Діалоги - Луцій Анней Сенека

Претор (досл. той, хто йде попереду) — урядова посада в Римі й незалежних містах Лацію; первісний титул римських консулів і диктаторів. За часів Імперії посада претора, через низку вищих адміністративних та військових посад, вела до сенаторських почестей.

73

Хламида — верхній одяг у греків; у Римі вільні громадяни носили довгу тогу; всі інші — коротку хламиду.

74

Стати приятелем собі — прагнув і Горацій; не раз, однак, з гіркотою зізнається, що так і не осягнув жаданого спокою (Посл. І, 8). Про це — і Франко у «Зів’ялому листі» (Другий жмуток, 11 вірш): «сам з собою у роздорі».

75

Словами Горація — «Nullius addictus iurare in verba magistri» (жодній науці, лиш їй бути вірним, не присягав я).

76

За пересічним розумінням понять «насолода, радість, щастя, дружба та ін.» Сенека прагне вгледіти їхню сутність, що проступає часто в парадоксальних судженнях, як от: «справжня насолода» — це зневага до насолод, «справжня радість — сувора».

77

Пор. у Горація: «Sperne voluptates: nocet empta dolore voluptas» (тож уникай насолод: вони шкодять, куплені болем).

78

Будь-яке сильне бажання чогось (cupiditas), як і надія (spes), неминуче пов’язані зі страхом.

79

Причин невдоволення людей своєю долею дошукується Горацій у своїй першій, присвяченій Меценатові, сатирі.

80

«Праця повинна виганяти піт» (тобто зайву, шкідливу, рідину), — зауважує Сенека у своїх «Листах» (51, 6), а не парильні чи сонячні ванни (див. прим. 40, Коротк.).

81

Серед численних негативних епітетів насолоди (voluptas) — invidiosa (заздрісна); інша річ — насолода від чистої (без цукру, без фарбників) джерельної води: вона, ця насолода, не заздрісна (non invidiosa), як про це Овідій у «Листах з Понту» (II, 7, 73).

82

Тому насолода й «заздрісна»; таким самим епітетом античні наділяли й час: «invidiosa aetas» (його природа теж — рух).

83

У «Нікомаховій етиці» Арістотеля (латиною цитує Тома Аквінський): «Virtutis praemium honor» (нагорода за чесноту — шана); цей вислів, з-поміж інших, викарбуваний на т. зв. «Кам’яниці з афоризмами» XVII ст., що на пл. Ринок у Львові.

84

Номентан — ненажера й марнотратник; можливо, саме про нього згадує Горацій у сатирах (І, 1, 102; І, 8, 11); Апіцій — за часів Тіберія найвідоміший знавець кулінарного мистецтва; його вважають автором кухарської книги з рецептами найекзотичніших страв.

85

Римляни не сідали до обіду, а прилягали на спеціальних ложах.

86

Гучний сміх («на всі зуби») й Отці церкви вважали ознакою божевілля; усмішку — ознакою душевної радості. «Сміятися дозволено, але, хто регоче, — того треба ганьбити» (Ціцерон).

87

Цю «чисту», «тверезу» насолоду, до якої закликав Епікур, палкий його прихильник Сковорода називає «веселієм серця».

88

«Verum gaudium res severa est» (справжня радість — річ сувора) — конкретизує Сенека цю думку афоризмом у «Листах».

89

Дві затоки у Північній Африці, Малий і Великий Сирт, були особливо небезпечні для мореплавців.

90

Вірш із Вергілієвої поеми «Георгіки» (І, 139—140).

91

Про цю нерозлучну пару — надію і страх — Сенека у «Листах» (V, 8); першим, хто це зауважив, був грецький елегійний поет Теогнід (VII ст. до н. е.): «Страх і надія в людей — така вже до себе подібна / Пара, ті два божества: те клопітне, як і те!»

92

Пор.: «Volentem ducuntfata, nolentem trahunt» — вислів грецького філософа-стоїка Клеанта (III ст. до н. е.); у перекладі латиною його навів Сенека у «Листах» (CVII, 11): «Бо хто слухняний, тих веде приречення, / А неслухняних — тягне, силоміць жене».

93

Мова про «аристократичні» платани; на відміну від в’язів, які слугували опорою для виноградної лози, платани насаджували лише для густої, розлогої тіні (про це, зокрема, Горацій у зверненій проти розкоші оді (II, 15).

94

Про величезні багатства Сенеки згадує, зокрема, Тацит у своїх «Анналах» (13, 42).

95

Рутілій — Публій Рутілій Руф, консул (105 р.), учень стоїка Панеція; видатний воєначальник, оратор, юрист, зразок бездоганного стоїка. Римський історик Веллей Патеркул називає його «найкращою людиною не лише своєї доби, а й усіх часів»; несправедливо засуджений, відмовився від захисту в суді й добровільно пішов на вигнання.

96

Катон — Марк Порцій Катон Молодший (бл. 96—46 рр. до н. е.), активний захисник республіканських порядків («звичаїв предків»), противник Юлія Цезаря (воював проти нього на боці Помпея), досконалий зразок римської твердості характеру, простоти й суворості життєвих засад. Після перемоги Цезаря у Північній Африці покінчив життя самогубством, завдавши собі смертельної рани мечем.

97

Деметрій — філософ-кінік, сучасник Сенеки; в побуті, звичаєм кініків, задовольнявся вкрай необхідним, був правдомовним і гострим на язик, за що Нерон прогнав його з Риму. Сенека часто наводить його афористичні вислови.

98

Діодор — філософ-епікуреєць. Сенека наголошує на його добровільному відході з життя, оскільки й Епікур у своєму вченні не забороняв мудрецеві зважуватись на таке.

99

Вергілій. «Енеїда», IV, 653.

100

Сенека часто закликає підтверджувати слова — ділами (verba rebus proba).

101

Альпініст спинається на неприступні вершини у прямому значенні слова, мудрець — у переносному: «ardua» (лат.) поєднує два значення: стрімкі урвища, труднощі. А якщо хтось і не сягне вершини, то: «ut desint vires, tamen est laudanda voluntas» — хай і забракло сил, бажання, однак, похвалімо (Овідій. «Листи з Понту», III, 4, 79). Супроти тих стрімких вершин, людина, своїм тілом, — маленька; своїм духом — велика (пор. у Т. Шевченка: «І вам, лицарі великі…»; великі — духом: грец. megathymoi).

102