Златоплуг - Гребенюк Віктор

– Ілля поміж гультіпак. –
Добриня упрошує Іллю. – Ілля розперезався. – Князь ув'язнює витязя. – Богатирі покидають Володимира

Як поїхав Ілля з Києва в чистеє поле,
Багато вже часу їздить-полякує,
Буває у селах, у степах полює.
Барвистії шати
Cтали ветшати,
Золота в гамані –
На самому дні.
Каже до себе Іллейко такії слова:
"Поїздив уже я по усій Русі,
Поїздив уже я й по усій Литві,
В усякій землі, в усякій орді.
Не був я давно в одному лиш Києві;
А поїду-но до Києва, провідаю,
Що там діється в стольному городі".

Приїжджає Іллейко в стольний Київ-град –
У Володимира-князя учта веселая,
За столом сидить до тридцяти боярченків,
Богатирів сильних, могутніїх.
Входить Ілля во гридню князівськую,
Біля одвірка спиняється,
Хреста кладе та по-писаному,
Поклін кладе та по-вченому,
Князю-сонечку з княгинею особливо вже:
"Здрастуй, Володимире стольнокиївський!
Чи поїш, чи годуєш добрих молодців заїжджих-
Я до тебе служити заїхав вірою-правдою.
Не боюся татар я в полі тисячі,
Не боюся і другої тисячі,
Не побіг би і від третьої тисячі.
Та не треба в поміч мені
Тридцяти ворон з воронятами".

Не впізнав його Володимир стольнокиївський:
"Ти звідкіль, чоловіче, родом-племенем-
На ім'я ж як тебе величати слід-
Як по батькові пошановувать-"
"Я – Микита Полісянин!"
"Ай же ти, Микито Полісянин!
Ти сідай же з нами хліба їсти.
Є ще місцечко там, на нижнім кінчику,
Ти сідай же там край столу, край лави:
Усі інші місцечка вже зайнято".
Повели Іллейку слуги попідруки,
Повели до нижнього кінчика,
Посадили край столу, край лави.

Каже Іллейко такі-от слова:
"Будь здоров же, Володимире стольнокиївський!
Не по чину місце, не по силі честь:
Сам ти сидиш із ворóнами,
А мене садовиш з воронятами!"
Та й хотів він те поладнати, поправити –
Поламав кругом лави дубовії
І притис всіх гостей ув один кінець.

Володимиру ж те діло не злюбилося:
Встав він на жвавії ноги,
Потемнів як осінняя ніч
Й закричав, заревів мовби лютий звір:
"Що ж ти, Микито Полісянине,
Змішав мені всі місця належнії-
Гей ви, руськії могучі богатирі!
Чи то чувано, щоби вас, витязів,
Хто назвав ворóнами й воронятами-
Вийдіть лишень троє щонайкращих
Та візьміть-но Микиту попідруки,
Викиньте його з гридниці геть на вулицю!"

Виходили щонайкращих три витязі,
Бралися Микитку посмикувати,
Почали Микитку поштовхувати,
А Микитка стоїть – не хитнеться,
Над голівкою ковпак не тряхнеться:
"Коли хочеш, князю Володимире, потішитися,
Подавай мені ще трьох богатирів!"
Виходили троє інших богатирів,
Бралися Микитку посмикувати,
Почали Микитку поштовхувати,
А Микитка стоїть – не хитнеться,
Над голівкою ковпак не тряхнеться:
"Коли хочеш, князю Володимире, потішитися,
Подавай мені ще трьох богатирів!"
Виходили третіх троє богатирів –
Нічого з Микитою не вдіяли:
Микитка стоїть – не хитнеться,
Над голівкою ковпак не тряхнеться.
Каже Микита таке-ото слово:
"Ай же ж ти, князю Володимире стольнокиївський!
Бачу, тобі хочеться потішитися.
Зволь тепер ти на мене дивитися:
Дивлячись, минеться бажання потішитись".

Став тут сам Микита тішитися,
Став богатирів поштовхувати,
Учив сильних, могучих, як поштурхуватись:
Усі богатирі по гридниці розповзлися,
Встати жоден на ніжки не годен.
Виходив із гридниці Микитечко геть,
Дверима гримнув – вибив із одвірками,
Воротами гримнув – вибив зі стовпами,
А різьблені перильця осипалися.
Князь Володимир за пічку засунувся,
Соболиною шубкою прикинувся:
"Ой тихенько, братці, не ворушіться,
Не почув би Микита нас Полісянин.
Як почує – вернеться, уб'є нас усіх,
Не залишить ні старого ні малого,
Не зоставить мені, Володимиру, і на семена".

А Іллейко як вийшов на широкий двір,
Тугий лук свій цілкий натягав,
Гартовану стрілочку накладав,
Сам до стріли отак приговорював:
"Ти лети-но, стрілко, до покрівель златоверхих тих,
Познімай-но золотії маківки!"
Впали долі золочені маківки,
Впали долі крівлі златоверхії.
Закричав Ілля на всеньку голову:
"Гей, голото, голотонько-п'яниченьки,
Доброзичливці княжинецькії!!
Ви збирайтеся на княжинецький двір,
Оббирайте золочені маківки,
Та несіте в корчму, у шинок,
Пийте меду-вина скільки хочете".

Тут набігли голота-п'яниченьки,
Доброзичливці княжинецькії,
Оббирали золочені маківки:
"Ай же ж ти, наш батеньку, отче рідненький Іллечку!"
Йшли з Іллейком в корчму, у шинок,
Пропивали золочені маківки,
Пропивали із ним заодно.
Але ж стали ото сумніватися:
"Що ж нам буде від князя від сонечка,
Що то від Володимира нам дістанеться-
Пропиваємо ж ми його маківки!"
Їм Ілля каже такі-от слова:
"Пийте, п'яни́ці мої, не сумнівайтеся:
Завтра буду я в Києві князем княжити,
Ви ж, голото, – над усіма найвищими!"
Стали пити, вже годі-бо сумніватися,
Стали Господа молити за доброго батечка,
За рідненького за Іллеєчка.

А на тому пиру княжинецькому
Вже доносили сонечку Володимиру:
"Ох ти, князю Володимире стольнокиївський!
А Микитка той Полісянин же
Із твоїх покрівель златоверхих же
Золочені маківки повистріляв,
Іскликав гультіпак усіх, мочеморд усіх
Та й пропив із ними золочені маківки".
А сидів на тому пиру-беседоньці
Молодий Добриня Микитович.
Мовить же Добринечко Володимиру:
"Князю ти наш, Краснеє Сонечко!
Адже то не Микита був якийсь Полісянин,
То мій хресний брат Ілля Муровець".

Став тут князь Володимир думу думати
Із боярченками іменитими,
Із воїтелями сильними та могучими,
Як йому з Іллею та примиритися:
"Думайте-но, братці, думу-думоньку,
Думайте-но, братці, думу кріпкую,
Думайте-но думу, не продумайте,
Вже ж кого б то нам до Іллі послати,
На почесний пир та й Іллю позвати-
Самому ж мені йти не хочеться,
А послать Опраксію – теж не личило б".

Стали всі тут думу думати:
"Вже ж кого послати Іллю позвати-
А пошлімо ж ми Добриню Микитовича:
Таж вони з Іллейком браття хреснії,
Браття хреснії, названії,
А його Ілля, бувало, слухається".
Володимир ступає по горниці,
До Микитовича ледь не горнеться
Та й мовляє до нього такії слова:
"Молоденький Добринечку, вже сходи-но ти
До свойого брата Іллі до Муровця,
Бий чолом Іллейкові, низько кланяйся,
Поклонися у камінний аж діл,
Поклонися у цегляний аж піл,
Поклонися ж у долівочку
Та й мовляй до Іллі отакі слова:
"Ось послав м'я до тя Володимир-князь
Із княгинею стольною із Опраксією,
Запросити щоби на почесний пир:
Не впізнав він тебе, буй-тура, витязя,
Того й посадив у кінець стола.
А тепер просить усердно тебе,
Усердно та з радістю великою,
Щоб прийшов ти на учту во гридницю.
Красно просить, щоби ти не гнівався"".

І пішов молоденький Добринечко,
Іде вулицями та й так гадає собі,
Йде провулками та й мислить собі:
"Чи не по смерть се я йду по скорую-
Та якщо мені ослухатись князя-сонечка,
Мені й від князя-сонечка лиха не минуть!"
Та й іде він до тої корчми,
І приходить він в тую корчму –
Сидить тутка Ілля Муровець,
З гультяями сидить, п'є-розважається,
І не зна Добриня, як до Іллі підступить:
"Спереду зайти – чи ж буде йому гаразд-
Лучче вже ззаду до нього зайду".
Як зайшов ззаду Добриня, захопив Іллю,
Захопив за плечі за могучії,
Промовляє до нього такії слова:
"Ой же ж ти, хрестовий братику мій,
Мій названий братику Ілле Муровче!
Стримай-но ти руки білії,
Згніти-но серце гарячеє,
Бо ж послів не заковують, не вішають.
А в нас же з тобою укладено заповідь,
Заповідь немаленьку, великую:
Меншому братові слухатись більшого,
Більшому ж братові – меншого,
Та стояти завсіди одному за другого.
Тож послав мене до тебе Володимир-князь
Із княгинею стольною із Опраксією:
Не впізнав тебе він, буй-тура, витязя,
То й садив за стіл в нижньому кінці,
А тепер тебе просить на почестен пир,
Ще й усердно, з радістю великою,
І просив за старе не гніватись".

Обернувся тут Іллейко, таке проговорює:
"Ой же ти, Добринюшко Микитовичу!
Твоє щастя, що ззаду зайшов:
Коби ти, Добрине, спереду зайшов,
Була б з тебе, Добрику, жменька попелу!
Зараз не займу тебе, братику ти мій,
Бо ж закону-заповіді не переступать.
Ти піди скажи-но князю-сонечку,
Хай для мене він, буй-тура витязя,
Розішле такі укази престрогії
По всьому по городу по Києву
Та іще по городу Чернігову:
Щоб було на три доби на цілії
Всі шинки, усі корчми відчинено,
Щоби весь народ пив зелен вино;
Хто не хоче зелен вина,
Той пив би хмільного пива;
Хто не хоче хмільного пива,
Той пив би хмільного меду, –
Аби знали, що приїхав до Києва
Ілля Муровець та й Іванович.
Та й нехай для мене, буй-тура витязя,
Заведе він учтоньку – почестен пир.
А коли ж не вчинить він по-моєму,
То йому ще княжити лиш до утрія".

Ох вже ж біг мерщій Добриня із шинку
До ласкавого до князя Володимира,
Передав йому від Іллі наказ.
Як тут князь умить, скоро-наскоро
Розіслав свої укази строгії
По всьому по городу по Києву
Та іще по городу Чернігову:
Щоб було на три доби на цілії
Всі шинки, усі корчми відчинено,
Щоби весь народ пив зелен вино,
Пив безплатно, без данини й мит, –
Щоби знали всі, що в столиці вже
Ілля Муровець та й Іванович.
Сам заводить учтоньку – почесний пир,
Ізбирає всіх князів та бояр,
Всіх могучих витязів святоруськіїх,
Та і поляниць,
Дівок-удалиць.

А проте в корчмах ніхто не п'є, не їсть,
Всі ідуть до князя во світлії тереми –
Не для хліба-солі, не гривні-різáні ,
Подивитися на буй-тура витязя
На славетного Іллю та й Івановича.
Всі на княжому дворі збираються,
Всі гуртом у гридню вриваються.
Як приходить тут і сам Ілля Муровець,
З голодранцями приходить, з обпивусами.
Як заходить у гридницю світлую,
Хрестить лоба по-писаному,
І поклони кладе по-ученому,
Б'є чолом на чотири всі сторони,
Князеві й княгині то насамперед.

Хутко встав Володимир на жвавії ноги,
Хутко брав Іллю та й за білії руки,
Цілував його в уста солодкі,
Промовляв отакії слова:
"Гой єси, Ілле Муровцю Івановичу!
Хоч місце твоє було нижче за всіх,
Тепер твоє місце найвище за всіх!
Гей ви слуги мої, слуги вірнії!
Проведіть Іллечка на місце більшеє!"
Не сідав він на місце більшеє –
Сів на місце середнєє,
Поруч посадив голоту-п'яниченьок,
Говорив сам такі-от слова:
"Ай же ж ти, Володимире стольнокиївський!
Знав, кого послати мене покликати!
Коби не Добринюшко, названий братик мій,
Нікого би не послухався, хто тут є.
А мав я вже намір напевнений:
Тугий лук цілкий натягувати
Та стріляти сюди, в гридню княжинецькую,
Та убити тебе, князя Володимира
Із княгинею стольною з Опраксією.
Та нехай сього разу Бог тебе простить
За твою вину та за великую".

Принесли тут гостям страв солодких тих,
Принесли напиточків медвяних тих,
Підносили кожному по чарочці.
Каже Ілля князю Володимиру:
"Ай ти, князю Володимире стольнокиївський!
Чи ж тим ти моїх гостей ушановуєш,
Чи ж тим ти моїх гостей учестовуєш –
Чарочками та голоту-п'яниченьок-"
Володимиру те слово не сподобалось,
Каже до Іллі отакі слова:
"У мене у погребах глибоких тих
Є для всіх вас зелене вино,
Є для кожного по діжці-сороківочці;
Коли тут не вистачить на гостей твоїх,
Самі спустяться у погреби глибокії".
"Ай ти, князю Володимире стольнокиївський!
Ото так у тебе гостей пошановують-
Ото так добрих молодців учестовують,
Щоб самі йшли за стравами, за напоями-
Буду я тут сьогодні за хазяїна!"

Скочив він по тій мові
На жвавії ноги,
Погребів у слуг не запитував,
До льохів ключів не затребував,
Прямо йшов до підвалів глибоких він,
Двері й колодки копняками вибивав,
Без ключів замки руками відривав,
Входив сам у підвали холоднії.
От бере одну бочку під одну пахву,
От бере другу бочку під другу пахву,
Третю сороківку ногою качає,
Викотив на княжинецький двір,
Загорлав сам на цілу голову:
"Гей ви, голото, голодранці-п'яниченьки!!!
Виходьте лишень на княжинецький двір,
Напою усіх вас я зеленим вином!"
Сходить сам оп'ять у підвали глибокі.

Не стерпів Володимир, кріпко розгнівався,
Закричав та гучним, зичним голосом:
"Гей ви, слуги, слуги вірнії!!
Ви біжіть-но швидко-прешвидко,
Закладіте у льосі мені Іллю,
Заґратуйте чавунними ґратами,
Заваліте дуб'ям-колоддям зо всіх сторін,
Ще й присипте глинами-пісками,
Заморіте смертю голодною!"
Побігли ті швидко-прешвидко,
Хутко-прехутко ще й бистро-пребистро,
Заложили в підвалах холодних Іллю,
Чавунними ґратами зарешітили,
Навалили дуб'я-колоддя зо всіх сторін
Та засипали глинами-пісками.

Іншим богатирям було то за зле,
Повставали із пиру не допивши,
Повставали із учти не доївши,
Виходили на широкий князівський двір,
Всі на добрих коней своїх посідали,
Всі роз'їхались в поле чистеє,
У роздолля широкеє:
"А не будем же більше ми жити у Києві,
А не будемо більше служить Володимиру!"
Так-то тієї пори в Володимира
Не зосталось в столиці воїнів-витязів.

Билина двадцять третя
Калин-цар на Русі

Татарський посол у Києві.