Мартін Іден - Джек Лондон
Він тим часом знайшов новий скарб у бібліотеці. Граматика роз’яснила йому основи мови, а ця нова книжка - основи поезії, і він почав вивчати розмір, будову й форму, що крилася під любою йому красою. Далі він натрапив на одну сучасну студію, що розглядала поезію як образотворчість; задля доказовості тут було наведено багато прикладів з найкращих літературних творів. Жодного роману не читав він так захоплено, як цю книжку. І його свіжий, незайманий двадцятилітній розум, підштовхуваний жадобою знання, легко засвоював прочитане, виявляючи незвичайну для пересічного студента силу.
Коли він тепер оглядався назад, то відомий йому давніше світ - світ далеких країн і морів, кораблів, матросів та повій - видавався вже дуже малим; проте, зливаючись із новим світом, давній ширшав. Його розум прагнув єдності, але Мартін здивувався, помітивши перші ознаки зв'язку між обома світами. Сам він, проймаючись високими думками й красою, що знаходив у книжках, теж виріс. І тоді ще більш упевнився, що в тому товаристві, до й кого належить Рут та її родина, всі чоловіки й жінки тільки такими думками й живуть. Там унизу, де жив він,- панував бруд, що заплямував йому все життя, і він жадав очиститися й піднестись у ті сфери, де жили вищі класи. І в дитячі роки, і в юнацькі гнітила його якась невиразна тривога. Він і сам не знав, чого хотів, але таки прагнув, хоч і марно, аж поки познайомився з Рут. А тепер ця тривога стала гостра й болюча, і нарешті він ясно зрозумів, що жадає краси, знання та любові.
Останніми тижнями він разів шість бачився з Рут, і після кожної зустрічі світ в його очах кращав. Вона допомагала йому в англійській мові, виправляла вимову й учила арифметики. Але їхні розмови не обмежувались елементарною наукою. Він занадто багато бачив у житті, і розум мав занадто зрілий, щоб задовольнятися тільки дробами, кубічними коренями й граматичним аналізом. Тож часом вони розмовляли зовсім про інше - про вірші, які він саме читав, про поета, якого вона саме вивчала. А коли вона читала йому вголос улюблені уривки, він відчував невимовне блаженство. Ніколи не чув він такого голосу: кожен звук додавав йому любові, від кожного слова сильніше билося серце. Це був голос, сповнений спокою й музичних переливів - ніжний, соковитий виплід культури та духовної шляхетності. Слухаючи її, він мимохіть згадував гострі голоси дикунських жінок, портових повій і не набагато мелодійніші голоси робітниць та дівчат його класу. Одразу ж починала працювати уява, всі ці жінки довгою низкою проходили в пам’яті, і на їх тлі ще більше сяяв ореол Рут. Його захват сягав ще далі, коли він бачив, як глибоко проймається вона тим, що читає, і захоплюється красою поетичної думки. Вона багато читала йому з «Принцеси», і він не раз помічав, як на очі їй набігали сльози,- така вражлива була душа дівчини. В ці хвилини її зворушення так підносило його, що він здавався собі рівним богові, і, слухаючи її та дивлячись на неї, мовби заглядав у лице самому життю, прозираючи в його найглибші таємниці. І, усвідомивши, на яку висоту витончених переживань він злетів, Мартін зрозумів урешті, що це - кохання і що це річ найвища в світі. Лабіринтами пам’яті пропливали тоді всі втіхи й захоплення минулого - сп’яніння від вина, жіночі пестощі, брутальна гра фізичного змагання,- і все це видавалося йому низьким і недостойним проти того високого запалу, яким він тепер горів.
Для Рут, одначе, взаємини їхні були неясні. Вона не мала жодного досвіду в любовних справах. Вона знала про це лише з книжок, де події повсякденного життя силою фантазії переносилися в казкове царство нереальності. Їй і на думку не спадало, що цей неотеса матрос закрадається в її серце і будить там потаємні сили, які можуть колись прорватися й залляти її хвилями вогню. Вона не відала, що таке справжній вогонь кохання. Що вона знала про це - то була суща теорія: вона уявляла кохання, як мерехтливе сяйво зірок, як нечутне спадання роси або дзюркіт тихої річки, як прохолодний оксамит літньої ночі. Для неї це була ніжна прихильність, служіння коханому серед небесного супокою, серед аромату квітів та імлистого сяйва. Вона й гадки не мала про вулканічні пориви кохання, про його пекучий жар, що обертає серце в усипану гарячим попелом безплідну пустелю. Не знала вона ані власних сил, ані сил життя, і глибінь його була для неї морем ілюзій. Подружнє щастя її батьків виглядало їй на ідеал любовного спілкування, і вона була певна, що одного дня без будь-яких хвилювань та боротьби вона теж розпочне таке саме безхмарне, радісне життя з коханим.
Отже, вона дивилася на Мартіна Ідена, як на нову, незвичайну для неї людину і думала, що саме ця незвичайність і справляє на неї таке враження. Анічого не було тут неприродного. Вона так само чудно почувала себе, дивлячись у зоопарку на диких звірів, спостерігаючи бурю або здригаючись від сліпучої блискавки. Все це було пов'язане з таємницями космосу, і так само щось космічне ввижалося і в ньому. Він прийшов до неї, обвіяний вітрами безмежних просторів та розлеглих країн. На обличчі його відбився блиск тропічного сонця, а в пружних м'язах буяла первісна сила. Шрами та рубці в нього на тілі були тавром того загадкового світу брутальних людей і ще брутальніших вчинків, що починався десь поза її обрієм. Він був неприборканий та дикий, і марнославство її було потай утішене, що він такий покірний їй. Нею керувало до того ж цілком природне бажання приручити дикуна. Це бажання було несвідоме, і вона навіть гадки не мала, що хоче зліпити з нього подобу свого батька, котрий здавався їй взірцем довершеності. Через свою недосвідченість не могла вона зрозуміти, що космічне почуття, яким Мартін її запалював, було найбільшою космічною силою - любов’ю, що з однаковою непереможністю вабить одне до одного і чоловіка, й жінку, змушує оленів битися на смерть під час парування і навіть найдрібніші часточки єднає докупи.
Швидкий Мартінів розвиток будив у неї подив і цікавість. Несподівано вона відкривала в ньому чимало гарного, що день у день розпускалося, немов квітка на родючому грунті. Вона вголос читала йому Браунінга і не раз бувала заскочена його оригінальним тлумаченням неясних рядків.
