Вишневі усмішки кримські - Вишня Остап
Це самі мощі.
А щоб до Лаври допливти, попід новим ланцюговим містком пливти треба. А він у червоних прапорах увесь та в соснових вітах…
А над ним Лавра.
А в Лаврі:
— Бов!
А прапори — червоні прапори на новім ланцюговім містку:
— Тріп, тріп, тріп.
За животи беруться та регочуться червоні прапори. То вони з Лаври.
А далі Видубецький монастир (один дядько взивав його не інакше, як "Вилупецький"). Там десь хтось видибав, та не видибнув.
І кручі, кручі, кручі… Та зелені, зелені, зелені! Та кучеряві, кучеряві, кучеряві! Та хороші, хороші, хороші! Та високі, високі, високі. Та пахучі, пахучі, пахучі!
А ви в Харкові сидите.
* * *
Так ото над Дніпром кручі, значить, пішли. А під ними, під кручами тими, Дніпро. Ну давайте тепер про Дніпро.
Тут багато не скажеш. Микола Васильович Гоголь (був такий усесвітній кореспондент) попередив.
Прочитайте М. В. Гоголя про Дніпро, все 'дно навряд чи я проти нього втну.
Знаєте ото його: "Чуден Днепр при тихой погоде" і т. ін.
Так і тепер іще "чуден Днепр". "И плавно и тихо" ото несе він свою воду до моря до Чорного. І вода в ньому хороша. Синя така вода й мокра. От тільки що води тієї тепер малувато. Зима була поганенька, повені не було, і навіть Труханів острів та Слобідка біля Києва цього року не купалися у весняних дніпрових хвилях. Побоюються, чи витримає Дніпро цього року навігацію, бо вже й тепер, а це ще тільки травень, голенькі в нього такі місця, що ніколи в такий час голими не були.
А всетаки хороший Дніпро!
Пливе собі й пливе. Мерехтять в ньому зорі, місяць дорогу золоту по ньому помостив, а од містків од київських хтось у нього вогняні штанги повстромлював, і не гаснуть, і не шкварчать, і не парують вони. Не бояться ті штанги холодної води дніпрової.
А по Дніпру плоти пливуть, а на плотах на тих вогнища горять, а од тих вогнищ вітер іскри роздимає…
То згори, з Полісся, на низ дерево люд трудящий гонить, гонить і пісень співає. А дерево те під зубасту пилку піде, вона, пилка та, поділить його на дошки та на обаполи, а з дощок тих республіка наша відбудовуватиметься…
Пливе Дніпро…
А праворуч над Дніпром круча, а ліворуч поля та луки. Про природу, може, хочете? Яка природа на Дніпрі?
А як ви гадаєте, яка така може бути на Дніпрі природа, коли надворі травень?
Така, братця, природа, що співати хочеться. Зелене все. Кучеряве все. І панів нігде не видно. От вам і природа.
Он лани, он луки, он сіножаті, он ліски, он села — і все це наше. От вам і природа; Он у верболозі соловей тьохкає, так ви думаєте, для кого він тьохкає? Для пана? Чорта лисого. Для дядька тьохкає. Нема пана.
Знаєте, що вже 8 років пани в Дніпрі не купаються? А як і викупається денебудь, так все 'дно він без права голосу, — вода по ньому так тільки зверху перекотиться, не пристає, бо Дніпро тепер "трудящий елемент", а не для іграшок якихось пливе.
От вам і природа.
* * *
Пливемо… Трипілля.
Тут бандит Зелений червону кров пускав, сині хвилі дніпрові червоніли від крові від селянськоробітничої…
А на крові на тій союз вільних республік виріс… Стайки… Ржищів… Ходорів… Переяслав… Канів… На Чернечій на горі Тарас Григорович стоїть, на сонце усміхається, бо:
Розкувались, побратались, Царя до ката повели.
Учимось. І чужому научаємось, і свого не цураємось.
І лани широкополі, І Дніпро, і кручі Йому видно…
І літають Дніпром човники селянські, а над Дніпром птиці…
А Дніпро пливе та хлюпощеться в зелених берегах.
Здригнеться тільки, як "Комунар" гаркне дзвінкою парою, і знов пливе.
Пливе та груди під "Комунар" підставляє… І не болить Дніпрові, що по грудях по його хвилястих "Комунар" біжить.
Чого ж би йому боліло, коли він рік усього як побачив їм грудях споїх такого пароплава, як "Комунар"?
Радянська влада такий пароплав оборудувала — гордість Дніпровського пароплавства.
Гак чого би йому боліло?
Навпаки, Дніпро гордує, він весело хлюпає на новенькі, біленькі борти "Комунарові".
Не задавайсь, мовляв, Волго, і в мене такий уже є, як у тебе.
* * *
Пливемо.
Пливемо і у воду дивимось…
І скільки ж у воді тій гідроенергії…
От би запрягти…
Ох, завертіла б же вона все, що навкруги Дніпра порозлягалося.
Ох, і закрутила б.
А то тілько й того, що млини водяні попід берегом крутить.
Дивишся у воду, а вона, гідроенергія та, так і прискає. Аж пищить, бідолашна, — ото їй завертіть когось хочеться.
* * *
Пливемо…
Хлюпощеться старий Дніпро… І крізь хлюпання те чується:
— Люди добрі, запряжіть мене!.. Ох і робитиму ж я на вас. Тілько перед тим, як запрягти, візьміть мої береги в "шори", не давайте мені замулюватися, чистіть мене, поглиблюйте… Бо вже он у мене перекати трапляються. Бо вже місцями піски на груди на мої налягли, давлять мене, розпростертись мені не дають.
Ну, годі!
Ось уже Кременчук. Вилазити треба.
КРЕМЕНЧУК (Така собі усмішка: пересадочна)
Коли ви пливете Дніпром уплинь од Києва, тобто згори, і коли ви вже пропливете Бужин (є така на Дніпрі пристань, вона нижче від Богуна, а Богун нижче од Черкас), так командир пароплава каже вам:
— А ось уже незабаром і Кременчук.
— Ну? — говорите ви.
— Ну да, — каже він, — шістдесят верстов — Кременчук.
І таки правду каже командир. Незабаром: і Кременчук, Так години 3–4 пливете, він (командир) вам і каже:.
— А от уже і Кременчук.
— Ото?
— Ну да.
І вірно. На лівому березі дніпровім міст видно. Церкви видно, димарі ввдно, будівлі видно. Підпливаємо до пристану написано: "Кремінчук" (положим, написано "Кременчук").
Так оце й є округове місто Полтавської губернії — Кременчук.
Воно, місто те, почалося на лівім невисокім березі Дніпра і побігло прямесенькими вуличками од Дніпра просто в степ. Побігло, побігло верстов, може, з чотири, розійшлось на піску кам'яницями і лежить. І лежить, живе, торгує, урядує, дітей плодить, богу молиться, окрвиконкомствує, окрпарткомс тву є, окрпрофбюрує, політосвічує, лар&ує, церобкоопствує, українбанкує, держстрахує, фабрикує, заводу є, держбанкує, промбанкує, райспілкує, с. господарює. Взагалі робить усе те, що належить робити пристойному округовому містові.
Кременчук — місто давнє…
Тяжко точно сказати, коли воно заснувалося, бо ніхто з живих кременчужан про те не пам'ятає, а історики" як і завжди, плутають.
Доведеться, значить, і нам плутати.
Є (а певніше, були) перекази, що на тім місці, де тепер Кременчук, жив колись, давнимдавно, рибалка, на проз вище Кремінь. Збудував той Кремінь тут ніби невеличкий хутірець та й прозвав його Кременчуком…
Це — перекази.
А історики кажуть, що зовсім не од рибалки Кременя пішла назва Кременчук, а від татарського слова "кременчик", що значить бугрувата, захищена місцевість, І знову ті ж таки історики кажуть, що перша ймовірна звістка про місто Кременчук є у Боплана (нічого спільного, між іншим, з Держпланом не має) і звістка та відноситься до тридцятих років XVII століття… ~
Ті ж таки історики зв'язують заснування Кременчука з князівством литовськоруського князя. Вітовта.
У деяких, істориків був погляд (потім, слава богу, спростований), що Кременчук заснував польський круль Сигізмунд Ц Август.
Отак, як бачите…
Кому його вірить, хто й зна. Справа дуже заплутана, і я гадаю, що ніхто нічого не потеряє, як і ви все оце спростуєте.
Одно тільки здається вірно: мабуть, таки Кременчук заснувався в XVII віці і що на тім місці, де він тепер, був перевіз через Дніпро.
Але й це не так важно. Факт той, що Кременчук тепер є, що в йому є Радянська влада і що ніякі історики цього не спростують…
Це — факт…
* * *
Ну що ж таке Кременчук? Кременчук — місто… Що це значить?
Це значить, що на певній території набудовано будинків, а поміж тими будинками вулиці… Вулиці йдуть у Кременчуці отак і отак… Отак — це значить уподовж, а отак — упоперек… Вулиці ті збігаються і розбігаються, перехрещуються і розхрещуються, вибігають за місто й перед степом пасують — ніби їх хто поодрубував… Іноді біжить, біжить містом вулиця — і раптом роздалась управоруч, і вліворуч, і наперед, і назад — то площа. Іноді на тій площі базар, а іноді церква… Місто замайданилось.
Так і в Кременчуці.
Тільки й того, що не з усіх боків кременчуцькі вулиці у степ вискакують. На півдні у Дніпрі топляться, бо Дніпро південну частину в Кременчуці обхлюпує.
Дніпро тут широкий, глибокий і бистрий. Бистрий він од того, що вже тут він порожитися починає, камінцями вищирюється і далі вже до Катеринослава дедалі більше. З Дніпра камінь витикається, аж доки вже він Кічкасом перепиняється та всілякими іншими Ненаситецькими… А глибокий і широкий Дніпро біля Кременчука через те, що так йому хочеться…
На рукави біля Кременчука Дніпро поділяється, затоками затікає, а між рукавами тими острови, і звуться ті острови — один Зелений, а один Фантазія… На ті острови кременчужани лодками переїздять, роздягаються там, на сонці випікаються, п'ють "русскую горькую" й співають "Реве та стогне Дніпр широкий" і "Вип'єм ми за Сашу, Сашу дорогого"…
А отут і пристань… Пристань як пристань, дерев'яна й на воді. Туди пароплави припливають, "кінці" свої кидають, гудуть, свистять, вантаж і людей перевозять угору й униз.
А в географії через те пишуть: "Кременчук — торговельне на Дніпрі місто… Пристань… Вокзал…"
Од пристані через усе місто Ленінів проспект простягся… То головна кременчуцька вулиця… Вона аж до вокзалу… На ній усе: і установи, і ларки, і церобкоопи… Все, одно слово… Вона і чиста, і ввечері світла, і кінорекламами уквітчана. Вдень там працюють, а ввечері променад кременчужани роблять… Вона людяна, веселенька і з претензією. Вона, одне слово, непогана. Та й узагалі кременчуцькі вулиці непогані — бруковані всі, не забруднені… Видко, що грошенята в місті водилися і за "благоустройство" дбалося… Був тут і трамвай, та залишились тільки рейки, а по тих рейках тепер паровики залізничні з товаровими вагонами бігають, посвистують, повонюють, крам різний по місту розвозять…
Населення густенько… Фабрикбо та заводів чимало… Тютюнові фабрики, махорочні фабрики, шкіряні, броварні, млини… Все тут є… Робітники, значить, є… А робітники є — життя, значить, є… Кіно є… Аж два… Театр є… Садки є… Дерева є… Сквери є… Зелений Кременчук… Бо травень тепер…
* * *
Од пристані трохи вниз через Дніпро міст… А за мостом, по той бік Дніпра, на його, значить, правім березі — Крюків… "Посад" Крюків.
