У дзеркалі життя й літератури - Чуб Дмитро

Коли я туди прийшов, то відразу почув, шо вона до дітей і виховательок (було там ще дві дівчини) говорит ь російською мовою. Щоб не лякати її передчасно, Я ТЄЖ На ЇЇ РОСІЙСЬКУ МОВУ ВІДПОВІВ РОСІЙСЬКОЮ, ШО МОБ-

ляв хочу написати, як працює дитячий садок, бо я, кажу, сам учитель і цікавлюсь цим. Вона охоче почала знайомити мене з обставинами, як діти розважаються, як малюють. Іноді вкидала й українське слово. А коли мені вже все було ясно, я запитзв уже українською мовою, чому в них виховання провадиться російською мовою, чому вона сама звертається до дітей і виховательок не українською. Адже це Полтава, підкреслював я, це ж українські діти.

Вона відразу побачила, що потрапила в небезпеку, пробувала розмовляти українською мовою, але було вже пізно. Щоб якось :>адобрити мене, вона запросила пообідати в них. Я подякував відмовившись.

Та педче я прийшов з дописом наступного дня до редакції, як цензор Ротермунд, що розмовляв російською мовою, викликав мене й запитав:

— Что ви там надєлялі в дєтском саду? На вас єсть жалоба, что ви виступалі протів немецкого воспітанія!?

Я був здивований і заскочений, але розповів про все, як було, що там навіть пісеньок вчили дітей російських і що дітей навчають чи виховують російською мовою, але ніякого німецького виховання я там не бачив.

— Чем ви теперь докажете, что ви лояльний к немцам? — запитав він.

Становище, дійсно, було загрозливе. Я бачив, що це провокаційний наклеп, щоб зупинити мій допис. Сам видавець, він же і головний редактор, Царинник, з тривогою почав казати мені, що я мушу чимсь довести, що треба було в садку обережно ліяти і т. д. Незабаром я ще довідався, що та керів-ничка дитячого садка приятелює з ворожою до всього україн-

Анатоль Гак. Фото з 1944 р.

ського, завідувачкою відділу освіти при управі міста, і що та завідувачка належить до фольксдойчів. З того я бачив, що там ціле гніздо русотяпів, яке має зв'язок і з Гестапо.

Рятуючи себе, я змушений був їхати до Харкова, навколо якого зі сходу вже поблизу гриміли гармати, і просити директора книжкової палати Севастьянова дали мені одно число газети "Нова Україна", де було моє оповідання, яке могло врятувати мою опінію перед напасниками. З трудом я дістав те число, бо директор, певно, був теж такого духу, як мої напасники. Я привіз той примірник газети, і це стало в моїй обороні. Але Ротермунд нагадав мені, що я вже мав подібний випадок в Харкові, де скритикував у газеті за російську мову школу. Він підкреслив, що тепер війна, не можна виступати так гостро проти росіян, що вони теж борються проти комунізму.

Потім зустрічалися ми з Анатолем Гаком ще не один раз і, зрештою, знову працювали разом в "Українських вістях" в Західній Німеччині, в Новому Ульмі, куди я доїжджав на працю в гімназії та частково в газеті аж з-під Штутґарту.

Підсумовуючи шлях життя нашого видатного письменника, варто глянути на біографічні відомості в хронологічній послідовності та на його творчі здобутки.

Народився Анатоль Якович Гак (І. Антипенко) на Запоріжжі 20-го червня 1893-го року, в хліборобській заможній родині, рід якої сягає часів Запорізької Січі, про що збереглися цікаві перекази, які він чув не раз від своїх дідуся та бабуні, що перед революцією жили вже в Гуляй-ГІолі. Гуляй-Поле, що мало ще тоді 15 тисяч населення (тепер уже місто), знане було своїми ярмарками і притягало щороку багатьох покупців і продавців з далеких губерній. А в часи революції та громадянської війни стало відоме, як центр махнівщини.

Навчався Анатоль Гак в початковій школі в Гуляй-Полі. Ще змалечку, з 10-ти років, у нього вже виявився талант до літературної творчости. Це бачимо з того, що коли вчитель дав учням третьої кляси завдання виготовити моделі різних господарських речей, то Анатоль, замість якоїсь моделі, приніс до школи і показав учителеві гумористичний вірш. А інший вірш, коли йому було 16 років, надруковано вже в газеті "Рада" в Києві. V 1910 році Анатоль з своїми батьками переселяється з України в Ооласть Донських Козаків, де протягом трьох років навчався в середній школі.

У 1913-му році він закінчив Кам'янську середню хліборобську школу. Ще будучи в ній, цікавився нелегальною літературою, пов'язався з революційним підпіллям, а тому, ледве повернуся до свого хутора, як його заарештувала царська поліція. Десять місяців довелося йому просидіти в Катеринославській в'язниці.

1914 рік. Війна. Мобілізація. Анатоль закінчує школу прапорщиків і иідразу потрапляє до діючої армії, пробувши на кількох фрошах. У 1917 р., бувши на румунському фронті в ранзі підпоручника, знайомиться з відомим патріотом і діячем Миколою Міхновським. Революційні часи активізують його діяльність, і він бере участь в армійській газеті та в українському русі.

Повернувшися з війни, наш майбутній письменник вступає в 1919 році до Київського Інституту Народньої Освіти. Але хвороба перервала його навчання, і після двох років перебування на селі він переїздить до Харкова, що був тоді столицею України. Тут Анатоль Гак і починає свою літературну кар'єру: пише вірші, гуморески, статті, п'єси, і стає членом Спілки Селянських Письменників "Плуг", де вже були такі відомі пізніше письменники, як Андрій Головко, Вол. Ґжиць-кий, Григорій Епік, Петро Панч, Докія Гуменна, Іван Сен-ченко, а головував у спілці Сергій Пилипенко. Друкувався тоді Анатоль Гак більше під псевдом Антоша Ко. Одним з перших його драматичних творів була комедія "Студенти", яку у 1922-му році поставив Київський Драматичний Театр ім. М. Заньковецької. П'єса пройшла з добрим успіхом, була надрукована окремим виданням і йшла по багатьох театрах України. Пізніше він пише нові п'ять комедій, як "Родина пацюків", "Людина в окулярах", "Мобілізовані зорі", "Робітниця Юля> "Тіль Уленшпіґель" та інші.

Крім цього, майже кожного року виходять збірки його оповідань, гуморесок та фейлетонів. Це "Лопанські раки", "Свиняче сальдо", "Радіо-інваліди", "Роман з партійкою" та інші.

А. Гак написав і два романи: "Молода напруга" (1933) та "Золоті ворота". Цьому другому романові, який автор привіз з собою до Німеччини, не пощастило: він згорів у Дрездені під час страшного бомбардування, де трохи не загинув і сам його автор з дружиною.

Пізніше, працюючи вже в газеті "Українські вісті", він видає книжку фейлетонів "Міжплянетні люди", а коли А. Гак був уже в Америці, в тому ж видавництві в Ульмі у 1966 році вийшла солідна книжка його фейлетонів та оповідань "На двох трибунах". При цьому слід підкреслити, що фейлетони й гуморески Анатоля Гака займають в нашій гумористиці окреме місце: вони не схожі з творчістю інших наших гумористів. Анатоль Гак має свої власні засоби й майстерність. Поперше, зони політично більше цілеспрямовані, вони не написані лише для сміху. Вони насичені часто гострою сатирою, биіч по русифікаторах, по московських окупантах в Україні, по малоросах-підлабузниках, а часто й по таборових обставинах і непотрібній партійній чи територіяльній ворожнечі, що точилася тоді в таборах, не без агентурної підтримки.

Пригадую такий випадок: після одного виступу Івана Багряного в таборовій залі, увечорі, коли письменник сидів за своїм столом і щось писав, брязнула шибка і повз нього пролетіла каменюка, вдарившись об протилежну стіну його невеличкої кімнати. Вранці І. Багряний приніс до редакції статтю під назвою "Слово до каменюки". Він гостро скартав за цей ганебний вчинок. Та коли Багряний поклав ту статтю на стіл перед Анатолем Гаком, щоб проглянув мову і сказав свою думку, останній, прочитавши, поклав руку на статтю і сказав:

— Іване Павловичу, ваша стаття не піде ... Багряний був, мабуть, трохи здивований, але рахувався

з думкою нашого найстаршого й заслуженого письменника — редактора мови. Анатоль Гак зважив, що стаття викличе нову бучу в таборі і не радив друкувати. Я ж, не загаявшись, коли автои тієї статті заспокоївся, сказав:

— Іване Павловичу, дайте мені ту статтю для мого архіву.

Ця стаття й досі зберігається в мене поруч багатьох інших записіз про автора "Тигроловів" та сміливих "Аве Марії", "Скельки" й багатьох інших творів.

У 1973-му році з друкарні "Українських вістей" вийшов новий твір Анатоля Гака (Мартин Задека). Це прецікаві спо-

Анатоль Гак з дружиною Валентиною. Фото з 1970 р.

гади "Від Гуляй-Поля до Нью-Йорку". Це ціла епопея життьового шляху письменника від свого походження через усі життьові перипетії аж до виїзду з Німеччини до Америки. Ця цікава розповідь кинула світло на багато аспектів не тільки власного багатого на враження й злигодні життя, а головне, що розкриває багато мало відомого. А. Гак підніс високо завісу над махнівським рухом, над багатьма його ще молодими учасниками, з якими був знайомий, живучи в Гуляй-Полі, а також і над діями та вчинками самого Нестора Махна. Не даром один американський автор, професор Мургедського університету, Віктор Петерс, так зацікавився постаттю "гу-ляй-пільського батька", що поїхав в Україну, побув в Гуляй-Полі, де збирав матеріял, але найвірогіднішим матеріялом для книжки американця були спогади нашого автора Анато-ля Гака (Мартина Задеки).

Анатоль Гак в Україні весь час вув у центрі літературного життя, але не належав до дуже говірких, був стриманий і обережний в тих страшних обставинах, коли сталінське НКВД арештовувало безліч українських письменників та діячів культури, тому йому й пощастило вціліти й не потрапити в число тих 240 літераторів, яких знищила радянська тоталітарна дійсність. У своїх спогадах "Від Гуляй-Поля до Нью Йорку" він написав цілі розділи про окремих українських письменників у правдивому світлі. Серед них Остап Вишня, Ар-кадій Любченко, Сергій Пилипенко, Яків Мамонтов, Олекса Варавва (Кобець), відомий патріот Микола Міхновський та інші.

Як бачимо з преси, 85-ліття нашого письменника в Америці належно відзначили: театральна група "Люстро" в Фі-лядельфії поставила його нову комедію "Спадкоємці місіс Пи-липсон", яка пройшла з добрим успіхом і багатьма ґратуля-ціями. З цього бачимо, що наш ювілят, не зважаючи на свої роки, далі гворив нові літературні вартості.

Коли появились в часописах вістки про ювілей Анатоля Гака, він дістав багато листів, привітань, телеграм з найкращими побажаннями.

А 4-го грудня 1980-го року надійшла сумна вістка, що на 87-му році життя помер у Філядельфії член Об'єднання Українських Письменників "Слово", Анатоль Гак (Іван Антипенко), драматург, прозаїк, він же знаний ще з свого часу в Україні як фейлетоніст Антоша Ко, а на еміграції свої фейлетони часто підписував псевдом Мартин Зддека.