Ревізор - Микола Гоголь
Г о р о д н и ч и й. Ну, що ж, як ви, Іване Кузьмичу?
П о ш т м е й с т е р. Та що я? Як ви, Антоне Антоновичу?
Г о р о д н и ч и й. Та що я? Страху ніби й нема, а так... трошки... Купецтво та громадянство мене бентежить. Кажуть, що в мене їм не з медом; а я, от їй-богу, якщо і взяв з кого, то, вірте, без ніякої ненависті. Я навіть думаю (бере його під руку і обводить набік), я навіть думаю, чи не було на мене якого-небудь доносу. Навіщо ж справді-таки до нас ревізор? Послухайте, Іване Кузьмичу, чи не можна вам, для спільної нашої користі, всякого листа, що прибуває до вас у поштову контору, вхідного й вихідного, знаєте, отак трошки розпечатати й прочитати: чи немає в ньому якого-небудь донесення або, просто, писанини. Якщо нема, то можна знов запечатати; а втім, можна навіть і так віддати листа, розпечатаного.
П о ш т м е й с т е р. Знаю, знаю... Цього не вчіть, це я роблю не те, щоб через осторогу, а більше з цікавості: страх люблю дізнатися, що є нового на світі. Я вам скажу, що це прецікаве читання. Іншого листа з насолодою прочитаєш — так описуються всякі пасажі5... а повчальність яка... краще, ніж у "Московских ведомостях"6.
Г о р о д н и ч и й. Ну, що ж, скажіть, нічого не вичитували про якого-небудь чиновника з Петербурга?
П о ш т м е й с т е р. Ні, про петербурзького нічого нема, а про костромських і саратовських багато говориться. Шкода, одначе, що ви не читаєте листів: є прекрасні місця. Ось недавно: один поручик пише до приятеля, і описав бал у найграйливішому... дуже, дуже гарно: "Життя моє, любий друже, тече", каже, "в емпіреях7: панночок багато, музика грає, штандарт8 скаче"... З великим, з великим почуттям описав. Я навмисне залишив його в себе. Хочете, прочитаю?
Г о р о д н и ч и й. Ну, тепер не до того. То зробіть ласку, Іване Кузьмичу: якщо випадком трапиться скарга або донесення, то, без усяких міркувань, затримуйте.
П о ш т м е й с т е р. З великою охотою.
А м о с Ф е д о р о в и ч. Глядіть, дістанеться вам коли-небудь за це.
П о ш т м е й с т е р. Ой, батечку!
Г о р о д н и ч и й. Нічого, нічого. Інша річ, якби ви з цього публічне що-небудь зробили, але ж це діло сімейственне.
А м о с Ф е д о р о в и ч. Егеж, недобре діло заварилось! А я, признаюсь, ішов оце до вас, Антоне Антоновичу, з тим, щоб пошанувати вас собачкою. Рідна сестра тому псові, якого ви знаєте. Адже ви чули, що Чептович із Верховинським розпочали позви, і тепер мені розкіш: полюю зайців на землях і в того і в того.
Г о р о д н и ч и й. Батечку, не милі мені тепер ваші зайці: в мене інкогніто прокляте сидить у голові. Так і ждеш, що ось відчиняться двері — і гульк...
Ява III
Ті самі, Добчинський і Бобчинський (обидва входять, засапавшись).
Б о б ч и н с ь к и й. Надзвичайна подія!
Д о б ч и н с ь к и й. Несподівана звістка!
В с і. Що, що таке?
Д о б ч и н с ь к и й. Непередбачена річ: приходимо в гостиницю....
Б о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). Приходимо з Петром Івановичем у гостиницю...
Д о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). Е, дозвольте ж, Петре Івановичу, я розкажу.
Б о б ч и н с ь к и й. Е, ні, дозвольте вже я... дозвольте, дозвольте... ви ж і мови такої не маєте...
Д о б ч и н с ь к и й. А ви зіб'єтесь і не пригадаєте всього.
Б о б ч и н с ь к и й. Пригадаю, їй-богу, пригадаю. Вже не перешкоджайте, хай я розповім, не перешкоджайте! Скажіть, панове, зробіть ласку, щоб Петро Іванович не перешкоджав.
Г о р о д н и ч и й. Та говоріть, бога ради, що таке? У мене серце не на місці. Сідайте, панове! Візьміть стільці! Петре Івановичу, ось вам стілець. (Усі сідають навколо обох Петрів Івановичів). Ну, що, що таке?
Б о б ч и н с ь к и й. Дозвольте, дозвольте; я все за порядком. Як тільки мав я приємність вийти од вас після того, як ви зводили збентежитись одержаним листом, отак-бо, я тоді ж забіг... вже, будь ласка, не перебивайте, Петре Івановичу! Я вже все, все, все знаю. То я, от, звольте бачити, забіг до Коробкіна. А не заставши Коробкіна дома, завернув до Растаковського, а не заставши Растаковського, зайшов ото до Івана Кузьмича, щоб переказати йому одержану вами новину, та, ідучи звідти, зустрівся з Петром Івановичем...
Д о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). Коло рундука, де продаються пироги.
Б о б ч и н с ь к и й. Коло рундука, де продаються пироги. Та, зустрівшись з Петром Івановичем, і кажу йому: чи чули ви про новину оту, яку одержав Антон Антонович із цілком певного листа? А Петро Іванович уже чули про це від ключниці вашої, Авдоті, яку, не знаю чого, було послано до Филипа Антоновича Почечуєва.
Д о б ч
