Метафізика - Арістотель

Книга X (Ι)

1

[1052α] [15] У нашому розгляді того, у скількох значеннях вживаються різні поняття[137] ми вже казали, що про єдине говориться в багатьох значеннях; але хоч про єдине й говориться різноманітно, ці значення можна звести до чотирьох основних, відповідно до яких про єдине говориться як про первинне й саме по собі, а не побіжно. По-перше, це суцільне або взагалі, або здебільшого [20] від природи, а не через торкання чи зв’язок (а з цього насамперед і більшою мірою єдиним є те, рух чого є неподільним і простішим). По-друге, єдиним ще більшою мірою є те, що є цілим і має певний кшталт або форму, особливо якщо воно є таким від природи, а не внаслідок застосування сили (як наприклад, те, що з’єднане клеєм, або гвіздками, або зв’язане), проте є суцільним з [25] внутрішньої причини. А такою річ буває тому, що її рух є єдиним і неділимим за місцем і часом. Тому зрозуміло, що якщо чомусь від природи властиве начало руху — перше начало першого руху (я маю на увазі круговий рух), то це первинна єдина величина. Деякі речі єдині як суцільне або ціле, деякі ж єдині як такі, що мають єдине визначення, [30] а такими є ті, думка про які є єдиною, тобто неділимою. Думка ж є неділимою, якщо річ є неділимою за видом і числом. За числом неділимим є одиничне, а за видом — неділиме для пізнання і знання, тому єдиним насамперед мало б бути те, що є причиною єдності сутностей. Отже, про єдине говориться в таких значеннях: як про [35] суцільне від природи, ціле, одиничне й загальне, і всі вони є єдиними, тому що або неділимим є їхній рух, або думка про них та їх визначення.

[1052β] [1] Утім, варто зауважити, що питання, які речі називають єдиними, і питання, що таке бути єдиним і яке визначення єдиного, не можна вважати однаковими. Адже про єдине говориться у вказаних значеннях, і єдиною кожна річ буде якимсь із наведених способів; а буття єдиного інколи буде обумовлене одним із цих способів, інколи ж іншим, що навіть більше відповідає самому імені, тоді як ті способи роблять єдиним лише потенційно. Те сам вірно щодо елемента й причини, якщо потрібно розрізняти речі, яким вони приписуються, та дати визначення імені. Адже в одному сенсі вогонь є елементом (і також, мабуть, є саме по собі необмежене або щось інше подібне), в іншому ж сенсі ні; позаяк не одне й те саме бути вогнем і бути елементом, а хоча як певна річ і природа вогонь є елементом, ім’я елемента означає щось побіжне для вогню, щось, що включає його в себе як первинну складову. І те саме можна сказати [15] про причину, єдине і всі подібні поняття. Тому бути єдиним — це бути неділимим як певна конкретна річ, що існує окремо або у просторі, або за формою, або в думці, або ж просто бути цілим і неділимим. Але насамперед бути єдиним означає бути першою мірою в кожному роді і головно мірою кількості; адже саме звідси, з позначення кількості, поняття єдиного поширилося на інші речі. [20] Справді, міра є те, чим пізнається кількість; а кількість як така пізнається або через єдине, або через число. А оскільки будь-яке число пізнається через єдине, то будь-яка кількість як така пізнається через єдине, і те перше, чим пізнається кількість, є саме єдине; а тому єдине є начало числа як такого. Звідси також в інших випадках [25] мірою називається те, за допомогою чого насамперед пізнається кожна річ, і мірою кожної речі є єдине — у довжині, в ширині, в глибині, у вазі й у швидкості (вага та швидкість однаково застосовуються до обох протилежностей, бо кожна з них має подвійне значення, наприклад, вага означає і те, що має якусь вагу, і те, що має значну вагу, а швидкість — і те, що виконує [30] якийсь рух, і те, що виконує значний рух; адже певна швидкість має і повільне, і певну вагу — легке).

Отож у всіх цих випадках мірою і началом є щось єдине і неділиме, адже навіть у вимірюванні ліній використовується як неподільне довжина ступні. Справді, скрізь як міру шукають щось єдине і неділиме, а таким є [35] щось просте або за якістю, або за кількістю. І там, де вважається, що неможливо щось відняти або додати, це і є точною мірою (а тому найточнішою є міра числа; [1053α] [1] позаяк одиниця вважається неділимою у всіх відношеннях); в інших випадках наслідують такому способу визначення міри: адже у стадія, у таланта та загалом чогось великого можна непомітно щось додати або щось відняти, радше ніж у чогось меншого. [5] Тому коли при поділі доходять до чогось, від чого за відчуттями не можна нічого відняти, це й роблять мірою — і для рідин, і сипких речовин, і важких речей, і величин; а далі відповідно вважають, що знають кількість, коли знають її, користуючись цією мірою. Також рух вимірюють простим і найшвидшим рухом (позаяк він триває найменший час); [10] тому й у вченні про небесні світила є така одиниця, що виступає началом і мірою (бо виходять із припущення, що рух неба є рівномірний і найшвидший рух, а за ним вже судять про рух всіх інших тіл), в музиці ж — це чверть тону (як найменший інтервал), а в людській мові — буква. Тож усе це є приклади одиниць у такому сенсі, тобто не як щось спільне для всіх цих випадків, а в такому сенсі, як ми це пояснили.

Утім, не завжди [15] існує лише одна за числом міра, але інколи їх буває і більше: так, наприклад, чверті тону є дві (що відрізняються не на слух, а за пропорціями), і звуків, якими ми вимірюємо, також більше, і діагональ квадрата та його сторона вимірюються двома [мірами], і так само всі подібні величини.

Отже, єдине є мірою всіх речей, тому що ми пізнаємо, із чого складається сутність, коли ділимо [20] або за кількістю, або за видом. І єдине тому є неділимим, що перше з кожного роду речей є неділимим. Проте не все є неділимим однаково, наприклад, якщо взяти ступню та