Прийдімо, вклонімося - Мушкетик Юрій

Та сало ж, неначе масло, саме в роті тане.

— Еге, якщо є добрі зуби.

— А тобі видно повибивали їх, п’яному.

— Та ні, жінка кочергою зачепила. Така вредна, як оце ти...— І сміявся.

— Чого регочешся?

— Так гарно лаєтесь. Скажіть, як ото... зашморгом?..

Тітка засоромилася.

Сало сподобалося Чорному, купив аж три шматки. За ним потяглися інші покупці.

Чорний вже вивихувався далі:

— А твоя, Секлето, падалиця по чім?

— Яка падалиця? Білий налив, одне в одне... Тьху на твою голову. Фуліганом був, ним і лишився. Я так і знала, що кончиш або в тюрмі, або в енкаведі.

— Кончили мене в енкаведі...

Базар вирував, стугонів, стогнав, лементував, сварився й мирився, багато кричав і мало продавав. Сільські базари, як весняні грози, голосні й короткі, дев’ять годин — і вже нікого немає. Але зараз ще тільки сьома година. На базарі яйця в макітрах і підрешітках, вишкірені свинячі рила, вишні та сливи відрами; роздрочений хлопчаками бичок зривався з цепу й дядько скрутив йому за короткі роги до коліна голову, обоє стояли з налитими кров’ю очима, ще інший дядько в сорочці з одірваним коміром накібчився з обарком супроти міліціонера, який задкував, парубки пили просто з пляшок ситро, троє сільських жінок лушпарили перекупку, яка їх обшахраювала, й та втікала до обдертого "Москвича", де за кермом, ввімкнувши мотор, сидів її чоловік чи напарник по ремеслу.

І Олег подумав: "А може, це ті самі люди? Хоч трохи ті самі?"

. Хилиталася по базару зігнута обтіпана постать в старій, обстрьопаній знизу спідниці, в драній хустці, з-під якої вибилося вже не біле, а жовте волосся, баба була така стара, що її голова не трималася й хилилася вниз, наче соняшник на приламаному стеблі, й хто зна, як вона ще шкрьобала поміж базарних рядів, вона зупинялася, над силу підводила голову, заскалювала ліве, з більмом, око, й тоді в неї розтулявся рот, у якому стримів один-єдиний великий чорний зуб. За нею бігло з десяток хлопчаків, смикали її за спідницю і горлали щосили: "Лукіє, в голові вітер віє". "Лукіє, в голові цибуля спіє?" Діти бувають жорстокі, як і голуби, котрі, позбавлені інстинкту збереження виду, забивають один одного до смерті. З-за єдиної на весь базар ятки видибав Чорний і так гарикнув на хлопців, що ті втікали, злякані, принишклі, без реготу і навіть без вереску та крику: "Ану, марш, засранці, це вам у головах позацвітало". А тоді повернувся до дядьків та тіток, які стовпилися біля бочки з олією: "А вам не в стид? То ж ваші... Не приведи, Боже, комусь із вас випаде отака старість... Старцювати по базарах". Підпилий дядько в куфайці наопак підбив на потилицю картуза: "Тю на тебе..." "Я тебе як тюкну костилем",— визвірився Чорний, і дядько сховався за вироблені селянські спини. Всі інші ніяково одверталися.

12

Крутилися розігріті до червоного диски телефонних апаратів, крутилися колеса автомобілів, крутилося все емгебе, плануючи акцію по захопленню двох агентів невідомої ворожої держави. Запитання летіли з району в область, з області до Києва, з Києва — до Москви, а звідти — поради та накази: категоричні, надзвичайні,

грізні. З Москви завжди накази тільки надзвичайні та грізні. Телефонні та телеграфні дроти перегрівалися, й ластівки та горлиці, які сиділи на них, обпікали лапки, а деякі падали мертвими.

Спочатку майор Круглов, начальник районного МГБ, хотів по тривозі кинути на акцію всі підпорядковані йому сили, але його застерегли, на нього нагримали, його попередили, щоб тільки вислав посилений нагляд та перекрив усі можливі й неможливі шляхи до втечі. За півтори години приїхали оперативники з області, а за дві з половиною добулися — літаком та машиною—і з Києва. Наказ з Москви категоричний: захопити тільки живими; було укладено кілька планів проведення акції — від підпалу сторожки з застосуванням протипожежних засобів до атаки з вертольота, і всі відкинуто. Врешті зупинилися на найпростішім і, як здавалося, найефективнішім: Яким Коробченко (він також крутив педалі свого велосипеда, його одразу ж одіслали назад, аби йог