Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Класика » Чорна рада - Куліш П.

Чорна рада - Куліш П.

Читаємо онлайн Чорна рада - Куліш П.
Коли б іще під сю заверюху сам Тетеря не пе­ре­ліз через Дніпро; бо в них з ляхами щось таке вже ком­по­нується.

- Ну, а що ж би ти робив, батьку? - питає гетьман. - По­радь мене своєю головою; я тебе послухаю.


- От що я тобі пораяв би! Їдь лиш ти у Переяслав да пи­ши листи до усіх полковників, щоб убоялись бога да подумали про козацьку славу, що ось Іванець простягає руку, щоб її скаляти, внівець обернути. А я тим часом поїду з Чере­ва­нем у Ніжень. Я одкрию божевільному Васюті очі, що й сам про­па­де, і другим наробить лиха, як не буде за те­бе дер­жа­тись. Не­хай лиш він приложить свої потуги до твоїх; тоді в уся­ко­го руки опустяться, а твої полковники знов до тебе вер­ну­ть­ся.


- Нехай тепер вертаються, а вже не я буду, коли не зро­блю з ними так, як покійний гетьман із Гладким.


- Ну, не хвались іще, синку, да богу молись, - сказав пону­ро Шрам. - Тоді скажеш гоп, як перескочиш. Не тратьмо да­рмо ча­су, попрощаймось.


Попрощались і роз'їхались. Ніхто нікому не сказав на про­­ща­ння веселого слова. Усім на серце пала тяжка туга, мов пе­ред яким великим горем.


- Еге-ге! Бачу, бачу, куди доля хилить Україну! - говорив сам собі Шрам, понуривши голову, їхав позад усіх, не хотів ні з ким розмовляти. - Невже ж, - каже, - отсе справді усе й роз­ко­титься, як горох із жмені? Невже ж на те козаки вою­вали і кров свою проливали, щоб пропала козацька слава пороши­ною з дула?


Да й згадав старий смутну пісню, що зложив божий чоло­вік, як умер батько Хмельницький:


Чи вже ж дармо тая безщасна Україна богові молила,


Щоб міцна його воля з-під кермиги лядської слобонила,


На позор да поругу невірним не давала,


щастям наділя­ла, -


Чи вже ж дармо вона богові молила?


«Мабуть, що дармо, - думає собі Шрам, - мабуть, не така бо­жа воля, щоб Україна з упокоєм хліба-солі уживала! Чи, мо­же, приходить уже кінець світу, що возстане свій на сво­го? І зві­дки ж підіймається хмара, боже ти мій милий?.. За­по­ро­ж­жє перше було гніздом лицарства козацького, а те­пер ви­во­дить тілько хижих вовків да лисиць. Отеє, мабуть, дожились вражі сини до порожніх кишень, то й заводять між народом тру­су, щоб під каламутний час людським до­бром пожи­ви­тись. Завидно, мабуть, стало проклятим сі­ро­ма­хам, що в го­родового козака повно в господі. А який же враг посилав на За­порожжє, як, по розгромі ляхів, уся­кому було вільно за­й­мати займанщину?[50] Ні, ось підем ли­ца­рю­вати!.. П'янство­ва­ти да баглаї бити, а не лицарю­вати!.. Пожалуй, інші спа­се­н­ні душі справді одбігли за­йманщини, яко суєти мирської; а другий розбишака пішов у Січ, аби не робити діла на го­спо­да­рстві. От і налицарю­вали! Утішайсь, Україно, своїми діт­ка­ми! Іванець підле­стивсь до січовиків да тепер і коїть з-під ру­ки в князя, що хоче. Бачу, до кого він добирає­ться, - хоче Сомкові дружби доказати, да ще ж бог нас не зовсім по­ки­нув; іще, може, набереться сотня-друга вірних душ на Вкра­ї­ні!»


Мізкуючи так, слухає, аж іспереду піднявся якийсь галас. Ко­сили над дорогою косарі, а один упивсь да й простягсь се­ред шляху; а Василь Невольник, мабуть, задрімав да й на­їхав; от і зчинилась заверюха. Завзятий під ту чорну ра­ду сі­ль­ський люд ізробився.


Шрам стиснув коня острогами і підбіг швидше до ри­два­на.


- Кармазини! - гукали п'яні косарі. - Ізнов розплодилась ве­ль­можна шляхта поміж миром! Да нам не вперше вико­шувати сей бур'ян по Вкраїні!


Да й точаться до ридвана, махаючи косами. А один пре­ть­ся з сокирою, щоб притьмом колеса рубати.


- Геть, іродові душі! - крикне на них Шрам. Побачивши пе­­ред собою попа, усі зараз трохи й зупинились.


- Що се? - каже Шрам. - Чи ви турки, чи татаре, що на­па­да­­є­те на подорожніх! Чи в вас християнська душа, чи вже і бога й віру забули?


- Ні, панотче, - обізвавсь один, - не забуде чоловік хри­сти­янської віри довіку! Та як же стерпіти, коли притьмом дав­ля­ть кармазини людей по дорогах?


- Да ще, слава богу, в нас руки не в кайданах! - озвалось уже двоє чи троє. - Ще не попустимо глумитись над собою! Бу­де вже й того, що один свиту золотом гаптує, а інший, мо­же, й сірячини не має; один оком своїх сіножатей не займе, а ми ось із половини косимо. А вибивались із-під ля­хів усі уку­пі.


- Так! Бачу, бачу! - каже сам до себе Шрам. - Усюди про­бра­лась із Запорожжя халепа!


- Із Запорожжя! - кажуть. - Де тобі, панотче, із Запорож­жя? Це все наші городові коять, а на Запорожжі усяк рівен. Нема там ні панів, ні мужиків, ні багатих, ні вбогих.


- Біднії, сліпорожденнії ви діти! - сказав їм крізь сльози Шрам. - Нехай господь змилується над вашою темнотою! Пу­стіть коней, пустіть! Не заступайте дороги, а то я при­зову на ваші глави проклятіє господнє!


- Ну, вже пустімо, нічого робити, - кажуть косарі, роз­хо­дя­чись по боках дороги. - Знав ти, панотче, що сказати! А вже як­би не ти, то ми б дізнались, із якого дерева пови­то­чу­вані спиці в ридвані. Не оборонили б його й позлоти­стії ця­цьки, що дурнії ляхи повимудровували!


- Нехай вас бог помилує! - каже од'їжджаючи Шрам. - У тя­ж­кому недузі ви ходите! Проклят, проклят химородник, що за­морочив вам голови!


Отакі пісні слухали наші подорожні до самого Ніженя. Чи за­їжджав Шрам до кузні підковати коню підкову - у кузні ко­валь, забувши про залізо в горні, балакав з хуторянами про чо­рну раду:


- Що ви, - каже, - лагодите чересла та лемеші? Лагодьте лу­ч­­че батьківські списи, бо буде хутко усім робота. Їхали в Ні­жень запорожці, дак казали, що знов піднявсь такий геть­ман, як Хмельницький.


Чи сходилась де у сельці між миром судня рада - діди, за­мість щоб укладати громаді суд, розказовали, звідки поча­лось козацтво і як увесь мир вибивсь був із-під ляхів і недо­ля­шків на волю.


- Що тепер за державці козаки? - каже інша сива борода (бо тоді поважні посполитії люде носили бороди). - Ще з такими можна поборотись. То он як за Наливайка або за Пав­лю­ги були ляхи-державці да недоляшки! Один над сот­нею сіл! Та і з тими якось же наші справлялись. Он, як був Кисіль[51] або Вишневецький Єрема...[52] Батечки! Було йдеш, чу­макуючи селом: «Чиє

Відгуки про книгу Чорна рада - Куліш П. (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: