Шхуна "Колумб" - Трублаїні Микола
Він оглянув апаратуру і побачив, що вона для нього нескладна і він зміг би нею користуватися. Оглянув готову до включення в радіопередавач аварійну акумуляторну батарею, але чомусь не включену. Мабуть, радист збирався дати сигнал "SOS", але потім, охоплений загальною панікою, боячись, що його залишать на потопаючому пароплаві, покинув апарат і прожогом метнувся до шлюпки, що спускалась на воду. Марко перевірив апаратуру. Вона була цілком справна. Пригадалося йому, що за дня він бачив антену, натягнуту між щоглами. Хвилюючись, він включив аварійний акумулятор у прийомний апарат, повернув рубильник і простукав ключем знак виклику:.-..-..-..-..-..-..-..-..-..-..-..-. Після того тричі простукав… — …[7] — гасло, яке вимагає, щоб усі берегові та корабельні радіостанції негайно припинили роботу і слухали лише той корабель, що передає це гасло Коли в ефірі звучить це страшне гасло, радисти хмуряться і поспішно повідомляють про нещастя своїх капітанів, сповіщають радіограмами інші станції. Марко вистукував "SOS". Він вибивав не більше десяти літер на хвилину, тобто вдвічі менше, ніж найкращі радисти. Він сповіщав, що пароплав "Антопулос" потопає, пілот Бариль, штурман Петимко, Яся Знайда і Марко Завірюха просять їх шукати. Він хотів передати про врятування з підводного човна, про те, що можливо, ранком "Розвідувач риби" підійметься в повітря, але в нього не вистачало знання й досвіду на довгу радіограму Також не міг сповістити про їхнє 7 SOS.
місцезнаходження, бо не знав координат, і лаяв себе, що не спитав штурмана, який, безперечно, мусив їх знати.
Яся урочисто дивилася, як працював Марко. До останнього часу вона гадала, що радисти, для того щоб послати радіограму, пишуть її на папері і якимсь таємничим способом викидають у повітря. І зараз сподівалася побачити, як він писатиме й викидатиме папірець. Але вистукування ключем та іскри, які вилітали з передавача, вразили її ще більше.
Скінчивши передачу, Марко переключився на приймання. Він чув стрекотіння якихось іскрових радіостанцій, але розібрати нічого не міг. Часом вгадував окремі літери, та й тільки гірко жалів, що його знання радіосправи були такі мізерні, і докоряв себе, що не займався як слід вивченням радіо раніш Так він просидів хвилин п'ятнадцять і, нарешті, скинув навушники. Тепер треба було глянути на "Розвідувача риби". Юнга загасив ліхтар, і Яся одтулила ілюмінатор У морі було темно. Не видно було ні огнів на літаку, ні ліхтарика на кліперботі, що ним Петимко повіз бензин.
— Мабуть, штурман уже приплив до літака, і вони, пораючись, закрили од нас маленький ліхтарик, — висловив здогад юнга.
— Звірів не чути, — пошепки сказала Яся.
В небі яскраво світили зорі.
Але що ж це таке? — раптом якийсь відблиск яскраво майнув перед ілюмінатором, наче прожектор освітлював пароплав з лівого борту, якого їм не було видно. Невже за цей час до них підійшов інший пароплав? Може, він проходив поблизу і почув "SOS", послане відціля Марком? Хлопцеві й дівчинці хотілось вискочити з рубки, але, побоюючись хижаків, вони вирішили вийти обережно. Першим рушив Марко. Вийшов навшпиньки і тихо висунув голову за ріг рубки. Неподалеку від пароплава стояло якесь судно, наставляючи прожектор на "Антопулос". Воно, мабуть, стоїть не першу хвилину, бо юнга помічає шлюпку, яка відходить від борту того судна. Прожектор заважає ще більше, ніж темрява, розглянути його обриси. Та прожектор спрямовано на капітанський місток "Антопулоса", а не на радіорубку, і це все ж дає змогу Маркові розгледіти, що в того пароплава дуже низький борт. Прожектор освітлює шлях шлюпці, яка вже посередині між обома суднами. Марко приготувався гукнути попередження про хижаків, але, ще раз вдивившись у ледве видимі обриси тільки-но прибулого пароплава, без жодного звуку сховався назад. Він впізнав піратський підводний човен. До пароплава наблизились ще гірші хижаки.
XXIV. НА ПІДВОДНОМУ КОРАБЛІ
Піратський підводний човен майже весь день лежав на дні, вибравши для себе гарний піщаний грунт на глибині понад сто двадцять метрів. Тут пірати почували себе безпечно. Випадок з військовим кораблем, на присутність якого попередньої ночі вказували гідрофони, трохи турбував командира човна. Проте він міг вважати цю зустріч випадковою, а коли то й був військовий корабель, то навряд чи він підозрював присутність в цих місцях підводного човна. Нарешті, як не як, а човен перебував у нейтральних водах. Анч, жартуючи, пропонував пройтись по дну і пошукати грецький пароплав або недавніх гостей, що цієї ночі залишили підводний човен.
— Коли їх краби ще не з'їли, то вони незабаром розпухнуть і спливуть, — відповів командир.
Удень все ж довелося спливти на поверхню. Човен значний час перебував під водою, і старший офіцер, перевіряючи якість повітря, визначив, що в нього лишилось лише кілька балонів кисню. Але їх берегли про всяк випадок, поки не дістануть новий запас на надводній базі. Підводний човен, оглянувши в перископ поверхню моря, виплив на п'ятнадцять хвилин, щоб провентилювати приміщення та набрати чистого повітря. Уже бувши на поверхні, побачили літак. Він ішов на незначній височині. У біноклі одразу визначили, що це літак старої конструкції, значить, не військовий. Анч перший висловив здогад, що той літак шукає рибу. Коли він наблизився і почав знижуючись кружляти над човном, на його борту прочитали напис: "Розвідувач риби". Назва стверджувала здогад Анча. Вперта цікавість літака, що так низько кружляв над човном, стривожила й розсердила пірата-командира. Він наказав обстріляти літак з зенітних кулеметів. Командир певний був, що зіб'є цю надто цікаву машину і встигне знищити безкарно її і льотчиків. Знав, що льотчики не почують кулеметної стрілянини і не догадаються про неї, поки кулі не влучать у літак.
Влучити в літак на такій незначній висоті не трудно, і після кількох кулеметних черг командир помітив, що літак підбито. Пірати бачили, як "Розвідувач риби" почав знижатися, і негайно погнались за ним, боячись, щоб він не відлетів далеко і не повідомив когось про човен. Незабаром літак зник з очей. Але пірати були певні, що він уже на воді, і продовжували погоню тим самим курсом. Не знайшовши літака, вирішили, що він потонув, і командир наказав задраїти люки та пустити воду в цистерни, щоб човен знов міг піти на глибину.
Люда прокинулась рано і взялася писати листа до батька, як їй пропонували пірати. Дівчину довго ніхто не тривожив, і вона мала час обдумати кожну фразу. Згадала, як минулого літа, коли жила в таборі, до неї приїздив батько. Того дня стояла погана погода, йшов дощ, і таборяни майже весь час провели в наметі-клубі. Розважалися різними іграми, а особливо розв'язуванням шарад, кросвордів та різних задач і загадок. Батько теж грав з ними. Отже, треба нагадати йому про цей день, щоб він зрозумів, що її лист теж читається, як загадка, як кросворд, як ребус, до розв'язання якого треба знайти ключ. Вона пригадала, як тоді писали листи, добираючи фрази так, щоб у них читалося лише одне певне слово. Щоб скласти такого листа, треба було мобілізувати всю свою винахідливість. Обмірковуючи кожне слово, вона, зрештою, написала:
"Любий тату!
Пам'ятаєш наше торішнє перебування в таборі? Як ми усім були там захоплені! Скільки чудових переживань Дали нам ті розваги в наметах у дощові дні й на річці в сонячні — особливо катання човном. Пригадую, як ми ловили з тобою в річці дрібну рибку, рачків, а в болоті жабок і тритонів, щоб потім милуватися в акваріумі цим царством підводним. Коли згадую ті дні, відчуваю, як справжнє хвилювання охоплює мене. Сподіваюся, ми знову поїдемо так само; постарайся, хай твої справи тебе не тримають. На цей раз я візьму свій фотоапарат окремо.
Мені здається, що така прогулянка буде, нарешті, тим відпочинком, якого лікарі давно для тебе вимагають.
Турбуюся, що не мала досі про тебе відомостей (сподіваюсь, ти одержав мого листа). Бо мені вже набридли твої геологічні справи, а особливо той торіаніт. Хотілося б на якийсь час це забути і вже пливти з тобою на якомусь кораблі. Певна, що цього року, коли ми поїдемо, то ти потрапиш у мене під надійну охорону. Трохи не забула: доглядай того баклана, що ми купили у рибалок. Щоб з ним не трапилось, як на минулій шестиденці з білим мартином, якого вбили. Коли їхатимеш в Лузани (я чекаю тебе тут), захопи мій плащ і не забудь свій. Приїжджай, адже мені скоро знов за шкільну парту, а відпочити перед учбовим роком — це прямий обов'язок.
Жду тебе скоро, бо твої обіцянки — негайно виконувати мої розумні прохання — пам'ятаю.
Цілую міцно. Твоя Люда".
Перечитавши листа, дівчина відчула задоволення. Безперечно, Анч нічого в ньому не зрозуміє, а батько мусив одразу пригадати ту гру, яку він показував там у таборі, про що вона й згадує на початку листа. Саме так тоді вона написала свою записку, і він перший розгадав її. Так-таки одразу в Лузани він не поїде, бо мусив уже стурбуватися несподіваним зникненням її, Марка та Ясі. До легковірних людей він не належав. Проте все ж серце стискав страх, що от візьме та й поїде. Та добре продумавши всі обставини і свій лист, вона прийшла до твердого висновку, що батько прочитає його як треба і зуміє негайно зробити так, як у таких випадках належить.
Коли прийшов Анч, Люда лежала на койці й думала про своїх товаришів. Її турбувало, що нічого про них не знає: чи живі ще вони. Дівчина одразу спитала про Марка та Ясю.
— Добре себе почувають… і, здається, вже не опиратимуться, — посміхаючись, відповів Анч, а потім спитав про її лист до батька.
Коли він мовчки читав лист, дівчина пильно стежила за його обличчям, але на ньому не ворухнулась жодна риса. Здавалося, Анч знайомиться з змістом листа цілком байдуже, хоч цьому ніяк не могла повірити Люда.
— Я не знав, що ви так цікавитесь живою природою, — сказав Анч, дочитавши листа, — прямо юний натураліст… І рибки… і жабки… і баклани… і мартини. Постараюся збагатити ваш акваріум представниками морських глибин.
— Буду вдячна, — відповіла дівчина.
— Гаразд, обіцяю цього листа негайно переслати вашому батькові. Думаю, командир нашого корабля не заперечуватиме проти такого змісту. Можете писати ще. Хоч, сподіваюся, незабаром ви зустрінетесь з батьком.
Анч чемно кивнув головою і вийшов.
Шпигун пройшов у каюту командира, де він розташувався на час, поки дівчина займала його приміщення.
