Дуже важливі справи і як їх вирішити (збірка) - Вишня Остап
Ах, молодість! Ах, юнацтво!
Живіть! І не питайте нас, старих:
— А ви б не полізли?
Не питайте, бо кожний із нас одповість:
— Не поліз би! І… збреше!
ЗБІЛЬШИТИ ПРОДУКЦІЙНІСТЬ ПРАЩ!
Розумні люди кажуть (і треба вам знати, що кажуть небезпідставно), що збільшимо ми продукційність нашої праці тільки через наукову тої праці організацію…
Через НОП!
Бо ж, само собою розуміється, працювати тепер для своєї власної держави не те, що колись працювати на хазяїна…
Тепер (коли працюємо для себе!) для того, щоб людина прийшла на працю о 10й годині, заведено і НОП, і Лігу часу, і в кожній установі на кожній стінці начальник тої установи благає істерично:
— Товариші! Та товариші! Та побійтеся ж ви НОПу!. І товариші приходять рівно об 11й годині і працю розпочинають о 12й!
Раніш, коли праця розпочиналась о 10й, службовець, засапавшись, прибігав о 9 V2 й питав на сходах у швейцара:
— Не спізнився, Стратоне Калістратовичу? Чому це так, — зрозуміло…
Тепер у нас службовець — громадськи свідома людина, що своєю енергійною працею чимдуж намагається покласти й свою цеглину на будівлю світлого майбутнього.
А раніш службовець дививсь на працю в хазяїна так: аби день до вечора!
І приходив зранку, і сидів до вечора…
І до того він був байдужий до хазяйської праці, що ніколи не згадував про нагрузку, про відсотки, про надурочні…
Сказано — несвідомість!
Революція розкріпачила, звільнила, усвідомила, ну й:
— Я сьогодні на п'ять хвилин більше друкувала! Я не кінь! Я не можу! Давайте надурочні!
І допрацювались ми до того, що вже летить крик по всьому Союзові:
— Збільшити продукційність праці!
Ображатись нам на цей крик, товариші, не слід. Це значить: ще збільшити!
Тобто праця в нас дуже велика, але її треба збільшити ще.
Навіщо?
Помоєму, примха!
* * *
Раз вимагають — треба збільшити. Як?
Збільшити конторську працю з шести годин на вісім? Єрунда!
І шість годин не знаємо, куди дівати, що ж робитимемо ще з двома годинами? Це — практично.
А теорія, так та просто на підставі наукових дослідів каже, що правильно використані шість годин продукційніші за вісім…
Та це й зрозуміло: людина за вісім годин стомлюється так, що її енергія дуже підупадає за останні години. І продукційності ніякої…
Та ви й самі це помічали, навіть за шестигодинний робочий день…
Після другої години ви вже нервуєтесь… Ви бігаєте, вас часто нема за столом…
Начальство питає:
— Зоя Петрівна, де ви, що вас не видко? А ви нервово:
— Що вже мені й "туди" не можна піти?
— Так часто щось дуже!
— Ну я ж не винувата, що я хоч і регістраторша, а маю свою фізіологію! Коли у Клавдії Іванівни брат член правління, так їй можна по годині сидіть, а я так і півгодини не можу! Я, Миколо Івановичу, не качка!
…Ні, вісім годин — це багато! Та й за чергу битимемось!
Організовуймо свої шість годин! Тільки правильно організовуймо!
Треба ті шість годин так розподілити, щоб праця струмочком лилася…
Приходьте ви рівно о 10й!
Перші півгодини ви скидаєте капелюха перед свічадом, підсмикуєте виски, пудрите носа, пригладжуєте спідницю, підтикуєте блузку, підтягуєте трішки ліфчик, щоб кінчик мережки з вирізу визирав, і йдете "туди" приготуватись до продукційної праці!
Через годину ви вже за столом…
Кладете руки на стіл, дивитесь на нігті, виймаєте ножички і підстригаєте потрошки їх (нігті) з усіх боків. Потім натираєте, щоб блистіли…
Розгортаєте потім книжки й ідете до Наталочки у другу кімнату побалакати, що вчора були в кіно чи деінде!
Ще — година!
Потім приходить начальство. Коли воно жонате й суворе й вимагає праці, ви сидите за столом і кусаєте губи… Коли воно нежонате, ви… Не знаю, я не дівчина. Знаю тільки, що годин дві, а то й три пролине, як щастя! Побільше тільки ініціативи та самодіяльності… А ще краще, коли воно і жонате, і не суворе… Праця тоді буде продукційна…
Тільки таким, думаю, способом можна побільшити працю!
А коли візьмуться за облік праці, за різкий контроль і т. ін. — доведеться кидати посаду… І, прийшовши додому, сказать:
— Хто ж у цих більшовиків працюватиме? Це — звірі!.. От раніше було!
ЩОБ СЕЛЯНСТВО ВАС ПОВАЖАЛО
Всім, кого на варті революційних здобутків поставлено, присвячую
Заслужити повагу й пошану у підвладних — це штука дуже тяжка.
Правити округом, районом, селом так, щоб селянство ласкавим вас поглядом зустрічало, щоб, не боячись, а залюбки, побачивши вас, бралось повагом за капелюху та, пересовуючи ту капелюху од лівого уха до правого, лагідно вам кидало:
— Драстуйте, бо' поможи! З неділею будьте здорові!.. Дуже це, кажу, тяжка штука…
А вона тим часом приємна!
Бо ж, — погодьтесятаки самі! — приємно, коли "увєренноє" населення з якоїнебудь Шенгеріївки розповідає в Груні на базарі:
— От у нас голову бог послав! І таки ж і чолов'яга, спасибі йому! Що вже правильной, що вже розтолкує, що вже порадить! Ідеш, як до батька!
І зовсім не "резонт" для людини, що, приміром, всією округою заправляє, коли вскочить представник "увєренного" йому населення хоч би й до редакції та боком якось до тебе, потихеньку ногами пересовуючи, намагається щось іспитати…
І таке в того "увєренного" в очах, що не знає він, сердешний, чи тебе превосходительством, чи преосвященством гукнуть…
— Та чого ви, дядьку? — питаєте.
— Та був я і в райвиконкомі, і в окрузі, й у губернії!
— Так що?
— Та якось страшно!
А потім, устаючи з стільця:
— Так оце у вас так?
— Як?
— І балакають? І вислухують?
— Як бачите.
— Хто б міг подумати?! А в нас так тільки угукають… Та так угукають, що стоїш та приказуєш: "Прощай, Мокрино! Та не їзди ти ніколи по обчеським ділам…"
Незабаром оце перевибори.
Нові люди на посадах поз'являються.
Давайте так, щоб населення вас поважало і щоб авторитет ваш став високо та гойно… Давайте…
Коли виберуть вас на голову сільради — пишіть, будь ласка, насамперед куди слід, щоб дозволили вам револьвера носить…
І ходіть до сільради тільки з револьвером…
Голова райвиконкому хай носить два револьвери — з правого боку й з лівого боку…
Голова окрвиконкому ще й посередині один — три, значить.
Боже вас борони одягти кожушину або свитку таку, як у Г. І. Петровського, — можуть подумати, що ви проста людина…
До револьвера найбільше підійде вузеньке, з отакенними крилами галіфе, та ще й червоне, та кубанка набакир, та коротесенький, облипчастий, навіть не френч, а, як казала моя тітка, свистун…
Це — зовнішній вигляд, що дуже збільшує авторитет влади і породжує стихійну до вас пошану.
Далі поводження з "увєренним"…
У рамки його, поводження те, що й казати, не вбгаєш, проте кілька порад, досвідом перевірених, можна знайти.
От увіходить до вас у кабінет прохач. Побачивши на столі револьвера (револьвер на службі ви кладіть на столі), кахикає двічі й починає тремтячим голосом:
— Господин товаришу! До вашої милості… А ви йому зразу:
— Какі такі господа тепер? Совецькая тепер власть, розтуди твою!..
Побачите самі: від поваги до вас він просто захолоне, і сльози радості капатимуть по його зборознявілому обличчю… І від щастя заціпить прохачеві, і нічого він вам більше не скаже, а вийде, вклоняючись, задки з кабінету і всім подорожнім розказуватиме:
— Ну й голову ж ми собі знайшли! Іііі!!!
Дуже підносить місцеву владу в очах населення ще й бажання екстрено "вирішать" всілякі справи…
— Товаришу! Таке до вас у мене діло: їхав оце я минулої неділі на базар. Запріг кобилу, збираюсь навожжувати, а Семенів Іван, отой, що за греблею…
А ви його зразу перекривіть:
— "Збираюсь навожжувати"… Патякало чортове!.. Швидше говорити не можеш?!
Так після цього він швидкошвидко замеле…
І швидше ви з ним і покінчите, бо він намагатиметься якнайскоріше звільнити вас од своєї особи…
Чимало можна ще різних прикладів понаводити, та я гадаю, що ви розумієте, в чім справа…
ПРО ПРОДУКЦІЙНІСТЬ ПРАЦІ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ ТА ПРО ТЕ, ЯК ТУЮ ПРОДУКЦІЙНІСТЬ ЗБІЛЬШИТИ
Продукційність праці в нашім сільськім господарстві?! Це все одно, якби вам сказали:
— Пошукайте дівоцтва у цариці Катерини Великої…
Не знайшли б ви його… Так тільки на невеличкі, може б, спогади натрапили, та й то під мікроскопом… натяки…
Натяки тільки на продукційність праці і в нашім сільськім господарстві…
Праця є, а продукційності тої, як у комара носа… От скілечки…
Причини?
Первородні! Причини ті ще од тої мавпи, що від неї "пішов єсть" український суверенний і ні від кого не залежний народ наш…
Дарвін про те не писав, але останні антропологічні досліди непереборно доводять, що ми пішли від тої мавпи, що лежала в джунглях під вербою, чухала поперека і, співаючи, голосно виводила:
…ударили її дзвін.
То ж пооо тому чумачеееньку,
Гей! Гей! Що їздив по сіль.
А як кличуть, було, нашого прапрапрапращура земляки пополювати по джунглях, то він закурить люльку, пахне разів двічі, повернеться на другий бік та:
— Краще полежу… Якосьто воно буде!
І знову:
X ооотилася та ясная зірка,
Та й упала додоооолу…
А розсердиться було Тарзанова мати та загарчить:
— А що ти їстимеш, вайло чортове?
То наш прапращур їй:
— Зате в мене пісня перша після італійської!
І знову:
На вгороді вееерба рясна,
На вгороді верба рясна,
Там стояла дівка крааасна!
З того й пішло… З того й причини.
* * *
І от тепер ми хліборобствуємо.
Перескочили й через кам'яну, й через залізну, й через бронзову доби, а й досі нас не залиша оте:
— Якосьто воно буде! …Працюємо…
— Ну й робота! Пройдеш ручку, то так милом і візьмешся!
"Мило" — продукційність нашої праці…
* * *
Оремо ми…
— Марино! А чи не бачила ти, де я плуга восени засунув?
— Та за клунею!
— Дивись, а я вже чотири дні голову собі кручу, де його застромив…
— Та за клунею, кажу ж тобі, в лободі! Йванько оце бігав до вітру, так ногу об чересло вразив!
— От сукин син! Іншого місця не знайшов! І заховаєш же, що й сам не знайдеш, — ні, стерво, знайдетаки й настромиться…
Витягли плуга…
— Марино! А чи не знаєш, де я коломазь восени застромив?
— Та ще ж у пилипівку свиня поїла!
— І не здохла?
— Ні! Ригала тільки…
— Дивись?! Ото чудасія!.. А роздвижного ключа не бачила?
— Та Йванько ще після різдва у криницю вкинув…
— Ото! От лихої Що ти його в світі божому робитимеш?! Виводь булану… Поїду! Якосьто воно буде…
…На полі…
— І щоб твоя й путь погибла з твоєю оранкою!
— Та верни соб, сукин ти сину, щоб тебе наперед потилицею повернуло!
— Та держи цабе, в держалнах би тебе держало!
— Трррр! Огріх! Ііі, та й справа ж! І хто ці плуги такі робить, калікою б його було зробило?!
— Паняй далі! Ннно! Соб держи, собсоб! Тррр! Огріх!
— Ііі.
— Випрягай! Уже сонце сідає… Додому! …Оремо ми…
* * *
Сіємо ми…
— Одарко! Знайди мені лантуха путящого — поїду ячменю посію… Та й чи сіяти, чи ще почекати? В якономії вже три тижні як посіяли, та чи не рано ще? Пам'ятаєш, як під гапонську війну я пізно посіяв, — ох і ячмінь же був уродив! Як дріт!
…На полі…
— Ііі! Продравсь мішок! Казав же: дай путящого лантуха!..
