Що таке українська література - Леонід Володимирович Ушкалов
Мені здається, що Квітчина «щира любов» — це якась «божественна андрогінність», ідеал, про який так марили його сучасники — Новаліс, Фридрих Шлеґель, а особливо Франц Баадер. 1 лютого 1841 року Квітка писав Петрові Плетньову: «Я та Анна Григорівна — одна людина, що однаково почуває, однаково мислить, однаково діє, тому те, що буду казати про себе, рівною мірою стосується також її…» Саме під впливом Анни Григорівни Квітка-Основ’яненко дуже пізно, майже в самісінький полудень віку, і став письменником. У листі до Плетньова від 26 квітня 1939 року він зізнавався: я почав писати під впливом «посланої мені Богом Анни Григорівни». Те саме стверджував і найкращий Квітчин біограф Григорій Данилевський: «Колишня замріяна, лагідна, ніжна інститутка першою збудила в ньому бажання стати цілком «літературною особистістю». Воно й не дивно, адже Анна Григорівна, як казав той-таки Данилевський, дивилася на Квітчину «літературну долю, як на свою власну, а на його твори — як на щось надприродне».
Бог не дав їм дітей, тож вони жили, мов Філемон і Бавкіда. Звичайний день подружжя Квіток проходив так. Зранку вони прокидалися, снідали. Після того Григорій Федорович їхав на службу, а Анна Григорівна, провівши чоловіка, вишукано вдягалась і самотою чекала його повернення до обіду. Потому вони вдвох обідали, й після того Квітка йшов до свого кабінету. Ось тоді й наставали найкращі години його життя: він писав. Писав швидко, натхненно, ніколи не роблячи чернеток, а відразу начисто. У кабінеті Квітки скрізь було розставлено чорнильниці, щоби він міг писати там, де тієї хвилини примоститься… А вечір вони завжди проводили вдвох. Григорій Федорович читав Анні Григорівні те, що написав за день, вони обговорювали прочитане, публікації в журналах… Письменник у всьому радився з дружиною і, за словами Валер’яна Квітки, часом «сліпо довіряв її думкам, а коли в його творах ішлося про вищий світ, французьку мову, освіченість, то слухняно виконував її настанови». Так минав день за днем…
А наприкінці липня 1843 року Григорій Федорович тяжко захворів. Хвороба мучила його майже два тижні… Й одного теплого серпневого дня, о п’ятій годині пополудні, Квітка помер на руках своєї коханої дружини. Анна Григорівна мало не збожеволіла. Вона житиме самотою ще майже дев’ять років. Але очевидці стверджують, що після відходу чоловіка світ перестав для неї існувати. Вона ніби з дня на день тільки й чекала смерті, щоби знову бути разом зі своїм Григорієм Федоровичем…
На їхньому спільному нагробку напис: «Тут покоїться прах Григорія Федоровича Квітки (Основ’яненка). Народився 18 листопада 1778-го. Помер 8 серпня 1843-го»; «Анна Григорівна Квітка, уроджена Вульф. Народилася 1800 року, 17-го травня. Померла 13 січня 1852 року». Оце вона і є — та вічна любов, про яку трохи згодом Шевченко скаже:
Подай же й нам, всещедрий Боже!
Отак цвісти, отак рости,
Так одружитися і йти,
Не сварячись в тяжкій дорозі,
На той світ тихий перейти.
Не плач, не вопль, не скрежет зуба —
Любов безвічную, сугубу
На той світ тихий принести.
Урок 38
«ПІЗНАЙ СЕБЕ»
Штрихи до української сократіани
У 1869 році у Кракові побачила світ дуже цікава й, на жаль, майже забута сьогодні книжка «Grundzüge der slavischen Philosophie», або — по-нашому — «Нариси слов’янської філософії». Її автор — український мислитель, педагог і громадський діяч Клим Ганкевич, чий філософський світогляд формувався під вирішальним впливом ідей Геґеля та польських геґельянців, насамперед — Броніслава Трентовського й Кароля Лібельта, «Естетику» якого уважно читав Шевченко в останній місяць свого перебування на засланні. Ганкевич намагається розглянути філософію в поляків, українців, чехів, сербів, хорватів і росіян. Ледве чи автор мав на меті якісь історико-філософські завдання. Радше хотів змалювати картину слов’янської філософії після «Критики чистого розуму» Канта. І, говорячи про українців, Ганкевич стверджує: «Коли про Бога та світ українець виробив у власній свідомості ясні поняття, то найважливішим питанням людського думання і досі є для нього успадковане від греків пізнай себе». Отак славетне гасло на храмі Аполлона в Дельфах постає в ролі одвічного питання українця.
А якщо вже ми кажемо «пізнай себе», то відразу ж згадуємо Сократа — великого давньогрецького мислителя, чия творчість є поворотним пунктом у розвитку філософії, бо знаменує перехід від філософії природи до філософії людини. Крім того, ім’я Сократа вже в давнину стало символом праведного життя. Так було і в Україні, де про Сократа знали ще у старокиївські часи. Наприклад, його сентенції не раз зринають у «Пчолі». Ось хоча би така: «Основа будинку й корабля повинна бути міцною, а початок діла — справедливим і правильним».
