Як ми їздили до Криницї - Коцюбинський Михайло

Стражники і інгуші... мотає він головою у бік намету і радісна, добра усмішка осяває його обличчє.

Нам сього всього уже доволі". Тут немає чим дихать, спішимо на свіже повітря.

На дворі різкий, передранішній холод. Збита купа людей і худоби густіше укрила землю і сопе і хропить на всякі тони. Над нею легенька пара. Десь здалеку чутно втомлену пісню. Поміж чорних, закритих яток ліниво бродять окремі гурточки та пари і милі прилюдно гріють за карсетками в милих закляклі руки. Над краями чорної ями зеленіє вже небо, дим од погаслих вогнів стелеться од гори до гори синіми смугами.

Чаша, що процвітала в ночі, як пишна квітка, лід ранок зів'яла й зчорніла. Пора рушати до дому...