Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

зв'язки) також відрізняється від літературного. У народних творах питання простору та часу становить досить складну проблему. В. Пропп навіть висловлює думку, що «часу і простору в фольклорі власне нема», оскільки «Поетика фольклору є поетикою рухомих тіл», то «простір існує не сам по собі, а тільки відносно руху героя» (емпіричний). У народній традиції немає описів простору, відокремленого від місця подій. Досить рідко зображається те, що знаходиться поза горизонтом бачення головного персонажа: послідовно змальовується тільки те, що він бачить, куди йде, де знаходиться. Усе інше є наче в іншому вимірі, який не описується. Яскравим прикладом цього є казки, де зустрічаємо: «Тут звідки не візьмись — змій», «Раптом прилетів вихор», — певні явища чи речі з'являються з-поза меж досяжного героєві простору, який сприймається як потойбіччя. Подібний прийом зустрічається у ліриці: коханий поїхав у далекий край, звідки вісточку може принести тільки вітер, вода, сива зозуля, ворон тощо.

Час у народній творчості не виступає як окрема величина. Навіть вік героїв тут майже ніколи не вимірюється роками («жив собі старий чоловік, і мав він трьох синів: старшого, середульшого і молодшого», «була в царя дочка — молода дівчина»). Тим більше, що герої ніколи не старіють: будучи типами характерів, вони, водночас, є віковими типами: дитина, юнак, чоловік, старець. Головний герой постає як сформована постать, при цьому процес формування його ніколи не змальовується (у літературі цьому може приділятися значна увага). Також рідко можна сказати, який проміжок часу охоплюють описані в творі події. Тому час у фольклорних текстах вимірюється, як правило, не місяцями чи роками, а діями головного героя.

Між усною словесністю та професійною авторською літературою відбуваються постійні взаємовпливи, вони запозичують одна в одної теми, мотиви, образи: «Між писаною і неписаною словесністю завжди існує певний зв'язок, часами дуже тісний і нерозривний — певна дифузія, ендосмос і екзосмос, процес просочування з однієї сфери до другої. Мотиви і манери писаної літератури ширяться в тих кругах, де розвивається словесність неписана...». (Ендосмос — процес просочування із зовнішньої сфери всередину середовища; екзосмос — процес просочування із середовища назовні).

Отже, попри певні взаємовпливи та взаємодії усної народної творчості та літератури, враховуючи всі вище вказані їх відмінності, приходимо до висновку, що вони настільки принципові, що це змушує нас виділяти усну народну творчість та літературу як окремі види словесного мистецтва, які відрізняються не тільки своїм походженням, а й функціями та формами існування. Відповідно розмежовуємо фольклористику та літературознавство як окремі дисципліни, що відрізняються об'єктами дослідження, а також методами їх аналізу та вивчення.

§4. Періодизація фольклору

Проблема періодизації фольклору залишається до цього часу дискусійною. Існують різні, часто протилежні думки щодо поділу історії розвитку і побутування фольклору на певні періоди. Ця невизначеність і неоднозначність зумовлена передусім складністю історичного шляху, який пройшов український народ. Виходячи із складності і неоднозначності історії України, зважаючи на усний характер побутування фольклору, практично неможливо здійснити загальноприйнятну хронологічну його періодизацію.

Та, незважаючи на це, важко не помітити, що різним епохам чи періодам властиві різні форми, вияви, риси, жанри усної народної творчості. Це зумовлено передусім неоднаковими історичними та економічними умовами: різним рівнем національної свідомості, її світоглядного ядра, а також різними потребами часу. Так, наприклад, у часи воєн та національно-визвольних змагань переважали жанри героїчного епосу (думи, історичні пісні), центральними персонажами легенд та переказів ставали історичні особи (Хмельницький, Богун, Сагайдачний та ін.), ліричне начало творчості відходило на другий план. І навпаки, у періоди миру чи перемир'я домінувала побутова лірика (пісні, балади), в епосі переважали морально-етичні теми, а не героїчні. Так одні жанри змінювались іншими (деякі зовсім втрачали свою актуальність, а деякі за певний час відроджувалися з новою силою). Отже, періодично відбувалися зміни в тематиці, проблематиці, в образній символіці, художньо-виражальних засобах. Це однаковою мірою стосується розвитку усної народної творчості усіх народів, які мають прадавні корені на певній території. Пройшовши Ряд періодів своєї історії, ця творчість увібрала в себе риси усіх епох розвитку нації. І це знаходить своє відображення не лише в структурі жанрів, тематиці чи проблематиці творів, художньо-образній структурі та символіці текстів, а навіть на рівні підсвідомості.

Подана нижче періодизація усної народної творчості є умовною, але не безпідставною, бо спирається на періодизацію історії України.

Основні періоди українського фольклору. Процес зародження і розвитку українського фольклору поділяється на дві великі епохи. Перша — доісторична (міфологічна). Вона обіймає час, про який, окрім археологічних знахідок, матеріальних предметних доказів, не існує жодних писемних свідчень. Друга — історична — тобто епоха, події якої зафіксовані в писемних джерелах. Ці епохи ще називають дохристиянською та християнською і поділяють на періоди, кожному з яких властиві свої умови життя, культурно-історичні особливості, а відтак — специфічні форми зародження і функціонування фольклорних форм, своя система жанрів усної народної творчості.

Періодизація фольклору доісторичної епохи

Міфологічна епоха — це час, у який виникли перші явища усної народної творчості, коли первісні уявлення і вірування оформились у більш окреслену систему культів. Важко навіть приблизно вказати початок цього періоду. Історики стверджують, що на території України існували древні поселення уже в часи палеоліту та мезоліту (кам'яного віку). Саме на той час припадають знайдені при розкопках давні поховання в с. Лука Врублівецька на Дністрі та на території сучасного Києва. Тоді територія України була одним з трьох центрів Європи — центром так званої оріньякської культури, що дала перші зразки художньої творчості, які невідривно пов'язані з уявленнями людей про світ і про своє місце в ньому. Ця епоха залишила давні рисунки на стінах печер, пов'язані з мисливськими культами, оскільки основним заняттям людей тоді було полювання. Крім зображень фігур тварин, зустрічаються й зображення мисливців у масках, які здійснювали магічні танці, певні ритуали.

Таким чином, першим періодом, в який зародилися початкові форми фольклору, є палеоліт. У зв'язку з основним видом діяльності — мисливством — тоді склалася рання стадія культу і магія полювання, що в загальному виражались у драматично-танцювальних формах (ритмічні рухи, жести, звуки).

Другим періодом