Біль і гнів - Дімаров Анатолій

Всі вони, збившись у гурт, смалили цигарки й слухали Приходька Івана, який щось розповідав, а забачивши Гайдука, привітався голосно й радісно:

— З ясним сонечком вас! То й ви уже встали?

Всі одразу ж замовкли, насторожена тиша нависла над дворищем, лише чутно було мукання впряжених корів. Гайдук, не відповівши на Іванове привітання, дивлячись прямо і твердо крізь натовп, що поспіхом перед ним розступився, проніс закам'яніле обличчя до ґанку, ступив на скрипучі дошки.

В постерунку були вже всі три поліцаї — чекали на нього. Зірвалися на ноги, виструнчилися, їли очима начальство.

— Чого поніміли? — запитав строго Гайдук.— Не знаєте, як треба вітатись?

Поліцаї не знали.

— Хайль Гітлер! І праву руку вперед...

Поліцаї ґелґекнули: "Хайль!", Гайдук скрививсь невдоволено, але муштрувати не став: не до того було. Натомість спитав:

— Нікого вночі не затримали?

— Так що нікого, пане начальнику!

— Всю ніч чергували?

— Всю, пане начальнику!

Гайдук недовірливо гмикнув, але розповідати поліцаям про петлю і листівки не став: не довіряв уже й їм. Не сказав нічого й Приходькові, який вийшов із кабінету, почувши "хайль" поліцаїв; чи не принесла ще кого лиха година? Лише поцікавився:

— Усіх зібрали?

— Та начебто всіх...

— Повинні бути сто три діуші,— заглянув до блокнота Гайдук— А в дворі наче менше...'

— Хто хворий, а кого в