облігацію, подержав місяць чи там скільки — вона вже карбованець коштує. Та відсоток на неї йде. То гроші так собі лежать, а то лежать у тих облігаціях і пухнуть. Поклав карбованця, а за рік його тобі на п'ять відсотків роздуло. А там, дивись, щастя: виграв.

— Чорта пухлого виграєш!

— Та не чорта пухлого, а гроші. Чортів пухлих Наркомфін у тираж не пускає, а пускає таки справжні гроші. Отітаки червінці, що тепер за ними чухаєтесь та головою мотаєте:

— І де їх і набраться, отихо червінців?!

— Та якби ж виграв.

— Так треба ж облігацію купить, може ж, виграєте…

— Так отож якби знаття, що виграєш, може б, і купив.

Ну, переконали вас, що позика таки штука вигідна, і ви її купили.

Що ж далі?

От що. Не чухайтесь:

— От, мовляв, дурний! От дурний! Законопатив гроші.

Не чухайтесь, кажу, бо можна в жилетці дірку прочухати — прямо шкода…

Немабо чого чухатись: це ж вам не церковна рада прислала повістку на п'ять пудів на попа з кожного православного носа платити.

Грошей ви не законопатили, а лежать ваші гроші в облігаціях, а на ці гроші проценти ростуть.

А першого вересня найнезаможніший незаможник Одинець машину крутитиме в Харкові — і комусь із вас, хто позику купив, за карбованця тисячу карбованців викрутить…

Тоді хай уже чухається той, хто не купив… Тоді можна, бо свербітиме з досади там навіть, де ніколи не свербіло…

Тоді кличте всю сім'ю, всіх родичів, всіх кумів, бо самі тої досади не вичухаєте…

Ну, а виграли ви, приміром.

Що тоді?

Перше — випить…

Друге — випить…

Третє — випить…

І вже як душа не приймає, вже коли кума підносить лампадку, а ви головою крутите й чмихаєте: "Ннє! Не пойдьоть! Вернеть!" — тоді у кооператив і всім на спідниці, на керсетки; дві макітри, три підситки, ушивальник, чоботи, черевики, Ванькові коника, що свистить, і десять хунтів "брусиків"…

Ще гроші зостануться, бо їх чимало…

Приїздите додому — і зразу випить.

Потім — ще випить…

І так аж до "побідного кінця".

Боже вас борони, купити жатку, сіялку, плуга, букера й виписати газету… На чорта вона вам?!

ВИБОРИ НА СЕЛІ

На селі, само собою розуміється, не так, як у місті. На селі й умови для роботи інші, й інтереси виборців інші, отже, й вибирати слід підходящих для тих умов людей.

Голова сільської Ради, голова райвиконкому, члени ради, члени виконкому — від них усе! Путні вони — путнє й життя, злі вони — й життя таке…

Кожне село хай не квапиться, а добре обміркує, кого йому собі на голову вибрати, щоб потім не червоніти перед іншими селянами. Щоб можна було ще й сусідів подратувати:

— Хіба у вас голова? От у нас — дааа! А чим похвастаєтесь? Чим похвалитесь? Ось чим.

Виберіть такого голову, що самогон хилить, як воду… Просто зпід куба кухоль перекине й не скривиться… Оце голова!

Тоді можна перед сусідами руки в боки й задаватися:

— Що у вас?! От у нас! Хай ваш так вихилить, як наш!.. Друге. Вибирайте голову ласкавого та доброго. Щоб за родичів не забував. Щоб рідня його була не забута та влаштована…

Щоб, приміром, млин там чи садок ув оренду здати, так щоб здати братові чи тестеві, чи діверові….