Всупереч бажанням - Селена Рейні

Він чекав, що вона скаже щось типу: «Я розумію. Все гаразд. Ти не винний. Я мала б проявити більше мудрості». Але вона мовчала.

– Мені дуже жаль. Вибач. Надалі, коли ти говоритимеш, що маєш повідомити мені щось важливе, я слухатиму.

– Добре, – відповіла, опустила очі й відкрила книгу.

– Отже, це все? Мене вибачено?

– Так.

Що ж, він чекав на більше. Можливо, на подяку за його вибачення. На милу усмішку. На рукостискання.

Бенедикт підвівся.

– Добраніч, Грейс.

– Добраніч, – проказала до книги.

Чоловік вийшов з вітальні графині. На порозі він оглянувся на дружину. Вона сказала, що пробачила йому. Але він себе пробаченим зовсім не відчував. Зайшовши у свої кімнати, він роззирнувся. Ні, жодного букета йому не принесли.

– Дурень, – сказав сам собі. – Так засмутитися, бо в кімнаті немає квітів – це безглуздо.

Але все-таки йому було образливо, бо, здається з усього Лондона, його єдиного обділили увагою. З такими сумними думками, він і заснув.