Закут - Куліш Микола

Що набив, а що... (Взявся скидати чоботи).

Кухманова. Товаришу! Що ви робите, теваришуГ О в ч а р. Скидай!

Брус. Ногами не переконують, не треба! Краще ми зробимо так: приходьте завтра до нашої шефської комісії, може, що й надумаємо.

О в ч а р. Ну, тоді не треба. А щодо ніг, то ними у .нас переконують. Жіночими, наприклад, ого! Що й як! Вип'ємо! (Налив чарки). Пийте, Шайбо! Дядьку, ви!.. Хм, дядько. Одвічний український дядько. Мені здається, що прийде соціалізм — і ти все ж таки будеш дядько. Га? Пий!

Брус (одвів Овчара). Товаришу Овчаре! Вам не треба більш пити...

О в ч а р. Поміж нас, здається, нема того, хто б про це сказав на перевірці...

Брус. Ми п'ємо, не ховаючись.

Овчар. Та ні! Про вашу партсвідомість нікому буде сказати, про ваше доброповодження. (Перекривив Бруса). Приходьте до шефської комісії, вам не треба більше іїити!.. (Спалахнув). Не вірю я в щирість людського доброповодення взагалі!

Кухман. І я, поточений скепсисом, по суті, зневірений службовець, теж не вірю.

Брус. Будь ласка! Але навіщо робити з себе п'яного в квадраті? (Вийшов).

6

У другій кімнаті заграли на піаніно. Ірочка, вчепившись в Радобужного, верещала:

— Фокстрот!

Радобужний. Не вмію.

Ірочка. Учіться! Раз-два! (Покрутила його через кімнату).

7

Кухман. Хо-хо! Учіться, брати мої, і чужого научайтесь, і свого не цурайтесь.

К л и м. Як же це? П'ємо — і без хазяїна. Без господаря.

Кухман. Товаришу! Господарі тут ви! Аж ось тут вам вся влада належить. Пийте, скільки влізе!

Ш а й б а. А підійдімо до його ще раз та попросимо, га? Товаришу село! Ану спробуємо ще раз!

Пішли. Кухман за ними. . /

8

О в ч а р (допивши вино). Задача: щоб збудувати одну школу, треба три роки, без дерева. Скільки треба часу й дерева, щоб збудувати соціалізм? (Вийшов).

9

Прибрів старий, бурмочучи:

— Гріх, який гріх! Ну, полюбив другу, одкинься од першої, а то ж з двома... Через закон божий як через тин перелазиш від одної до другої... — .

10

Увійшли Б р у с і Н і н а. Старого не помітили, Б р у о. Ні, не можу! Скажу! Одкриюсь! Ніна. Тільки не зараз і не тут... Брус. Не хочу більше красти тебе в Радобужного.

Ніна. Знов голос власності чую!

Брус. Не власності, а настирливої свідомості! Навіщо це "подполье", коли всі подполья зруйновано!

Ніна. Не всі, Брусе! Зосталися ще ті, що в людині! Глибокі й темні. Живуть там сумніви, побоювання, сліпі почуття...

Брус. Значить, не вірите?

Ніна. Вірю й люблю.

Б р у с. То які ще можуть бути сумніви й побоювання?

Ніна. Боюся, наприклад, що коли одкриється — Радобужний помститься.

Брус. Хай метиться! Я не боюсь!

Н і н а. А знаєте як? Милий! Він оберне вашу щирість на зброю проти вас же під час чистки...

Брус. Навпаки, він з моєї нещирості зможе зробить таку зброю.

Ніна. Щирість і одвертість в наш час якості небезпечні, Брусе: з них часто шиють, до них пришивають ріжиі ухили.

Брус. І ними ж б'ють тих, хто таке робить, Ніно! Радобужний непереможний в темній грі, він мастак в політиканстві, в інтригах, але в одкритому бою він безсилий.

Ніна. Ні, ні! Не треба цього робити. Принаймні, до чистки. Не треба!

Брус. Треба! До чистки! А то я все оце, і любов, як дзеркало,— молотком... На скалочки! Маю силу!

Ніна (з глибоким видихом). А-а! (Перемоглася). Ну от... Другий голос з "подполья" почула... Так бийте, милий! Краще розбийте!

Б р у с. Не можу!

Н і н а. Ви ж кажете — маєте силу. Б р у с. Маю і... не можу! Люблю от!.. Не можу! (Взяв її за руки).

Тихо, непомітно вийшов старий.

11

Н і н а. От я й боюся...

Брус. Мого почуття? '

Ніна. Двох запитань у наших анкетах: одного ^~ про роки, другого — про соціальне походження. Боюсь я, Що Моїх шість старшеньких, та що з дрібної інтелігенції — вагою все це сяде на ваші'двадцять сім, на ваше робітниче походження...

Брус, Ніно!

12

Увійшов Радобужний.

— Овчар у меланхолію вдався. Піди, Ніно, може, хоч ти його заспокоїш...

Ніна вийшла.

(До Бруса). Маю з вами поговорити. Можна? Брус. Будь ласка.

Радобужний (налив чарки). Сьогодні до мене дійшли чутки, що ви... Перше, вип'ємо! Брус. Нема охоти.

Радобужний. Дійшли чутки, що нібито ви... Ну та вип'ємо! Щоб наша розмова щирішою була!

Брус випив.

Ну от!.. Дійшли чутки, що ви... (Випив сам.) Що нібито ви десь в кулуарах партійних, коли зайшла мова про чистку, точніше — кого саме, приміром, годилось би вичистити з нашої ячейки, назвали мене. Я не надаю, звичайно, цим чуткам серйозного значення, але вважаю за свій товариський обов'язок... Брус. Перепитати мене.

Радобужний. Так! Гадаю, що це просто непорозуміння, або ж наклеп... на вас.

Брус. Чутки трохи перебільшені. Я не за вилучення вас з партії (то компетенція комісії), я казав і казатиму за ваше партійне виродження.

Радобужний (одпив з чарки). Факти і доводи!

Брус. Ви забюрократились...

Радобужний. Факти!

Брус. Вижили з апарату всіх твх, хто був розумніший од вас, мав свою незалежну думку, більші здібності, ширшу ініціативу...

Радобужний. Так. Тих, хто мали свою, незалежну од партії, думку, я вижив.

Брус. Обсадились облесниками, підлизами, похлібця-ми, потакачами.

Радобужний. Не знаю! Але я знаю, що всі вони члени профспілки, а дехто то й члени нашої партії.

Брус. За партійців я не кажу, бо ви ж нашого гурту майже бдбилися.

Радобужний. Зв'язок був і є!

Брус. Коли за зв'язок вважати Кухмана.

374

Радобужний. Кухман — мій секретар. Все це не факти, шановний товаришу Брусе!

Брус. Але про все це я казатиму... Од вас бюрократизмом тхне навіть в родинному житті. Батько вас боїться, сумує і нудить життям. Домашня робітниця ходить, як хвора. Увійдеш — то затишний закуток ніби, придивишся,— закут глухий, закутень, тупик.

Радобужний. А про жінку ні слова! Про Ніну чомусь не сказали, як то їй у мене живеться, га?

Брус. Погано.

Радобужний. Нічого подібного! Полюбовника має. У неї коханець завівся. І знаєте хто? Брус (глухо). Знаю.

Радобужний. То чого ж ви про це не сказали мені? А це, по-моєму, єдиний буде факт, що на його звернуть увагу. Решта великого матеріалу — це химери, вигадки, продукт ревнощів та конспіративного кохання... Навіщо роги? Вам вподобалась моя жінка? Захотілось її? Любов у вас? Будь ласка. Прийдіть і скажіть одверто! По-більшовицькому! Одверто і щиро!

13

Увійшли О в ч а р, К у х м а н, ж і н к а, Ш а й б а, Клим.

Кухманова. Це ж хуліганство! Безглуздя!

Кухман. Заспокойся, жено! Пророк просто п'яний.

Кухманова (до Радобужного). Він поваляв і потоптав квіти. Хотів бити піаніно.

О в ч а р. Бачу, замість квітів соціалізму посіяли ми звичайні собі квіти звичайного міщанського буття. (Крик-нув, тупнув ногою). Простесту-ю!

Кухманова. Хуліганство! Варварство!

О в ч а р. Так! Хуліганство, варварство, міщанські квіт-цички, папірчані прапорці та голі лозунги на стінах — оце ж наш побут! Вибачте, іще: розбите піаніно в комсомольському клубі — і ціле, повнозвучне в міщанському закуті. Протесту-ю!

Брус. Овчаре, не бузіть!

О в ч а р. Я бузю, ти бузиш, він бузить. Ми бузимо, ви бузите, вони бузять. Поїхали в Крим до татар відпочивати, стали пити бузу і зробили з того епохальне слово. Я бузю, ти бузиш, він бузить. Протесту-ю!

Брус. Підіть лишень та проспіться!

Овчар. Протестую! Міщанство квітчає життя, в лорнет на епоху дивиться і присуд свій виносить.

Брус (затулив йому рота). Воно й на голову сяде, коли будете так пити.

Клим. Бачу, що з школою не вийде діла.

Овчар. Щоб збудувати одну школу, треба три роки, без дерева. Скільки треба часу та дерева, щоб збудувать соціалізм? А скільки ще треба випити горілки?

Брус. Ходімо додому!

Шайба. Випили — й гайда! Товаришу село! Беріть його під пахви... Товаришу!

Клим скинув свитину, прослав долі й ліг.

Ви ж це, землячок, що? Невже здрейфили?

Кухман. Хо-хо! У землячка хрущі над вишнями гудуть.

К л и м. Де б тут лягти? А то ж не повірите, як наморився. І діло не виходить.

Овчар. Лягай, дядьку, долі на своїй долі!

Шайба. Ні, так не можна. У нас тепер є де лягти й де сісти, хоч і безробітні ми. Ходімо додому, товаришу село! Будьмо свідомі! (Повів Клима, Брус з Овчарем попереду).

Кухман. Нарешті я бачу справжню змичку города з селом під партійним проводом. Хо-хо!

Біля дверей догнав їх старий. Старий. Здрастуйте!

Шайба (з дверей). Здрастуйте, папашо, і зараз прощавайте.

Клим (гірко). Не вийшло наше діло.

Шайба. Поки що не протокольно.

Клим. Не крутиться і вітру ходового нема.

Старий. А "ема, вітру нема! Десь —немо-в шумить угврі... Стривайте! Ось постривайте!.. Хоч скажіть мені, де ви спинились, у кого?.. Може б, я той... Прийшов до ва ? побалакати.

Клим. Та ось у них, спасибі, а де саме, з якого краю — не скажу. Місто велике, сам іще блудю.

Шайба. Край города, на Пролетарській вулиці, в будинку 97.

Пішли.

Старий (одійшов, шепчучи). На Пролетарській вулиці, в будинку № 97.

14

І р о ч к а, танцюючи сама фокстрота, вчепилась за Кухмана *:

— Кухмане, милий! Я хочу... Кухман. Води?

І р о ч к а. Дитинки хочу!

Кухманова. Антишка! Додому! (Повела чоловіка). Кухман (з дверей). Малютко, співчуваю, але... Кухманова. Антишко!

І р о ч к а. Дитинку жду! А скажеш кому — не вірять, бояться. Думають, про аліменти клопочусь. А я от, їй-богу, дитиноньки хочу... (Потанцювала далі).

15

Убігла Ніна. За нею Радобужний.

— Скільки живеш з ним, скажи!

Ніна. Залиште мене! Ви сьогодні огидний! Радобужний. Скоро ти станеш як плювальниця! Для всіх!

Н і н а. У вас я була за плювальницю! Радобужний. Самка ти! (Замірився). Н і н а. Не смійте!

Радобужний. Проститутка! (Вхопив пляшку, щоб ударити).

Ніна. Радобужний!.. Радобужний!.. Ви ж комуніст... Старий (голосно, грізно). Господи! Виведи мене звідси, із мурів цих, із закуту виведи...

Ніна вийшла в спальню, заперлася.

Радобужний (закурив). Ідіть спати, тату! (Ви-йшов).

Старий постояв трохи. Прислухався до його кроків. Тоді намацав свого ціпка і помацки пішов до вхідних дверей, шепочучи:

— Виведи, боже! Покажи мені дорогу, рабу твоєму темному й грішному... Хоч на Пролетарську вулицю, до будинку № 97... (Вийшов і сходами посунув униз).

16

Танцюючи, знов наблизилась самітна І р о ч к а:

— Бо скучно одній! Ой скучно!

* У рукописі помилково Кеселя.

ДІЯ ТРЕТЯ

1

Увечері в Шайбиній квартирі жінка виживала гостя (Клима)?

— Отак з тої пори без роботи сидить. Та якби ж сидів! Бігає десь, гасає день на день.