Нові коментарі
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою - Народні
Українські Книги Онлайн » Класика » Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко

Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко

Читаємо онлайн Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко
чу­хай.

Жених твiй кре­пак


(Нехай йо­му бо­ляч­ка!),


Через нього i ти ста­ла


Не хто, як кре­пач­ка.


Крепачка, кре­пач­ка,


Крепачка, кре­пач­ка,


Крепачка…


(Собирает шап­ку и тык­ву, пря­чет ее и вы­хо­дит, все про­дол­жая петь: кре­пач­ка! Зат­во­рив дверь, опять выг­ля­ды­ва­ет и кри­чит: кре­пач­ка! и опять по вре­ме­нам выг­ля­ды­ва­ет и то же кри­чит).


(Между тем Одар­ка вы­но­сит та­рел­ки и дру­гие при­над­ле­ж­нос­ти; рас­ста­вив все по по­ряд­ку, по­да­ет на стол мис­ку и проч.).


Скорик (меж­ду тем на­ре­зал хле­ба). Вот те­пер па тру­дах мож­но i пор­цiю по­да­вать.


Прокіп. На­си­лу за увесь ве­чiр ро­зум­не сло­во ска­за­ли. (На­ли­ва­ет вод­ку и под­но­сит к Ско­ри­ку). По­жа­луй­те, па­не ста­рос­то!


Скорик (ти­хо от­во­дит его ру­ку). По­жа­луй­те, па­не сва­те, ви вперьод ви­ку­шай­те. Мо­жет, на­мi­ша­ли фран­цузької бур­ди, што i на сте­ну на­дерьомся. Да i у Ту­реч­чи­нi зав­сiг­да при­го­во­рю­ють: у ка­во у ру­ках, у та­во i в ус­тах.


Прокіп. Будьте ж здо­ро­вi! (Вы­пи­ва­ет пос­пеш­но). А!.. ка­бацька!.. роз­ве­де­на! Що б то на вольнiй узя­ти! (Пот­чи­ва­ет Ско­ри­ка).


Скорик (взяв рюм­ку, го­во­рит ско­ро). Єщо п'ю за здравьє, вам ска­жу ка­кое: ча­роч­ка моя круг­ленька, на­ли­та з кра­ями ров­ненько; тим, тим ти мне ми­ла, што очен­но пол­на. Каг­да втоп­лю в те­бя свої ус­та, так вам ска­жу: мно­гая ле­та! Не бойсь, чар­ка, я те­бя не стру­шу, лей­ся в гор­ло, воз­ве­се­ли сал­дац­кую ду­шу; а штоб мне не су­хо пить, так при чар­ке вот што ста­ну га­ва­рить: здравст­вуй, батька с мат­кой, ве­се­лi­те­ся своєю ди­тят­кой; ра­дость ва­шу ве­ли­чай­те i нас не за­бу­вай­те. Здравст­вуй, князь с кня­ги­нею, з мо­ло­дою гос­по­ди­нею. Лю­бi­тесь, пий­те, гу­ляй­те i чо­ловєчест­во розп­ло­жай­те. А, на­ко­нец, вот мой па­роль: зда­ров'я всей кам­па­ниї чес­ной! (Вы­пи­ва­ет и брыз­жет вверх). Штоб так на­шi ма­ла­диї виб­ри­ки­ва­ли!


Одарка. Ку­шай­те ж стра­ву, про­си­мо. От же i дру­жеч­ки iдуть. (Прокип пот­чу­ет вод­кою при­шед­ших де­вок; они не пьют, он все вы­пи­ва­ет).


Хор дєвок (на­чи­на­ют петь за ку­ли­са­ми).


Та ти, ду­шеч­ко, на­ша Улян­ко!


Обмiтайте дво­ри,


Обмiтайте дво­ри,


Застилайте сто­ли,


Кладiте ло­жеч­ки,


Срiбнi блю­деч­ки,


Золотиї ми­соч­ки,


От iдуть дру­жеч­ки!


1-я дєвка (кла­няяь, и все за нею). Дай бо­же ве­чiр доб­рий! По­ма­гай­бi вам на усе доб­ре. (Олек­сий и Уля­на, привс­тав, кла­ня­ют­ся).


Одарка. Спа­си­бi, дру­жеч­ки! Про­си­мо на хлiб, на сiль i на сва­тан­ня. Сi­дай­те сю­ди, дiв­ча­та. (Уса­жи­ва­ет их под­ле Уля­ны). От же вам i ло­жеч­ки; бру­суй­те, дру­женьки, бру­суй­те…


Скорик (про­дол­жая есть). Вот едак i у Фран­цiї: спер­ва по­ку­ша­ют стра­ву, а там i яло­ви­чи­ну пок­ришать.


2-я дєвка. Та нам же при лю­дях їсти не по­до­ба!


3-я дєвка. Луч­че ми вам зас­пi­ваємо та ва­ших мо­ло­дих воз­ве­ли­чаємо.


Скорик (оста­вив есть). Ех, де­вуш­ки! па­теш­те нас, па­теш­те пi­сенька­ми.


Хор дєвок


Ой чо­му, чо­му


В сiм но­вiм до­му


Так ра­но зас­вi­че­но?


Улянка ра­но вста­ва­ла,


Русу ко­су че­са­ла,


Матiнку пи­та­ла.


Одарка (во все вре­мя сей пес­ни пла­ка­ла). Ох, дру­жеч­ки, си­зi го­лу­боч­ки! Не роз­ри­вай­те мо­го сер­денька жа­лоб­ни­ми пi­сенька­ми. Як зду­маю та зга­даю, як ме­нi без Уля­ни зос­та­ва­тись, так за слi­зонька­ми свi­та не ба­чу! Зос­та­ну­ся з п'яни­цею, i вже доб­ра не жда­ти.


Скорик. Нєче­во пла­кать; вот тут-то i пай­дьот те­бе даб­ро.


Одарка. Де вже доб­ра ська­ти!


Прокіп. Доб­ра? Осьде доб­ро.



ВОДЕВИЛЬ



Прокіп.


Хто доб­ре п'є, той знай все спить;


А хто все спить, той не грi­шить.


Чого ж нам тут ве­ре­ду­ва­ти?


Приньмiмось ли­шень ку­ли­ка­ти,


То й вро­диться доб­ро той час.


Не бу­ло свар­ки,


Не бу­де лай­ки,


Горiлочка зу­пи­нить нас.


Як нап'ємось та по­ля­гаєм,


Прокинувшись, да­вай знов пи­ти;


Та так со­бi i про­гу­ляєм.


А що, Ти­мi­ше, як?


Тиміш.


Так-таки, так.


Прокіп.


Коли ж тут ла­ятись i би­тись?


З го­рiл­кою доб­ро нам жи­ти!


(Вместе).


Прокіп.


Коли ж тут ла­ятись i би­тись?


З го­рiл­кою доб­ро нам жить!


Всі.


От тут-то ла­ятись i би­тись!


З го­рiл­кою нам ли­хо жи­ти!


Одарка.


Як жiн­ка ста­не му­жи­ка


Товкти i вчи­ти, час­то би­ти,


Тогдi нам доб­ре бу­де жи­ти.


Тепер же прав­да в нас яка?


Куди нi по­вер­нись, стар­шi во­ни.


Мужик ду­рiє,


На все вiн смiє,


Не слу­хає нi в чiм жо­ни.


Ось ну­те ли­шень нам пiд­дай­тесь,


Пiд на­шу дуд­ку го­па­ка


Скачiть, мов­чiть i не бри­кай­тесь.


А що, Ти­мi­ше, як?


Тиміш.


Так-таки, так.


Одарка.


Нехай вчить жiн­ка му­жи­ка!


То й прав­да бу­де не та­ка.


(Вместе).


Одарка.


Нехай вчить жiн­ка му­жи­ка!


То й прав­да бу­де не та­ка.


Всі.


Не вчи­ти жiн­цi му­жи­ка;


На свi­тi прав­да не та­ка.


Олексій i Уляна.


Тогдi на свi­тi прав­да ста­не,


Тогдi доб­ро меж нас прог­ля­не,


Як щи­ра бу­де в нас лю­бов,


Не бу­де лай­ки, нi роз­мов,


А що, Ти­мi­ше, як?


Тиміш.


Так-таки, так.


Олексій i Уляна.


Як ста­не­мо усi лю­би­тись,


За що нам бу­де вже сва­ри­тись?


Всі.


Як ста­не­мо усi лю­би­тись,


За що нам бу­де вже сва­ри­тись?


Скорик.


В па­хо­дах всю­ди па­бу­вав,


Каких зе­мель не па­ви­дав!


Так знаю всьо, i вот по­ра­да:


Вперьод всєво так тре­ба-на­да


Увесь на­род ва фрунт пас­та­вiть,


Меня фельдфе­бе­лем нас­та­вiть.


"Муницу бе­ре­жи


Аль пряж­ку падв'яжи".


Кагда ж судьям тут брать взят­ки?


I лєка­рям на­род мо­рить?


Кагда ма­тать нам без аг­ляд­ки?


На зло не бу­дет ча­су, вiр­но.


Чуть што не так, ка­ман­да "смiр­но"!


I фук­тель па­ка­зал їм бра­вой,


I "с мес­та марш все: ле­вой, пра­вой!"


I в но­гу бу­дуть все ха­дiть,


Кагда ж тут есе­ри за­ва­дiть?


А што, та­ва­риш, как?


Тиміш.


Так-таки, так.


Скорик.


Ах, ма­туш­ка воєнна служ­ба!


В те­бе ад­ной лю­бов i друж­ба!


Всі.


Ах, ма­туш­ка воєнна служ­ба!


В те­бе ад­ной лю­бов i друж­ба!


Стецько (пе­ред тем возв­ра­тив­ший­ся).


Ось i я до вас вер­нув­ся,


Ось i я вже сха­ме­нув­ся;


I же­ни­ти­ся не бу­ду


Нi до вi­ку, нi до су­ду.


Своїм дi­тям за­ка­жу:


Не же­нi­тесь, не ка­зi­тесь,


Так i батько­вi ска­жу:


А чо­му вiн оже­нив­ся?


Я б без нього на­ро­див­ся.


Всяк про щас­тя все пи­тає,


А то­го нiх­то не знає,


Що тог­дi б прий­шло доб­ро,


Якби не же­нивсь нiх­то.


А що, Ти­мi­ше, як?


Тиміш.


Так-таки, так.


Стецько.


От тог­дi б прий­шло доб­ро,


Якби не же­нивсь нiх­то.


Всі.


От i зги­ну­ло б доб­ро,


Якби не же­нивсь нiх­то.


Тиміш.


Гай, гай, тов­куєте об чiм!


Тогдi доб­ро ми бу­дем зна­ти,


Як що-не­будь не так зов­сiм, -


А нам не спо­рить, а ка­за­ти:


Та так-та­ки, так.


Хоч луп­лять во­лость пи­са­рi;


Жiнки у греч­ку знай все ска­чуть;


В го­рiл­ку во­ду шин­ка­рi


Знай ллють; та що ро­бить? всi ка­жуть;


Та так-та­ки, так.


Багатий дметься, мов шку­рат,


I ча­сом бре­ше, пальцi зна­ти!


Сам ба­чиш? - вiн чор­тя­цi брат,


Не тре­ба спо­рить, а ка­за­ти:


Та так-та­ки, так.


(К зри­те­лям).


А що, чи мож­на

Відгуки про книгу Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: