Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
Але з цим я не можу погодитись. Я не вважаю, що людські життя можна зробити засобами задоволення потреби митця у самовираженні. Скоріше, ми повинні вимагати, щоб кожному надали, якщо він цього бажає, право самому моделювати своє життя, поки воно не зачіпає інтереси інших людей. Як би я не співчував цьому естетичному імпульсу, я вважаю, що митець міг би пошукати й інший матеріал для самовираження. Я вимагаю, щоб політики обстоювали егалітарні та індивідуалістичні принципи. Щоб мрії про красу підпорядковувалися необхідності допомагати людям у біді чи тим, що страждають від несправедливості, а також необхідності створення інституцій, які б слугували такій меті11.
Цікаво простежити тісний зв'язок між Платоновим беззастережним радикалізмом, вимогою всеохопних заходів і його естетизмом. Наведені нижче уривки є найбільш характерними. Платон, говорячи про «філософа, який спілкується з божественним», насамперед зауважує, що той буде «охоплений бажанням... втілити свої небесні видіння в життя окремих людей і цілого міста», міста, яке «ніколи не знатиме процвітання, якщо тільки його не накреслять митці за божественним зразком». А коли Платонового «Сократа» питають про подробиці того, яким чином ці митці створюють свої накреслення, він дає таку приголомшливу відповідь: «Узявши, немов полотно, держави та характери людей, вони спершу очистять свої полотна, хоч справа ця нелегка. Але ж тобі відомо, що саме цим вони й різняться від усіх інших. Вони не почнуть працювати ні над державою, ані над окремими особами, і не стануть накреслювати закони, поки не отримають чисте полотно або самі не очистять його»12.
Трохи далі Платон пояснює, що він має на увазі, говорячи про очищення полотна. «Як же це зробити?» — питає Главкон. А Сократ відповідає йому: «Усіх, кому виповнилося більше десяти років, слід вислати з міста, оселивши десь у сільській місцині, а решту дітей, огородивши їх від впливу сучасних звичаїв, притаманних їхнім батькам, вони виховають як належить і відповідно до законів, які ми дослідили раніше». (Звісно, серед тих, кого слід вислати з міста, філософів немає: вони залишаються в місті як вихователі; ймовірно, також залишаться ті негромадяни, котрі повинні обслуговувати їх.). У тому ж дусі Платон висловлюється в «Політику» про царствених правителів, що правлять згідно з царственою наукою політики: «Правлять вони за законами чи без них, добровільно чи супроти волі... і хай вони боронять державу, караючи й виганяючи окремих громадян...— допоки все чинитиметься на основі науки й справедливості, заради збереження держави, яку вони в міру своїх сил поліпшують, таку форму уряду ми повинні проголосити єдино правильною».
Ось як повинен діяти митець-політик. Ось що означає очищення полотна. Він мусить викорінити існуючі інституції та традиції. Він мусить очистити, вилучити, вислати, вигнати й убити. («Ліквідувати», як говорять нині,— жахливий термін.) Платонове твердження насправді є точним описом безкомпромісного ставлення будь-якої форми нестримного радикалізму, естетської відмови від компромісу. Точка зору, що суспільство повинно бути прекрасним, як твір мистецтва, дуже просто призводить до насильствених заходів. Утім, увесь цей радикалізм та насильство так само нереалістичні, як і безплідні. (Це було доведено на прикладі розвитку Росії. Після економічного краху, до якого призвело очищення полотна шляхом так званого «воєнного комунізму», Ленін запровадив свою «нову економічну політику» — на ділі, різновид поступової суспільної інженерії, хоча й без формулювання його принципів чи технології. Він почав з відновлення більшості фрагментів картини, яку знищили ціною величезних людських страждань. Знову запровадили гроші, ринки, різницю в прибутках і приватну власність, тимчасово дозволили навіть приватні підприємства у промисловості, і лише після відбудови цього фундаменту почався новий період реформ13).
Для критики засад Платонового естетичного радикалізму можна скористатись двома різними точками зору.
Ось перша з них. Говорячи про нашу «соціальну систему» і про необхідність її заміни іншою «системою», дехто має на увазі щось дуже схоже на картину, намальовану на полотні, яке слід очистити перед тим, як малювати нову. Але є й великі розбіжності. Одна з них полягає в тому, що маляр і ті, хто співпрацює з ним, а також інститути, які забезпечують їхнє життя, його мрії та плани про кращий світ, його норми пристойності та моралі,— все це складові соціальної системи, тобто картини, яку треба змити. Якщо вони справді мають намір очистити полотно, то їм доведеться знищити заразом себе і свої утопічні плани. (І наслідком буде не чудова копія Платонового ідеалу, а хаос). Політичний митець вимагає, подібно до Архімеда, точки за межами соціального світу, ставши на яку він зможе підважити і перевернути цей світ. Але такого місця немає, а соціальний світ неминуче продовжуватиме функціонувати за будь-якої перебудови. Ось та проста причина, чому ми повинні реформувати суспільні інститути поволі, поки не здобудемо достатнього досвіду в суспільній інженерії.
Отже ми підійшли до другої й важливішої точки зору — ірраціоналізму, що притаманний радикалізму. В усіх питаннях ми можемо покладатись на натхнення, хоча саме натхнення може мати найбільшу вартість, поки його можна перевірити на досвіді. Відповідно, безпідставно припускати, що цілковита перебудова нашого соціального світу відразу приведе до дієспроможної системи. Радше слід очікувати, що, через брак досвіду, буде скоєно багато помилок, які можна усунути лише трудомістким процесом дрібних виправлень, іншими словами, раціональним методом поступової інженерії, застосування якого ми тут обстоюємо. Ті ж, кому цей метод не подобається як не досить радикальний, муситимуть знову «зчистити» своє щойно створене суспільство, щоб розпочати нову картину на чистому полотні. А оскільки новий початок з тих же, що й раніше, причин не призведе до ідеалу, то вони повинні будуть марно повторювати цей процес. Ті, хто визнає це і готовий погодитись із нашим скромним методом поетапних удосконалень, але тільки після першого радикального очищення полотна, навряд уникне критики того, що ці їхні перші всеохопні і насильствені заходи були зовсім непотрібні.
Естетизм та радикалізм повинні привести нас до відмови від розуму і
