Метафізика - Арістотель

8

Не можна також обійти увагою питання, чи слід покладати одну таку сутність чи декілька [15] і якщо так, то скільки. При цьому потрібно згадати й твердження інших філософів, які, щоправда, про кількість не сказали нічого, що можна було б чітко сформулювати. Так, вчення, що припускає існування ідей, не включає в себе якогось особливого погляду на це. Натомість прибічники цього вчення проголошують ідеї числами, а про числа говорять то ніби вони необмежені, то ніби обмежені десятьма[175]. Проте з якої причини чисел саме стільки, про це не говориться нічого, підкріпленого серйозними доказами. Натомість нам належить про це сказати, виходячи з наших засад і зроблених раніше визначень.

Отже, перше начало всього сущого є нерухомим ані саме по собі, ані [25] побіжно, а натомість є тим, що приводить у дію перший вічний і єдиний рух. Оскільки ж те, що рухається, має приводитися в рух чимось іншим, і перше, що спричинює рух, — має бути нерухомим саме по собі, а вічний рух має приводитися в дію вічним, і єдиний рух — чимось одним, і, окрім простого переміщення всесвіту, яке спричинюється, як ми говорили, [30] першою і нерухомою сутністю, ми бачимо інші переміщення, також вічні, а саме, переміщення планет (бо вічним і неспинним є тіло, що рухається по колу; це показано у «Фізиці»[176]), то необхідно, щоб і кожне із цих переміщень приводилося в рух нерухомою самою по собі та вічною сутністю. Адже природа зірок є вічною, [35] будучи певною сутністю, і те, що приводить їх у рух, є вічним і передує тому, що рухається, а те, що передує сутності, саме з необхідністю має бути сутністю. Отож очевидно, що необхідно має існувати стільки ж сутностей, скільки є переміщень зірок, і вони мають бути вічними за своєю природою, нерухомими самі по собі та — з уже названих раніше причин — позбавленими величини.

[1073β] [1] Отже, що рушіями є сутності і яка з них є першою, а яка другою відповідно до порядку переміщень зірок, очевидно. Що ж до кількості цих переміщень, то це питання слід розглянути, спираючись на найбільш споріднену з філософією [5] з математичних наук — астрономію; адже вона також досліджує — щоправда, чуттєву, але вічну — сутність. Натомість інші математичні науки, як-от арифметика та геометрія, сутності не розглядають взагалі. Тож тим, хто хоч якийсь час займався цим предметом, зрозуміло, що переміщень більше ніж небесних тіл (бо кожній з планет [10] властивий більше ніж один рух). Що ж до їхньої кількості, то ми наведемо — задля певного уявлення — декілька висловлювань деяких математиків, аби мати на думці певне число. Зрештою це питання варто почасти дослідити самим, почасти скористатися думкою інших дослідників, [15] і якщо щось у їхніх словах суперечитиме щойно сказаному, слід зважати на обидві думки, але погоджуватися з точнішими аргументами.

Отже, Евдокс покладав, що переміщення і Сонця, й Місяця відбувається в трьох сферах, із яких першою є сфера нерухомих зірок, друга рухається колом [20] через середину зодіаку, третя — по колу, нахиленому за широтою зодіаку (при цьому коло, по якому переміщується Місяць, э більш похилим за широтою, ніж коло, яке утворює Сонце); рух планет відбувається у кожної в чотирьох сферах, і з них перша та друга тотожні [25] тим, що були згадані (адже сфера нерухомих зірок є тією, що приводить у рух всі сфери, і та, що розміщується під нею і проходить через середину зодіаку, є спільною для всіх); у третьої сфери всіх планет полюси знаходяться на колі, що проходить через середину зодіаку, тоді як переміщення четвертої відбувається по колу, нахиленому [30] до середнього кола третьої; і полюси третьої сфери особливі в інших планет, а натомість у Венери й Меркурія одні й ті самі.

Калліп покладав положення сфер таким самим, що й Евдокс, і, приписуючи Юпітеру й Сатурну ту саму кількість, що й Евдокс, вважав, що мають бути додані ще дві сфери для Сонця й Місяця, якщо хтось хоче пояснити [37] небесні явища, а для решти планет одну для кожної.

Необхідно проте, якщо всі ці сфери беруться разом, аби пояснити небесні явища, [1074α] [1] щоб для кожної з планет були інші сфери — на одну менше, ніж згадано вище, — які обертатимуться і повертатимуть першу сферу планети, що розташована під ними, завжди в те саме положення. Адже тільки так [5] можуть відбутися всі переміщення планет. Оскільки ж сфер, в яких обертаються планети, з одного боку, вісім, з іншого — двадцять п’ять, і з них лише ті не потребують повернення назад, в яких рухається найнижча планета, то сфер, що потребують повернення назад сфер перших двох планет, буде шість, а тих, що повертають назад сфери подальших чотирьох буде шістнадцять; тож число всіх сфер, і тих, що несуть планети, і тих, що їх повертають у те саме положення, буде п’ятдесят п’ять. Якщо ж для Місяця й Сонця не додавати згаданих рухів[177], то всіх сфер буде сорок сім.

Отже, нехай кількість сфер буде [15] такою, тоді й сутностей і нерухомих начал (і чуттєвих) має сенс покладати стільки ж (про необхідність же нехай говорять сильніші); якщо ж не може бути ніякого переміщення, яке б не спонукало до переміщення зірки, і якщо будь-яку природу і будь-яку сутність таку, що не здатна зазнавати змін і сама по собі [20] досягла найкращого, слід назвати метою, то не може бути жодної іншої, окрім названих, природи, а число сутностей необхідно має бути таким. Бо якби існували інші, вони приводили б у рух, будучи метою переміщення; проте неможливо, щоб існували інші переміщення, крім названих. Тож видається розсудливим вважати саме так, виходячи [25] з переміщень світил. Адже якщо все, що переміщує, існує від природи заради того, що переміщується, і будь-яке переміщення є переміщенням чогось, що переміщується, то переміщення не може бути заради нього самого чи заради іншого переміщення, а натомість заради зірок. Адже якщо переміщення буде заради іншого переміщення, то й останнє мало б бути заради іншого переміщення; отож оскільки не може так продовжуватися безконечно, [30] то метою кожного переміщення буде одне з божественних тіл, що переміщуються в небі.

А що небо одне, очевидно. Адже якби небес було більше, як-от людей, то в кожного