Знак чотирьох - Артур Конан Дойль
Говорячи це, вона розкрила пласку коробочку й показала нам шість чудових перлин - таких я ще ніколи не бачив.
- Ваша розповідь дуже цікава,- мовив Шерлок Холмс.- А чи траплялося з вами щось іще?
- Так, і саме сьогодні. Через те я й прийшла до вас. Вранці я отримала цей лист. Прочитайте-но самі.
- Дякую,- сказав Холмс.- І конверт теж дайте, будь ласка. Штемпель - Лондон, Південний Захід, 7 липня. Так! У кутку відбиток чоловічого великого пальця,- напевно, поштаревого. Чудовий папір. Конверт - шість пенсів за пачку. Людина витонченого смаку, принаймні в листуванні. Зворотної адреси немає.
«Будьте сьогодні ввечері, о сьомій годині, біля третьої колони зліва від входу до театру «Ліцей». Якщо вам страшно, візьміть із собою двох друзів. З вами повелися несправедливо, це слід виправити. Не звертайтеся до поліції: коли ви це зробите, все загине. Ваш невідомий друг».
- Справді, пречудова маленька таємниця! Що ви наміряєтесь робити далі, міс Морстен?
- Саме про це я й хотіла спитати вас.
- Тоді, звичайно, ввечері ми поїдемо туди,- ви, я і доктор Ватсон, що найкраще підходить для такої справи. Ваш незнайомець пише про двох друзів. А ми з Ватсоном не раз уже працювали вдвох.
- А чи погодиться він піти з вами? - спитала вона з благанням у голосі.
- Буду радий і щасливий, коли зможу вам прислужитися! - палко промовив я.
- Ви обидва такі добрі,- відповіла вона.- Я живу самотньо і не маю друзів, яким могла б довіритися. То я приїду до вас о шостій?
- Не запізнюйтесь,- відказав Холмс.- Іще одне запитання. Лист написаний тим самим почерком, що й адреси на коробочках із перлами?
- Я взяла їх із собою,- відповіла міс Морстен, діставши півдюжини аркушів бурого паперу.
- Ви справді взірцева клієнтка. Ви маєте добре чуття. Ну-бо, подивимось.- Він порозкладав папери на столі й почав уважно оглядати їх один за одним.- Почерк усюди, крім листа, змінено,- сказав він невдовзі.- Але немає сумніву, що писала одна людина. Погляньте: «е» скрізь написано на грецький кшталт, а «с» однаково зігнуте. Скрізь, безперечно, одна й та сама рука. Я не хочу навіювати вам марних надій, міс Морстен, але скажіть, чи немає чогось схожого між цим почерком та рукою вашого батька?
- Ні, нічого схожого.
- Я так і сподівався. Отже, ми чекатимемо на вас о шостій. Дозвольте мені залишити ці папери в себе. Я хотів би ще попрацювати з вашою справою. Зараз лише пів на четверту. На все добре.
- На все добре,- відповіла наша гостя і, поглянувши на нас обох ясними, ласкавими очима, сховала за пазуху коробочку з перлами й пішла.
Стоячи біля вікна, я дивився, як легко вона ступає вулицею, поки сірий капелюшок і біла пір’їнка не зникли серед похмурого натовпу.
- Яка чарівна дівчина! - вигукнув я, повернувшися до свого друга.
Він знову запалив люльку, заплющив очі й глибше поринув у крісло.
- Справді? - байдуже запитав він.- Я й не помітив.
- Ні, ви якась машина, лічильна машина! - скрикнув я.- Ви часом просто вражаєте мене!
Він лагідно всміхнувся.
- Найголовніше,- з притиском мовив він,- не судити про людину за її особистими рисами. Клієнт для мене - проста величина, один з чинників проблеми. Емоції шкодять тверезому мисленню. До вашого відома, найчарівнішу жінку, яку я знав у своєму житті, було повішено за отруєння трьох власних дітей,- вона зробила це, щоб одержати гроші за страховим полісом. А найогидніше обличчя з усіх моїх знайомих мав один філантроп, що витратив трохи не чверть мільйона на лондонських злидарів.
- Але цього разу...
- Я ніколи не роблю винятків. Винятки заперечують правило. Ви мали коли-небудь нагоду вивчати людську вдачу за почерком? Що ви можете сказати про почерк цієї людини?
- Він правильний і розбірливий,- відповів я.- Належить діловій людині сильної вдачі.
Холмс хитнув головою.
- Погляньте на високі літери,- мовив він.- Вони ледве виступають над рядком. Літеру «в» можна прийняти за «е». Людина сильної вдачі може писати дуже нечітко, але великі літери вона завжди виділятиме. Цей незнайомець літеру «к» всюди пише по - різному, а великі літери свідчать про його амбітність. Ну, гаразд, мені треба йти. Я хочу дещо розвідати. А вам пораджу почитати цю книжку - прегарний твір. Це «Мучеництво людини» Вінвуда Ріда. Через годину я повернуся.
Я сидів біля вікна з книжкою в руці, але мої думки були далекі від сміливих міркувань письменника. Уява моя поверталася до нашої гості - до її усмішки, глибокого чарівного голосу, до незбагненної таємниці, що затьмарила її життя. Їй було сімнадцять років, коли зник її батько, отже, зараз їй двадцять сім - чудовий вік, коли юність із її соромливістю вже минула й життя вгамувало молодий запал. Так я сидів і міркував, поки мої думки не попливли таким небезпечним річищем, що я швидко сів до письмового столу й шалено накинувся на свіжий курс патології. Як міг я - простий військовий хірург із простреленою ногою та порожнім гаманцем, мріяти про такі речі? Вона була простим чинником - і нічим більшим. Якщо майбутнє моє буде чорне, то краще вже думати про нього спокійно, як личить чоловікові, а не розмальовувати його мандрівними вогниками уяви.
3.
