Мартін Іден - Джек Лондон

Своєрідність цих поглядів разила Рут. Вони були не тільки нові для неї, не тільки суперечили її власним, але в них ще чулася іскра правди, яка загрожувала знищити або докорінно змінити всі її уявлення про світ. Якби їй було не двадцять чотири, а чотирнадцять років, вони, може, й змінилися б. Але їй було двадцять чотири, і, консервативна з натури та виховання, вона вже сформувалась цілковито в тому оточенні, де жила. Правда, дивачні Мартінові погляди бентежили її, але вона списувала це на оригінальність його постаті та незвичайність життя і скоро про них забувала. А проте, хоч вони їй були не до вподоби, сила його слів, блиск очей і серйозність обличчя завжди хвилювали її й вабили. Вона й гадки не мала, що цей чоловік, який прийшов з-поза меж її крайобрію, в такі хвилини високо підносився над нею, висловлюючи заглибокі для неї думки. В межах її крайобрію містився ввесь її світ: обмежений розум бачить обмеженість тільки в інших. Отож їй і здавалося, що її погляди дуже широкі, і коли думки їхні часом розходились, то це тільки через Мартінову обмеженість. І вона мріяла розширити його світогляд настільки, щоб він злився з її власним.

- Але я ще не скінчила,- сказала вона.- Батько каже, що жоден з його кур’єрів не працював так, як містер Бетлер. Він завжди відзначався надзвичайною працьовитістю. Ніколи не спізнювався, а навіть приходив у контору за кілька хвилин раніш. І все ж таки уривав час для себе. Кожну вільну хвилину присвячував навчанню. Вивчав бухгалтерію, вправлявся на машинці, а за лекції стенографії сплачував тим, що ночами диктував одному судовому репортерові. Незабаром він став клерком. Батько оцінив його і, побачивши, що він далеко піде, порадив вступити до юридичної школи. Він став адвокатом, і як тільки вернувся до контори, батько відразу ж узяв його за молодшого компаньйона. То справді видатна людина. Він уже кілька разів відмовлявся від місця в сенаті Сполучених Штатів, а, якби захотів, каже батько, міг би стати й членом Найвищого суду. Таке життя - приклад усім нам. Воно показує, що вольова людина здатна всього домогтися в житті.

- Так, він справді видатна людина,- щиро погодився Мартін. Але щось у цій розповіді ображало його почуття краси й розуміння життя. Як на нього, всі ті муки й злидні містера Бетлера не були нічим виправдані. Якби він терпів усе те заради любові до жінки або до краси, Мартін зрозумів би його. Безтямно закохавшись, людина може піти на все за один поцілунок, але ж не за тридцять тисяч доларів прибутку. Його не захоплювала кар’єра містера Бетлера. Кінець кінцем, у ній було щось жалюгідне. Тридцять тисяч на рік - це, звісно, непогано, але катар шлунка й нездатність бути по-людському щасливим позбавляли їх усякої вартості.

Своїми міркуваннями він спробував поділитися з Рут, але вона тільки жахнулась і остаточно переконалася, що його конче треба перевиховати. В ній говорила та вузькість думання, яка змушує людину вірити, що її колір шкіри, релігія й політичні переконання - найкращі і що всі інші люди, розкидані по світу, стоять нижче за неї. Це була та сама вузькість думання, яка спонукала старожитнього єврея дякувати богові за те, що він не народився жінкою, а в наш час посилає місіонерів у всі кінці земної кулі накидати свою віру; і вона ж таки викликала в Рут бажання перетворити цю людину на щось подібне до людей її кола.

З плавання Мартін Іден повернувся до рідної Каліфорнії, гнаний любовною тугою. Коли в нього вийшли всі гроші, він найнявся на судно, що їхало шукати скарби; але через вісім місяців марних шукань Соломонові острови були свідками розпаду експедиції. З матросами розплатилися в Австралії, і Мартін одразу ж перейшов на пароплав, що прямував до Сан-Франціско. За ці вісім місяців він не лише заробив досить грошей, щоб кілька тижнів прожити на суходолі, але встиг ще багато чого прочитати й вивчити.

У Мартіна був допитливий розум, але, крім здібностей до науки, його ще спонукала невгамовна натура й любов до Рут. Взяту в дорогу граматику він перечитав кілька разів, аж поки його свіжий розум опанував її цілком. Тепер він помічав, як неправильно говорять його товариші-матроси, і набув звичку виправляти про себе їхні помилки. Він дуже зрадів, коли завважив, що вухо в нього стало чутливе і взагалі розвинулося чуття мови. Усякі неправильності різали йому слух, хоч не раз, через брак практики, зривалися з уст і в нього. Потрібен був час, щоб засвоїти всю цю премудрість.

Покінчивши з граматикою, він перейшов до словника і щодня виучував по двадцять нових слів. Це було нелегке завдання, і, стоячи коло стерна чи на вахті, він без кінця повторював вивчені слова та їх значення, стомлюючи свій мозок аж до повної виснаги. Він затято втовкмачував у себе найважчі вислови, так щоб призвичаїти свій язик до мови Рут, повторював їх тисячі разів, і одного дня був дуже здивований, помітивши, що почав говорити по-англійському чистіше й правильніше, аніж офіцери й ті добродії-авантурники, що фінансували експедицію.

Капітана-норвежця з риб’ячими очима примхлива доля зробила власником повної збірки творів Шекспіра, якого кін ніколи не читав, і Мартін, узявшися прати йому білизну, дістав дозвіл користуватися прецінними книжками. Окремі уступи з п’єс так йому сподобались, що мимоволі вкарбувалися в пам’ять, і деякий час увесь світ бачився йому у формах та образах Єлизаветинського театру, і навіть думати він почав білими віршами. У нього розвинулися слух і чуття до англійського слова, хоч заразом він набув і багато архаїчного.

Вісім місяців проминуло не марно, бо за цей час він не тільки навчився правильно говорити й поважно мислити, а й краще пізнав самого себе. Він смиренно визнавав своє неуцтво, але водночас відчував у собі великі сили. Завважуючи глибоку відмінність між собою й товаришами, він був досить розумний, щоб бачити, що різнять їх радше можливості, ніж досягнення. Те, що зробив він,