Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Класика » Чорна рада - Куліш П.

Чорна рада - Куліш П.

Читаємо онлайн Чорна рада - Куліш П.
я тобі за­спі­ваю другої, коли цеї не вподобав.

Та й заспівала, танцюючи кругом да плещучи в долоні:





Коли б мені або так, або сяк,


Коли б мені запорозький козак,


То б він мене сюди-туди повернув,


То б він мене до серденька пригорнув!





- Е, дак он якої ще! - закричав чоловік. - Уже ж тепер від ме­не не влизнеш! То-то я бачу, що запорожці щось дуже ча­­сто заходять до тебе, суки, води напитися! А в їх не вода на думці!


Да й почав ізнов ганятись за жінкою. А вона бігає круг Шра­мового коня да ще й більш його дратує.


- Згиньте ви к нечистому! - каже Шрам. - Дайте мені про­ї­ха­ти!


- Де ж мені, панотче, дітись? - каже жінка. - Він мене вб'є, як наздожене. Тут хоч дурний, та такий злий, як собака.


- Сором тобі, - сказав тоді Шрам чоловікові, - сором тобі із сивими усима та блазнем себе являти!


Коваль тоді розшолопав, перед ким він єсть, уклонивсь па­но­тцеві да й потяг у хату, піймавши облизня. Тілько на по­ро­зі ще посваривсь макогоном на жінку, а вона йому, ре­гочучи, по­казала дулю.


- Чи дома пан осаул полковий? - поспитав у неї Шрам.


- Та дома! - каже. - Там усе з запорожцями бенкетує.


- Як? Гвинтовка з запорожцями!


- А чому ж, панотче? Хіба не знаєте, що запорожці тепер пе­р­ші люде в світі? Кажуть, подаровав їм цар усю Вкраїну.


- Щоб ти окаменіла, як Лотова жінка, за такі речі! - крик­нув з досади Шрам да скоріш і поїхав од неї.


- Сіль тобі на язик, печина в зуби! - оддала потиху кова­ли­ха, бо була трохи п'яненька.


Наздоганяючи своїх, Шрам іще раз зупинивсь, стрівши бо­жо­го чоловіка.


- Отак, - каже, - діду! Не схотів їхати зо мною, да перше ме­­не тут опинився!


- Е, да се Шрам до мене говорить! - каже божий чоловік.


- Як отсе тебе господь сюди заніс? - питає Шрам.


- Да от, попали мене у свої руки прощальники, сиплють срі­­бло-золото, не одпускають од себе жодною мірою, да оце й під Ніжень затягли.


- Нащо ж ти їм тут здався?


- Оставили на мої руки товариша. Занедужав у їх курін­ний. «Одходи нам, батьку, сього козака, так ми тобі помо­же­мо не на одного невольника». Так отсе живу тут да й ня­нь­чусь із ним, як із дитиною: то співаю йому тощо. Здо­бу­всь добре сі­ро­маха. Той самий, що й з твоїм Петрусем ізче­пи­всь.


- І отсе тобі одогрівати таку гадюку!


- А чому ж? Мені усі ви рівні; я в ваші чвари да свари не мі­ша­юсь.


- Іродова душа! - каже Шрам. - Трохи мені останнього си­на не спровадив на той світ!


- А що пак твій Петрусь? Як мається?


- Тут ізо мною. Насилу, бідний, на ноги знявсь.


- Так ви отеє в Гвинтовки гостюватимете?


- Хто в Гвинтовки, а я поїду просто до Васюти.


- Не застанеш ти Васюти в Ніжені; поїхав, кажуть, у Ба­ту­рин на раду.


- На яку раду?


- Хто ж його знає, на яку! Усе, мабуть, про гетьманство клопочеться, так от ізозвав раду ще в Батурині.


- Так і Гвинтовка там?


- Ні, мабуть, йому не треба Гвинтовки до сього діла. А то чо­му б не зозвати ради у своєму столечному місті? Да цур йо­му! Що нам до того? Прощай, панотче, не задержуй ме­не.


Да з сим словом одвернувсь і пішов собі гаєм. Шрам наз­до­гнав свій поїзд коло високих воріт пана Гвинтовки.


Будинки в сього значного козака були не Череваневих: ґонтова криша височенна, у два п'ятра; а в криші вікна по­ви­­роблювані, і різаною мережкою скрізь гарно обля­мова­ні. Зве­рху криші по ріжках шпилі, а наверх комина верти­ть­с­я по вітру залізний півень. Панський будинок був. А по­се­ред дво­ру в Гвинтовки стояв стовп, і в стовпу усе кі­льця, то залі­зні, то мідні, то срібні. Ото знак, що простий козак або по­спо­ли­тий в'яжи коня до залізного; а хто значний ко­зак, то до мі­д­ного; як же хто рівня господареві, так той уже до срі­бного.


Череваниха, розгледівши те все, обернулась до Шрама да й каже сміючись:


- Не дурно ж, мабуть, у мого брата жінка княгиня: у його все не по-нашому. А Шрам понуро:


- Се вже так: дігтяр і смердить дьогтем. Коли взяв поль­ку, то вона тебе наскрізь своїм духом пройме.


Як ось, тілько що наші в'їжджають у ворота, аж пан Гви­н­то­­вка вертається з польовання в другі. Круг його хорти на мо­тузках; за ним їдуть козаки, трублять у роги, да ще пар зо дві й волів ведуть за собою.


- Еге, добродійко! - каже Шрам Череванисі. - Да твій брат спра­вді, бачу, у пани пошився! Коли козак водив хорти за со­бою на мотузках?


- Се ще не диво, - каже Череваниха, - а диво, що он якого зві­­ря впольовали!.. Як ся маєш, як живеш, пане брате? - за­кри­чала до Гвинтовки. - Привітай лиш нежданих гостей.


- І жданих, і давно званих! - каже Гвинтовка, під'їжджаю­чи до ридвана. - Чолом, кохана сестро! Чолом, лю­бий зятю! Чо­лом, панно небого! Е, да хто ж отеє ще з вами? Невже се пан Шрам?


- А кому ж би була нужда, - каже Шрам, - забиватись сю­ди аж із Паволочі? Ось мій і син, пане полковий осауле, тобі до по­слуги.


- Ну, вже такої радості я й не сподівавсь! - каже Гвин­то­вка. - Настусю, Настусю-серденько! - крикне, оберну­вшись до бу­ди­нку. - Вийди лиш подивись, які до нас гості заві­та­ли!


У дверях з будинку показалась господиня. Ще була моло­да і хороша, тілько бліднолика пані. Зараз було видно, що се не нашого пера пташка. Не та в неї хода, не та й по­стать, да й ук­раїнська одежа якось їй не припадала. А га­рна, чор­но­­бро­ва була пані.


- Княгине моя, золото моє! - каже їй Гвинтовка. - Приві­тай же моїх гостей щирим словом і ласкою. От моя сестра з до­ч­кою; от мій зять; а ось високоповажний пан Шрам із си­ном. Його всяк знав на Вкраїні і в Польщі.


Княгиня зійшла з рундука назустріч гостям, веселенько всміхаючись, тілько дивилась якось так жалібно, що аж чу­дно усім здалось. Зараз можна було догадатись, що в неї ле­жить на душі якесь тяжке, невсипуще горе.


Гвинтовка скочив

Відгуки про книгу Чорна рада - Куліш П. (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: