Українська література 17 століття - Автор невідомий
Кгди би о доконченню гробу його питано.
То архієпископи святії чинили,
Которії так, як ми, нікгди не грішили,
А предся, аби пильне на смерть пам’ятали Такії побудки к ней собі чиневали.
Били тиж і в єгипських скитах, що живали В печерах і з них на світ мало вихожали,
Гріхи свої в тих гробах оплакиваючи,
Смерті своєї в них щодень ожидаючи.
Маєш тут приклади, чоловіче, миогії,
Вибирай, которії тобі суть згожії.
Іоанн Козарин
ВТОРИЙНАДЦЯТЬ Александер Великий обіцяв дарувати
Єдного філософа, о що би хтів жадати.
Філософ о кглейт просив, которим би од смерті
Боронився, кгди, мовить, схочет на мя натерти. Рекл му Александер, же собі би-м то рачей
Зичив, би-м не вмирав, леч не може бить іначей.
— Кождий, хто ся уродив, мусить і умерти,
Жаден ся чоловік смерті не может оперти,
Не маш на ню лікарства, не маш і оборони,
З самих царей здираєт світнії їх корони,
Не боїться жовнірства, вкруг царя стоячого З оружієм і стрільбою, його вартуючого,
Але берет зпосродку їх його спячого.
О смерті своїй барзо мало мислячого.
Не могу теди тобі такого кглейту дати,
За которим би-сь ся могл смерті уваровати, Поневаж і сам той же смерті подлєгать мушу,
Хоть є-м кроль так великий, предся виймет з мя душу. Рекл му філософ: — Прото і ти єст смертельний!
Чому ж ті панування умисл насичений?
Усилуєш подбити под моць свою всі панства,
Жебить ся жаден чловік не видирав з подданства.
Жиєш так, яко би-сь нікгди не мів умерети, Хочеш всі богаства на землі пожерети.
В чом слави порожньої на том світі шукаєш,
А, же маєш вмерети, на то не пам’ятаєш.
0 пієнкная одповідь, хоть мудрця поганського,
Могла би преразити чловіка християнського, Аби на короткий біг життя свого пам’ятав, Збирання лакомого на світі ся варував.
Іоанн Пельчицький
ТРЕТІЙНАДЦЯТЬ
Кто би хтів достатечне справи описати Петра Конашевича і на світ подати,
Мусив би у кгрецького поети Гомера
Зичить розуму, альбо тиж у Димостена,
Которії валечних своїх кгреков дії Виписали достатнє, яко по лінії.
Леч нам трудно з оними в розумі зровняти,
Кгди-сьми таких в науках праць не хтіли мати. Єднак, хоть простії ритмом, предся не замовчим, Дільності того мужа вкротцє вам приточим.
А первей о його вам скажем уроженню,
По том в літєх молодих о його цвіченню. Уродився он в краях подгорських премиських.
Вихован в вірі церкви всходней з літ дитинських. Шов по том до Острога, для наук уцтивих,
Которії там квітли за благочестивих Княжат, которії ся в науках кохали,
На школи маєтностей много фундували 19,
Аби ся млодь в науках уцтивих цвічила,
Церкві і тиж ойчизні пожитечна била.
Дай, боже, би тая там фундація трвала,
Жеби одтоль хвала божія помножала.
Там теди Конашевич час немалий живши
1 наук в письмі нашом словенськом навикши,
По том, видячи ся бить способним до мензства,
Шол до запорозького славного рицерства,
Межи которим през час немалий жиючи
І рицерських дільностей там доказуючи. Гетьманом по том собі войсько го обрало,
Із ним менжне татаров і турков бивало.
За свойого гетьманства взяв в Турцєх місто Кафу 20, Аж і сам цесар турський бив в великом страху, Бо му чотирнадцять тисяч там люду збив,
Катарги єдині палив, другії потопив,
Много тогди з неволі християн свободив,
За що го бог з воїнством його благословив,
Бо за найбольшую нех собі нагороду
Почитаєт рицер, кгди кого на свободу Визволить, за що гріхов собі одпущеннє
Одержить, а по смерті в небі вміщеннє. Дознавал не поєднокроть турчин-поганин Його мензства і прудковоєнний татарин.
Повість і Мультянськая земля 2|, і волошин,
Як їх тот гетьман з своїм рицерством полошив. Досвідчив і інфлянтчик 22 того войська сили,
Кгди їх тії рицері, як траву, косили.
Пувночнії тиж краї будуть пам’ятати
Довго його мужество, бо ся їм дав знати, Великого звитязства там доказуючи,
Міста і городи їх моднії псуючи.
І завше он дільностю своєю в то трафляв,
Як би без шкоди своїх неприятелюв достав.
А кгди якого міста в християнстві достав,
Теди церкви в покою оставляти казав.
Смотріте, як. то гетьман бив благочестивий:
По звитязстві пам’ятав на стан свой уцтивий,
Що му не належало, того ся не тикав,
Замойського, гетьмана, то он наслідував, Которий теж рицерству в Мултяніх заказав,
Жеби жаден з них церквам кривди не виряжав. Не рихло другий такий повстанет Замойський,
Щоби умів рядити так пюром і войськи. Дознали-сьми по смерті його дость одміни,
Воєн домових і тиж постронних без міри.
Од толь уважайми, як много на гетьманах
Добрих належить панству і на мудрих панах. Леч я до свойого ся гетьмана вертаю,
Петра Конашевича, і в нем залецаю При мензстві віру його, в которой статечне
Трвав, заставляючи ся за ню досить сердечне,
І завше з своїм войськом кроля-пана просив,
Аби віру нашу святую успокоїв,
Офіруючи ся му тим хентній служити,
Кгди би рачив релію нашу успокоїти,
Для которої междуособная война
Діється межи людьми в панстві кроля-пана 23, Кгди ж за віру готов єст правий християнин Умирати, а не дасть ся привести до новин.
Євтихій Самуйлович
ЧЕТВЕРТИЙНАДЦЯТЬ
А кгди тую прозьбу кроль з сенатом одкладав,
Тим часом патріарха вчасне к нам завітав,
З землі святої, міста Ієрусалима,
Одколь вишла на ввесь світ правдивая віра Которого тот гетьман з войськом наведивши В Києві і поклон му достойний оддавши З православними, почав раду в том чинити,
Жеби могли пастирей православних міти В церкві своїй, на місцях владиков-унітов,
Которих маєт народ наш за єзуїтов,
Кгди ж уніяти з ними єдиномудрствують,
Всіх подбити под владзу папі усилують. Обравши теди згодне всі з людей духовних
Чесних мужей і в письмі біглих, особ годних, Патріарсі святому їх презентували,
0 посвячення їх на владицтва жадали.
А кгди святійший отець з екзархом обачив
Слушность в жаданню, особ тих посвятити рачив: Іова Борецького 24 — на митрополію,
1 владик — на каждого їх єпископію. Зоставивши теди нам святиню в Росії,
Святійший патріарх сам їхав до Кгреції. Которого тот рицер, з войськом запорозьким, Одпровадив в покою к границьом волоським, Чинячи то за його королевської милості позволеннєм І тиж Войська Запорозького повеленнєм.
О, який там плач бив, кгди ся войсько вертало Назад, із святійшим ся отцем юж жегнало! Серце їх праві мдліло з набожного жалю
В оном
