Кришталевий край - Бузько Дмитро
— Я ж досі думав, що ти порядна людина, а виходить — помилився. Як ти можеш вимагати це від мене, коли партія приділяє таку увагу розвиткові нашої літератури?..
— Яка без Васюченкових віршів, безперечно, занепаде, — підхопив Діденко. — Ну, годі жартувати. Давай серйозно...
І Діденко розповів молодому інженерові про Грубера, про його винахід. Васюченко захопився.
— Це ж саме те, над чим я тепер сушу голову. Тільки у мене поки що не виходило. А тепер... Заради цього я й справді можу півроку зачекати з поезією, — сказав він. — Це ж якась казка! Кришталевий край... Я напишу такий вірш!
Директор, Валя і Діденко засміялись: от запеклий поет!..
— Зачекай-но! — спинив його Діденко. — Не треба роздзвонювати скрізь про цю роботу... Не забувайте, що загрожувало Груберові у зв'язку з його винаходом.
— Розумію... — серйозно сказав Васюченко.
Васюченко працював у лабораторії з таким самим запалом, з яким складав вірші. Перші дні Грубер дуже зрадів помічникові. Васюченко був знаючим і здібним інженером, питання, якими він займався, і справді виявилися дуже близькими до винаходу Грубера, до того ж молодий радянський інженер непогано володів німецькою мовою. Це полегшувало спільну справу. Але згодом у Груберовім серці виник сумнів: чи не приставлено Васюченка до нього за наглядача? Може, йому як іноземцеві не довіряють? Саме на той час у газетах сповіщалося про викриття шкідницької організації в Донбасі, що в ній було й кілька іноземних спеціалістів. Яке нахабство, яка чорна невдячність так підло використати гостинність цієї країни, так негідно відповісти на ту увагу, на те піклування, яке виявляє вона до іноземних спеціалістів! Адже ні одна країна в світі не ставиться до іноземців так тепло, так привітно. "Таки правда, дійшов капіталістичний лад свого краю, розклався він остаточно, коли втратив останні краплі людської моралі", — думав Грубер, по-своєму розуміючи події, ще не знаючи, що так звана людська мораль — поняття, яке вимагає докладного розгляду, бо ж нема загальнолюдської моралі, а є мораль класова... Так чи інакше, але ж він щиро обурювався з шкідницької роботи деяких іноземних спеціалістів, поклавши собі віддати всі свої сили тому класові, який так тепло поставився до нього. І йому було безмежно боляче думати про те, що, може, його підозрівають, йому не довіряють і ставлять над ним наглядача. А Васюченко своїм палким і щирим бажанням взяти на себе якнайбільше роботи все більше роз'ятрював його сумніви. Виходило, ніби й справді Грубера хочуть усунути від роботи. Він уже збирався піти до директора заводу й мужньо сказати, нехай його звільняють, бо після викриття шкідницької організації та виявлення в ній іноземців довір'я до них не може бути. Що буде, те й буде. Грубер повернеться на батьківщину й там загине від помсти Шварцберга...
Однак та ласкавість, привітність, з якою ставився Васюченко та й усі на заводі до Грубера, суперечили таким гадкам. Ні, безперечно, ставлення до нього аж ніяк не змінилося...
Грубер часто зустрічався з Валею. Ніби випадково вони сходилися то в їдальні, то в бібліотеці. І в одну з цих зустрічей Грубер сказав Валі про свої сумніви.
Дівчина дуже схвилювалась. Вона ніяк не сподівалася цього. Не довго думаючи, вона про все розповіла вченому. Червона від сорому, що вона без дозволу Грубера розповіла про його винахід, Валя чекала на його докори. Грубер довго мовчав. Нарешті, голосом, у якому бриніло глибоке хвилювання, він сказав:
— Ходімо до товариша Діденка й до директора!.. Валя глянула на Грубера. На його обличчі відбивалася буря переживань.
— Ходімо, — задзвенів чи то від радості, чи від тривоги голос Валі.
Діденко саме був у директора. В них відбувалася ділова розмова, але Грубера й Валю вони прийняли одразу.
— Товариші, — почав Грубер українською мовою: він дуже хотів висловити зараз свої почуття безпосередньо, без перекладу. — Я скажу вам... так: у вас зовсім новий світ...
Далі йому забракло слів.
— Перекладіть! — звернувся він благально до Валі, і Валя, хапаючи слова на льоту, переклала:
— Я допускав думку, що знайду у вашій країні найбільше щастя, яке я собі уявляв, — знайду змогу служити моїй улюбленій науці. Але ж я ніколи не сподівався того, що мені тепер відкрилося: виходить, що й для вас наука — найвище в житті. Інакше я не можу зрозуміти того піклування, яким ви мене оточуєте...
— Скажи йому, Валю, — не втерпівши, перебив Груберову промову та її переклад Діденко. — Скажи, що тут нема нічого дивного. Адже наука допомагає нам будувати соціалізм, вона для нас необхідна.
Валя переклала.
— О, я все розумію! — вигукнув захоплено Грубер. — Я ж кажу — у вас цілком новий світ. Все у вас по-новому. От і з моїм винаходом: на своїй батьківщині я працював коло винаходу сам, тримаючи його в секреті. А тут у вас я хочу добитися цього винаходу спільно з вашими інженерами, з робітниками, з молоддю...
Директор і Діденко посміхнулися, коли Валя їм переклала цю Груберову пропозицію. Директор попросив Валю перекласти Груберові, що і в нас він може робити свій винахід сам і дістане за нього особливу нагороду. А Діденко, не чекаючи, поки Валя це перекладе, простягнув руку Груберові, щиро, по-товариському, потиснув її й сказав:
— Перекажи йому, Валю, що він, видно, свій хлопець і що ми радо приймаємо його пропозицію працювати спільно з нашими спеціалістами, з нашою молоддю...
Більше нічого не сказав Діденко. Він одійшов і відвернувся до вікна, щоб приховати своє хвилювання. Давно в його робітничому серці, як і в серці кожного свідомого пролетаря, жили два почуття: любов і пошана до представників науки і біль від усвідомлення того, що їх роботу в капіталістичному світі часто використовують на шкоду трудящим.
"Як добре, що у нас цього немає! — часто думав Діденко, і щоразу його охоплювала глибока радість. — Це доказ нашої перемоги, нашої сили".
Світло посміхаючись, Діденко слухав, як Грубер викладав свої міркування про роботу з молоддю.
— Що ж, — сказав він весело, коли спитали про його думку. — Товариш Грубер висловив багато цінного.
Перш ніж Валя переклала, Грубер зрозумів, що Діденко назвав його товаришем. Це слово нагадало Груберові невеличку гірську станцію, газетяра-комуніста, газету, в якій "пишуть правду", і тепло стало на серці в молодого вченого. Як у рідній сім'ї, відчув він себе тут, у Країні Рад, на радянському заводі.
О, як охоче він розповів би Діденкові, директорові, ну й Валі, — любій Валі насамперед, — про той зимовий вечір на гірській станції, коли вперше відгомоном іншого світу прозвучало йому слово "товариш" з уст невідомого газетяра! Та вони всі такі ділові. Не можна відбирати в них час на сентиментальні спогади!..
Для молодих робітників на заводі вирішили організувати технічний гурток склохімії. Грубер попросив дозволу керувати ним, — він працював тепер, зовсім не відчуваючи втоми. А допомагати йому взялася Валя Ковальова.
Діденко взяв із стола грубий пакунок закордонних видань з технології скла і поніс їх до Грубера. Книжки й журнали надіслали, на прохання Діденка, з Москви, з Інституту скла.
З Грубером він зустрівся на порозі лабораторії.
— Ви куди? — запитав Діденко вченого.
— На техзмагання! — твердо, з широкою посмішкою відказав той, радий, що добре вивчив це українське слово.
— А я вам подарунок приніс, — передав Діденко Груберові книжки й журнали. — Це вам... З Москви... З Інституту скла...
— Я розумію, розумію, — відказав зворушений Грубер, роздивляючись книжки й журнали. — Це дуже, дуже... — старався він знайти потрібне слово й від хвилювання вимовляв з акцентом: "туже, туже..." — Гарно з вашого боку!
— Діденко почервонів:
— Я тут ні при чому, — заперечив він і запнувся: як би йому пояснити?
Побачивши Васюченка, він покликав його і попросив розтлумачити Груберові, що це не його, Діденкова, заслуга, це — наша країна дбає про нього, як про кожного вченого, Інститут скла і так далі, а він — що? Нічого...
Васюченко переклав.
— Я розумію, розумію, — повторював Грубер, теж хвилюючись від того, що, може, він сказав щось не до речі.
Він передав книжки Васюченкові, а той хазяйновито поставив їх у шафу, і потім усі троє пішли на техзмагання.
У заводському клубі зібралися робітники першої й другої зміни скловарної печі Б. Вже обрали жюрі, і мало початися змагання, коли зайшов Діденко, Грубер і Васюченко.
Їх зустріли привітними окликами. Усі вже знали про роботу Грубера з молоддю, про його прихильність до радянської країни.
— В журі товаришів Васюченка і Грубера! — залунали пропозиції.
Довелося ще раз проголосувати.
Васюченко і Грубер зайняли місця коло столу.
Розпочалося техзмагання. Завзято змагалися зміни. Кожна хотіла здобути першість.
Грубер, тепло посміхаючись, стежив за змаганням. Він згадував далекий Зіммелів скляний завод і того робітника, що казав йому про Країну Рад. Згадував, як той скаржився, що, мовляв, ціле життя працюєш і не знаєш до пуття, що ж ти робиш... О, тут справді, все інакше, як казав той бідолаха!.. Грубер милувався майстерно зробленими лозунгами про науку і техніку. Золотими, срібними, металевими літерами на оксамитовому, шовковому фоні — звідусіль, то переплітаючись у складні фігури, то розтягуючись світлими ланцюжками, закликали вони до освоєння найвищих досягнень людського розуму...
"Новий світ! Ось він — новий світ, який народжується в океані велетенської борні за людське щастя", — думав Грубер. І, ніби відчуваючи його думки, ясними зорями світили йому привітні очі робітників, коли він зустрічався з ними поглядом...
Синій присмерк, кришталевий присмерк присунувся од великих вікон заводської лабораторії. Грубер підійшов до вікна, щоб увімкнути електрику, й замріявся, задивившись на вогні заводу й міста.
У вечірній тиші десь далеко дзвеніло скло. То безупинно сипалися скалки із сортувального цеху вниз. Аж ось у цю мелодію ввірвалися інші звуки. Десь грюкнули двері, залунав молодий сміх...
Грубер прояснів: це йшли молоді робітники, які працювали в гуртку.
За хвилину дзвінкі голоси сповнили лабораторію й розплескалися в ній, як водограй у басейні. А згодом стало тихо. Молоді голови схилилися до обчислень і формул, молоді очі втопилися в рідину, замкнуту в склі пробірок та колб.
Грубер підходив по черзі до своїх молодих друзів.
