Всупереч бажанням - Селена Рейні
– Хочеш його погладити? – запитав чоловік.
– Ні! – випалила вона.
– Дай мені руку, – попросив чоловік.
Вона з недовірою глипнула на Бенедикта, але все ж простягнула йому руку. Він взяв її за зап’ястя і, варто зауважити, докладаючи сили, підніс її долоню до морди коня. Юліан повів носом вперед, щоб скоріше отримати свою порцію ласки. В той момент, коли рука у рукавичці торкнулася морди, Грейс сіпнулася назад, втиснувшись спиною в груди чоловіка.
– Все добре, – заспокійливо проказав.
– Думаєш, кінь тебе розуміє? – хвилюючись, запитала Грейс.
– Це я тобі говорю, – він поцілував її у щоку. – Бачиш, боятися немає чого. А тепер ми трішки покатаємося.
Бенедикт обійшов дружину і легко осідлав коня. Протягнув руку до Грейс, щоб витягти її на сідло.
– Давай, будь сміливішою! Я ж поряд.
Грейс це не надто заспокоювало. Бенедикт на фоні коня здавався їй крихітним. Однак вона пересилила себе, вклала свою руку у його долоню та вставила ногу у стремено. А вже за мить сиділа у сідлі боком.
Кінь рушив з місця кроком.
– Вчора ти давав мені інший урок верхової їзди, – зауважила Грейс. – Може краще повернемося у спальню і спробуємо зробити це, коли мої ноги будуть з однієї сторони?
Бенедикт поклав голову їй на плече і тяжко зітхнув. Якби ж вона тільки знала, яких сил йому коштувало відмовити їй у цьому!
– Заманливо, але ні.
Вони пройшли ще кілька футів, але Грейс не розслабилася. Юліан, відчуваючи настрій Грейс, обурено фиркнув і вона міцніше притиснулася до чоловіка. Була б змога, вона б не просто сіла йому на коліна, а вилізла на плечі.
– Я подумав, може перевезти у Блу-хаус Клода та Корі? – намагався відвернути її увагу.
– О, це було б чудово! Я так скучила за ними!
– Тільки відразу попереджаю, спати з нами вони не будуть!
– Я теж цього не хочу, – усміхнулася жінка. – Але гадаю, їм тут сподобається.
– Так. Вони будуть єдиними, хто гідно оцінить маєток навіть без ремонту. До слова, як тільки дім оновлять, а ти закінчиш роботи в оранжереї, ми можемо влаштувати великий бал. Можливо, у серпні…
За розмовою Грейс не помітила, як минула година. А коли Бенедикт допоміг їй спуститися, зізналася, що поряд з ним їй не було аж надто страшно. Однак всі наступні прогулянки верхи, яких було чимало, так і не наважилася сісти в сідло сама. Граф не наполягав. Зрештою, так тісно притискати до себе Грейс у морозні дні, було надзвичайно приємно.
