Шхуна "Колумб" - Трублаїні Микола
Надія на порятунок, що викликала такий бурхливий приплив енергії, зникла так само швидко, як і з'явилася. Розчарування було таке велике й таке болісне, що вони навіть не сказали жодного слова одне одному і знову, заплющивши очі, одкинули голови на воду. Шум літака завмирав, і, тільки напружуючи слух, Марко ледве ще вловлював його. Та ось по воді до нього докотилося щось подібне до пострілу з кулемета, і одночасно зовсім змовк літак.
Сонце звернуло з полудня. Зверху пекло, у воді корчило ноги, од спраги розпухали язики, од втоми тьмарилась свідомість. Над морем панувала тиша, і навіть жодна птиця не пролетіла над ними. Лише якась білява, кудлата хмарка змилосердилась і на кілька хвилин прикрила їх од палючого сонця.
XX. ПІД ВОГНЕМ ЗЕНІТНИХ КУЛЕМЕТІВ
— Прапор на ньому є?
— Не бачу.
— Це наш чи чужий?
— Не знаю.
— Я не помітив жодної людини на палубі.
— Я теж.
— Знижуюсь і роблю над ним коло, роздивляйся.
— Раджу бути обережним.
Ця розмова через переговорну трубку відбувалася на "Розвідувачі риби", що летів на висоті шестисот метрів над морем.
Бариль і Петимко помітили внизу військове судно й відразу визначили, що то був підводний човен. Він сплив на поверхню і стояв на одному місці, не подаючи ніяких ознак життя. Металева палуба, освітлювана сонцем, лежала перед очима льотчиків непорушно пустельною. Бариль, роблячи над човном коло, знизився майже на двісті метрів. В цей час Петимкові здалося, ніби щось жикнуло повз його обличчя, і зараз же побачив, як на борту літака одночасно з'явилися дві позначки, ніби хтось різнув його невидимим різцем. Незважаючи на гулкий рокіт мотора, почув сильний удар у крило і, глянувши туди, побачив кілька маленьких дірочок. Штурман хоча і був моряком-рибалкою, а не військовим, проте одразу догадався, в чім справа.
— Стріляють! — крикнув він у переговорну трубку.
Бариль зрозумів це одночасно з штурманом, бо йому опекло плече і він по звуку відчув несподівану зміну в роботі мотора. На палубі підводного човна так само не видно було жодної людини, але, мабуть, зенітні кулемети обсипали літак кулями. Стрілянина заглушувалась гуркотом мотора.
Льотчик рвонув свою машину вгору і геть од човна. Через кілька секунд кулі влучали лише в хвіст літака, що могло б привести до великої небезпеки, коли б вони перебили штурвальні троси. На щастя льотчиків, троси зосталися цілі. Зате, очевидно, не все гаразд було з мотором. По прямій він тягнув задовільно, але висоту набирав помалу, а вище шестисот метрів іти відмовлявся.
— Як справи? — гукнув Петимко.
— Невеличке пошкодження, — відповів Бариль, — треба зробити посадку. Підкрутимо пару гайок і полетимо далі.
Пілот знав, що невелике пошкодження треба полагодити якнайшвидше, бо хвилин через десять воно вже загрожуватиме великими неприємностями. Він одразу почав знижуватись, чим стривожив штурмана, який, озираючись назад, помітив, що підводний човен повним ходом рушив за ними. Там догадалися, що літак іде на вимушену посадку, й вирішили наздогнати його та захопити.
Ні пілот, ні штурман не знали, чий то підводний човен. Навіть було пронеслась думка, "може, то радянський", але зараз же постало заперечення. По-перше, командир "Буревісника" повідомив їх, що в цьому районі радянських підводних човнів нема. По-друге, з човна, безперечно, розгляділи літак у бінокль і прочитали його назву. І радянський човен, навіть якби не хотів, щоб над ним кружляв літак, повідомив би про це гаслами-прапорами, а не обстрілював повітряних розвідувачів риби.
Потрапити на підозрілий підводний човен — така перспектива не вабила льотчиків, і коли Петимко гукнув Барилеві, що човен іде за ними, Бариль швидко знизився і пішов над морем бриючим льотом, намагаючись швидше зникнути з очей невідомих підводників. А щоб замести сліди, пілот повернув у відкрите море, взявши трохи вправо, на схід. Він робив це для того, щоб обдурити човен.
Коли літак шукатимуть, то, звичайно, по прямій, по якій він зник, і ближче до берега. Тим часом він полагодить мотор, злетить і шукатиме "Буревісника", щоб сповістити про свою знахідку.
Пройшовши так кілька хвилин, Бариль виключив мотор і торкнувся поплавцями води. Посадка була не зовсім вдала, лівий поплавець, очевидно, був пошкоджений кулями під час обстрілу, але, на щастя, не зламався.
Бариль виліз на мотор і став розглядати пошкодження. Його, як і сподівався льотчик, легко й швидко можна було полагодити. Трохи турбував поплавець. Він пояснив Петимкові, що тепер треба бути обережним, якнайменше робити посадок, бо коли поламають поплавець, то справа вийде погана. Залишалося після ремонту мотора, не підіймаючись у повітря, йти по морю, перетворивши літак на моторний човен, і тільки в крайньому випадку рискувати поплавцем.
Ремонт не забрав багато часу, та лише Бариль скінчив його, як виявилась нова неприємність. Петимко звернув увагу пілота на поверхню води навколо літака. Вона блищала масними розводами. Бариль кинувся до бензиномірів і побачив, що пальне в одному баку витікає з катастрофічною швидкістю. Оглянувши баки, пілот виявив, що один з них пробито кулями. Бензин з другого бака витратили раніше. Полагодити пробитий бак було неможливо. Пілот вирішив якнайшвидше використати той бензин, який ще залишався, і, включивши мотор, рушив по морю. Все ж "Розвідувач риби" йшов не по прямій, а півколом, обходячи район, де боявся зустріти підводний човен. Спочатку літак ішов непогано, залишаючи за собою спінений слід і збиваючи хвилю, наче торпедний катер. Але на половині тієї дуги, саме тоді, коли вони знаходились найдалі від берега, мотор зачахкав, сповіщаючи про закінчення пального.
Бариль лаявся і кляв підводного пірата так, що Петимко навіть замилувався. Нарешті, трохи заспокоївшись, пілот постукав дерев'яною ногою і сказав:
— Ну, я не втоплюсь! Мене моя дерев'янка втримає, а ти як?
Петимко засміявся і відповів:
— А в мене кліпербот. Мабуть, я таки в кращому становищі.
Обидва посміхнулися. Але треба було щось думати про порятунок. Пілот вирішив, згідно з морськими звичаями, викинути гасло про аварію.
— Ну, штурман, підіймай свої прапори, — сказав Бариль. — Може, хтось нас помітить!
— А що підіймать: "ОВ" чи "ОУ"?
— А яка різниця?
— Перше означає "спіткало нещастя, потрібна негайно допомога"; друге — "спіткало нещастя, потребую допомоги". Можна й таке гасло: "ЩД", тобто "потрібна допомога" або "ЩЕ" — "потрібна допомога, на судні нещастя".
— Та яка мені різниця! Аби хтось побачив та негайно підійшов.
— Ще можна "БО" — це значить "маю значні пошкодження", або "ГБ" — "шліть негайно допомогу".
— Давай таке гасло, щоб нас, помітивши, негайно забрали відціля.
— Можна ще…
— Та що ти мені "можна та можна". Підіймай хоч і всі прапори! — Бариль розсердився, але, глянувши на штурмана, побачив, що той дивиться на нього не менш сердито.
— В чім справа? — спитав пілот.
— А в тім, — відповів штурман, натискаючи на "в тім", — що в нас нема жодного прапора, бо коли ми вилітали з Лузан, то командир так поспішав, що вирішив летіти без прапорів.
Бариль згадав, що справді так воно й було, простяг руку штурманові і примирливим голосом сказав:
— Ну, давай помиримось, в цьому я таки винуватий.
Петимко махнув рукою і, вилізши на крило літака, став оглядати море навколо. Він озброївся біноклем і пильно вдивлявся в пустельний обрій, сподіваючись побачити якийсь пароплав, але замість пароплава на віддалі кількох сот метрів помітив дивний плавучий предмет, що нагадував ніби людину, але здавалося більшим, ніж людина. Уважніше придивившись, зрозумів, що то плавають два чи три трупи.
— Петре Петровичу! Ми, здається, маємо приємних сусідів.
— А саме?
— Утопленики плавають.
Грюкаючи дерев'янкою, Бариль поліз до штурмана. Він теж побачив непорушних плавців.
— Надувай, Степановичу, кліпербот і жени в розвідку, — сказав Бариль. — Подивись, що то за мерці.
Штурман взявся до кліпербота і незабаром одштовхнувся веслом від літака. Бариль, розташувавшись на поверхні крил, спостерігав, як човник швидко йшов до утоплених. Петимко гріб з усієї сили. Він сидів спиною до літака і лише час від часу озирався назад. Ось човник уже зовсім близько від них. І в цей момент пілотові захотілось протерти об'єктиви свого бінокля, йому здалося, ніби мрець заворушився й підвів голову. Човен стояв уже поруч утоплених, і штурман схилився над водою. У Бариля заболіли очі від напруження, він зажмурився, а коли знов подивився, то ясно побачив, що Петимко когось втягає в човен.
— Тю-тю, ф'ю-ф'ю-ю-ю! — засвистів пілот, — значить, один ще живий. Аби тільки цей ведмідь Степанович не перевернув кліпербота, а то доведеться мені пливти їм допомагати. — І він допитливо подивився на свою ногу.
Назад штурман повертався дуже повільно. Він буксирував за собою утоплених.
— Чого він мертвяків сюди тягне? — питав самого себе Бариль. — Що воно за дорогоцінність?..
Коли кліпербот підійшов зовсім близько, пілот побачив, що за човном пливе лише один мрець та й той… однією рукою загрібав воду.
— Ей, на човні! — закричав Бариль. Зірвавши з голови шолом, він потряс ним у повітрі, висловлюючи цим свої найкращі почуття.
Петимко не відповідав. Він гріб з усієї сили, намагаючись якнайшвидше пришвартуватися до "Розвідувача риби". Нарешті, гумовий борт торкнувся літака, і пілот допоміг штурманові витягти з човника напівнепритомну дівчинку. Її посадили на місце спостерігача, бо покласти на маленькому літаку було ніде, хіба на крилах. Потім витягли того, що залишився у воді і, очевидно, насилу тримався за поплавець. То був хлопець, якого штурман впізнав аж тоді, коли він опинився на хвостовій частині фюзеляжу.
— Марко Завірюха! — здивовано сказав Петимко. Він зустрічав кілька разів юнгу з "Колумба" і дуже шкодував, коли довідався в Соколиному про його загибель. У воді він його спочатку не впізнав.
Почувши ім'я Марка Завірюхи, Бариль одразу зрозумів, хто перед ним.
— Люда Ананьєва? — спитав він, показуючи на дівчинку, якої так само, як і Марка, ніколи не бачив.
— Ні… — хрипло відповів Марко. — Дайте води!
Штурман негайно протяг хлопцеві фляжку з водою, але той жестом показав, щоб спочатку напоїли дівчинку, і назвав її:
— Яся Знайда.
Поки штурман вливав Ясі в рот води, Бариль спитав Марка:
— Люда Ананьєва потонула?
— Ні, вона на підводному човні.
Напившись води, дівчинка розплющила очі, видно, їй одразу полегшало.
