Брехня - Винниченко Володимир
Входить Андрій Карпов и ч, за ним Карпо Федорович, Сан я, Наталя Павлівна
і Д о с я. Всі радісно схвильовані. Андрій Карпович — літ 40, худий, згорблений, одежа на ньому сидить мішкувато. Сам дуже негарний, з великим червоним носом і блідим
лицем. Очі тихі, промінясті, надзвичайно ласкаві й розумні. Карпо Федорович — похожий дуже на сина. Одягнений по-селянському. Очі з виразом зляканої покірності, угодливості й несмілості. Почуває себе ніяково, ступає несміло, незграбно, весь час соромиться й витирає
з лиця піт. Іноді тільки з боязкою ласкою поглядає на дітей. Сан я—висока, гарна, ще молоденька дівчина з дуже хмурим лицем і очима, які спідлоба дивляться на все немов байдуже й суворо. Держиться рівно, одягнена по-міщанському.
Андрій Карпович. Ну от, тату, ви й дома... Ви й дома... Тепер усе... От і обід на столі... Хе-хе-хе! І вся наша сім'я... Оце наш родич, двоюрідний брат Наталі, поет, знаєте, складає пісні, чудесні пісні. Ось колись ми... Прекрасний чоловік, познайомтесь... Це мій тато, Тосю, прошу любить і жалувать, як кажуть кацапи. (Щасливо сміється).
Тось мовчки уклоняється й простягає Карпу Федоровичу руку.
Карпо Федорович (з ніяковою посмішкою незграбно стискує її й говорить). Очень довольні. Приятно...
Андрій Карпович. А це, тату, мій компаньйон... Разом працюємо над машиною... Він на вид трішки хмурий, а серце чудесне... Хе-хе-хе! Чудесне серце... У хмурих лицем часто серце веселе...
Іван Стратонович (простягаючи руку, серйозно, низько вклоняється). Не компаньйон, а помічник вашого сина.
Карпо Федорович. Очень довольні... Звиніть... Приятно...
Андрій Карпович. Ну, а тепер можна й обідать... З сестричкою познайомились? У, яка хмара... А серце теж золоте... Рекомендую, панове, за цею хмарою ховається чудесне сонечко. Чудесне! Ну, от церемонія скінчилась. Та-сюню, може, вже й обідати можна?
Наталя Павлівна. А може, вони б трохи умились з дороги... Тату, може, хочете умитись? Саню?
КарЪо Федорович (покірно повертається за нею). Ну да, умиться з дороги... Так що...
С а н я..Я б умилась.
Наталя Павлівна. От і чудесно. У вашій кімнаті вже наготовлено все. Ходіть, таточку, за мною. (Злегка обіймає його). Досю, там усе єсть?
До ся (що шепотілась з Санею). Все, я зараз. Ходім. (Бере Саню й виводить).
Андрій Карпович (піднято ходить по хаті, підходить то до Івана Стратоновича, то до Тося, гладить їх по плечах і весь час радісно посміхається). Значить, у нас прибавилось народу... Нашого полку "прібило", як то співається десь... Де то так співається, Тосю? Га?
Тось. В старослов'янській пісні...
Андрій Карпович. В старослов'янській? Чудесні ці старослов'янські пісні... Чудесні... Тільки я забув уже... А чудесні... Ми, українці, старші слов'яни, ніж руські... Старші, чистіші. Вони помішані з фіннами. Ви не згодні, Іване Стратоновичу? (Гладить по плечі його).
Іван Стратонович (посміхаючись). Цілком згоджуюсь. Тільки мені здається, щой руські — чудесний народ.
Андрій Карпович (гаряче). Чудесний, прекрасний народ! Знаменита нація, просто знаменита. А день, панове, який сьогодні чудесний! Га? Поете! Славте день і сонце... Як то єсть:
Слава... слава_
Хортам, і гончим, і псарям...
Ну, тут точка. Точка, точка. Де точка, то вже годі... Ха-ха-ха! Я, панове, сьогодні трішки переповнений. І ледащо, ледащо страшенне. З самого ранку гуляю. Лаєтесь дуже, Іване Стратоновичу? Дуже? Пропав день? Нічого, надолуджу! Тепер закипить. Голову даю, що через тиждень здамо в комісію мотор.
Іван Стратонович. Раз голову даєте, то здамо. Андрій Карпович. Даю! Дві голови даю! Іван Стратонович. Чиї? Мою й вашу? Входить Наталя Павлівна.
Андрій Карпович. Ха-ха-ха! Ні! Мою й... (озирається) й ось чию... Ось чию!
Наталя Павлівна(з сяючим обличчям). Що таке?
Андрій Карпович. Тасю! Я кажу, що через тиждень здамо в комісію мотор. Даю дві голови, що здамо. Мою й твою. Правда, здамо? Даєш?
Наталя Павлівна. Даю!
Андрій Карпович. Урра! А ще через тиждень, як дасть бог, може, вже й авансик нам наші бельгійські капіталісти одпустять. Одпустять, Іване Стратоновичу, га?
Іван Стратонович. Як даєте голову, що одпустять...
Андрій Карпович. Ха-ха-ха! Дві голови даю. А що, справді, вони ж уже до гвинтика знайомі з нашою роботою! Що їм? Спробували та й контракт. Ого! Чортова Бельгія заплатить-таки нам...
Наталя Павлівна. Адю, Адю!.. Спокійніше, спокійніше, а то мокрого рушничка на голову покладу. Занадто ви вже розходились. Дивіться на нього, яким балакунчиком став сьогодні.
Андрій Карпович. Тасюню! Сьогодні ж день... (Бере її руку, гаряче цілує). Ти сама знаєш... І я за нього ніколи тобі не забуду... Ну, й годі... Не буду... Що ж там наші подорожні? Миються? Швидше їх сюди.
Наталя Павлівна. Зараз, зараз...
Входить Пульхера.
Наталя Павлівна. От і Пульхера... Давайте, Пульхеро, борщ, гості вже приїхали.
Андрій Карпович. Приїхали, Пульхеро; тепер держіться, варить будете на двох більше.
Пульхера. І слава богу. Аби було з чого, а то хоч на цілий рід варитиму...
Андрій Карпович. Буде, Пульхеро, буде! Ще трішки, то буде так, що й...
Пульхера. І слава богу. А то вже...
Наталя Павлівна. Давайте, Пульхеро, давайте. Ось уже ідуть наші.
Пульхера виходить.
Андрій Карпович. Чуде-есна женщина! Чудесна! А от уже й наші подорожні.
Входять Кар по Федорович, Саня й Дося.
Наталя Павлівна. Ну, тепер можна сідать. Панове, сідайте, де хочете, а я з татом. Тату, ми сядемо тут... Добре? Адю, ти на другий бік.
Андрій Карпович. Чудесно. Чудесно.
Наталя Павлівна ніжно всаджує Карпа Федоровича й сідає біля нього.
Всі розсаджуються.
Іван Стратонович (до хмурого Тося). А ми з вами поруч, правда? Як вірні друзі й нерозлучні приятелі. (До Сані). Знаєте, ми (показує на Тося), як нерозлита вода, куди один, туди й другий.
Саня неуважно спідлоба зиркає на них. Весь час слідкує за Наталею
Павлівною.
Тось (з погрозою). Я вам сказав, що до жартів не маю охоти.
Наталя Павлівна (неспокійно дивиться в їхній бік). Панове, наливайте чарки! Вип'єте, тату?
Карпо Федорович (почуває себе, видно, ніяково. Обережно відсовує серветку, не знає, де діти руки). Спасибі... Очень довольні... Я б... той... (До Андрія Карповича). Я б, може, той... може б, я собі на кухні... пообідав... Га?
Наталя Павлівна (з мукою). О, тату! Ну що ви, бог з вами! Голубчику! Ну що ви! (Саня кусає губу й різко одсовує тарілку).
Андрій Карпович (стихає зразу). Ну що ви говорите, тату...
Карпо Федорович (винувато). Незвично... Ще щось розіб'ю...
Наталя Павлівна. Та бийте! Голубчику! Ах, їй-богу... Ну, годі... (Обнімає й гаряче цілує). Ви ж, тату, серед дітей... Досю, ради бога, накричіть на Пульхеру... (Дося встає й іде назустріч Пульхері). Панове, наливайте. Ось ми вип'єм... Адю, наливай... Я хочу теж випити.
Андрій Карпович. Чудесно! Чудесно! Ви вже наливаєте. Ну, наливайте, Іване Стратоновичу. А от і борщик. Знаменитий, тату, борщ варить наша Пульхера. От наші гості, Пульхеро... Тато наш і сестричка...
Пульхера (з борщем в руках, ставить на стіл і вклоняється). Доброго здоров'я! З приїздом, благослови боже!
Карпо Федорович (вклоняється). Спасибі... Спасибі...
Андрій Карпович. Ну, перше випить... А тоді борщу. (Бере чарку, Наталя Павлівна дає Карпу Федоровичу).
Ну, панове... Я хочу сказать маленьку промову, ви вже даруйте мені, не може стриматись... Це мій довгожданий день. Я, панове, не вмію красно говорити... Ну, все одно... Так от, я хочу тільки сказать, що за всю ту радість, яку має наша сім'я зараз, треба дякувати ось кому! (Показує на Наталю Павлівну). Тату, ось хто наш кормилець, ось хто наше... Тасю, Тасю, ти мовчи, ти сьогодні мовчи. Якби, тату, не оце сонце наше, нам би...
Наталя Павлівна. Адю, я протестую!
Андрій Карпович. Ніяких протестів!
Пульхера (стоїть, склавши руки). Гменно! Правда!
Андрій Карпович. Правда, Пульхеро? От вам свідок!
Пульхера. Істинно ж, кормителька... Хай уже бог здоров'я посилає, а що вже...
Наталя Павлівна. Ну, я не хочу так. Адю, що за свинство таке! За здоров'я наших дорогих гостей! От і все. (П'є).
Андрій Карпович. Це розуміється, але... Та я ж хоч кінчу промову! Ну, коли так, то за всю нашу сім'ю! Іване Стратоновичу, я вважаю вас членом нашої сім'ї... А вас, Тосю, й сам бог велів. За щастя, за...
Тось, різко встаючи, хоче щось сказати.
Наталя Павлівна (стурбовано глянувши на нього, радісно, весело кричить). Урра! За щастя, тату!
Тось бере чарку, з посмішкою вихиляє в рот. Сідає.
Іван Стратонович (до Наталі Павлівни). Наталю Павлівно! Ви перебили Антона Михайловича, він теж хотів сказать промову!
Наталя Павлівна. О, прошу вибачення. Таточку, я вам насиплю борщу. Тосю, будьте Саниним кавалером.
Саня раптом встає, дуже, немов їй боляче, стискує брови, підходить до Наталі Павлівни, нахиляється й цілує руку. Всі здивовані.
Наталя Павлівна. Саню! (Здивована, але зараз же обіймає й цілує її).
Саня одходить на своє місце і з тим же виглядом сідає.
Андрій Карпович. Що це значить? (Саня мовчить).
Д о с я (змішано). Та це... От яка!.. Можна сказать, Саню?
Саня (гордо). Я можу й сама сказать. (До Андрія Карповича). Я писала Досі, що мені не подобається Наталя Павлівна... Я думала, що... Я не вірила, що вона любить тебе і... нас. Дося лаяла мене за це. Я написала, що коли побачу, що неправда, то при всіх поцілую її руку. От і все. (Починає їсти).
Андрій Карпович (трішки змішано, але радісно). От так сюрприз! Тасю, бачиш, які ми думки породили в цих голівках? Га? Ну-ну! Ну й слава богу! Слава богу!
Наталя Павлівна (весело). Тепер ми, значить, секретів не.маємо!
Андрій К а р п о в и ч. За це ми по другій вип'ємо. Правда, тату?
Наталя Павлівна. Ну-ну! Хто вип'є, а кому й годі. А то рушничок, знаєш?
Андрій Карпович. Це, тату, моя жінка мене так усмиряє.
Карпо Федорович (повторюючи окремі слова). Ага. Усмиряє.
Андрій Карпович. Мені, знаєте, шкодить, як я хвилююсь чогось...
Карпо Федорович. Шкодить... Ну да, шкодить...
Андрій Карпович. Жар у голові стає, і погано... Так моя жінка бере мокрий рушник і...
Карпо Федорович. Бере мокрий рушник і...
Андрій Карпович. І на голову мені. Тоді я стаю зразу, як солоний огірок... Ха-ха-ха!
Карпо Федорович. Як солоний огірок, ха-ха-ха!
Андрій Карпович. Тільки це серйозне средство.
Карпо Федорович.
