Записки в узголів’ї - Сей Сенагон

Глядачі відправлять вершникам рис, змочений водою, вершники зупинять своїх коней біля сходів, що ведуть до галереї. До синків знатних батьків підбігають слуги, щоб узяти коней. Але мені дуже шкода вершників не таких знатних, на них ніхто не звертає уваги.

Коли ж понесли паланкін з верховною жрицею, слуги опустили повозки на землю, а коли паланкін понесли далі, повозки підняли знову.

Раптом бачу, що якісь слуги намагаються поставити свій екіпаж попереду мого. Тоді весь вид було б загороджено. Я заборонила їм робити це, та вони лише мені у відповідь: «Чому не можна?» І ще наблизились. Я втомилася сперечатися з ними та пішла одразу до їх хазяїна.

Тим часом прибували все нові й нові екіпажі, і вже не було місця взагалі. Позаду екіпажів тягнулася низка знатних людей. Я навіть не розуміла, куди ж вони стануть, але раптом вони почали відсувати екіпажі, що стояли попереду. За цим було цікаво спостерігати, скажу чесно, але все ж таки шкода було тих людей, яких проганяли. Вони вимушені були впрягти биків у повозки і шукати нового місця. Ясна річ, що зі знатними особами так би не вчинили.

Помітила я також екіпажі найпростіші, люди все кликали до себе слуг і віддавали накази.

215. «У жіночій опочивальні сьогодні вночі…»

«У жіночій опочивальні сьогодні вночі був якийсь чоловік. Він пішов сьогодні на світанку під великою парасолею», – пройшла така чутка у палаці.

Почувши це, я зрозуміла, що розмови про мого гостя. Він, правду кажучи, людина низького рангу, але дуже порядна, не з тих, про кого ходять різні балачки.

– Що за плітки? – здивовано перепитала я.

Мені принесли листа від імператриці.

– Відповідай негайно, – передали мені її наказ.

Я розгорнула листа. На аркуші паперу був намальований чоловік, обличчя його не було видно, була намальована рука, що тримає велику парасолю. А знизу ще й дописано:

З тої ранньої зорі, Коли вершина обагрилась На горі…

Імператриця, як завжди, мала цікавість до всього, що стосувалося нас. Ось чому мені не хотілося, щоб такі некрасиві плітки дійшли до неї. Ці події розвеселили мене, але водночас і трохи засмутили.

Я намалювала на іншому аркуші струмені сильного дощу і внизу додала рядок, який закінчує вірш, що прислала імператриця:

Забризкане ім’я моє, Хоча ані краплі дощу і не впало.

Імператриця потім довго сміялася і розповіла цю історію старшій фрейліні Укон.

216. Одного разу імператриця тимчасово поселилась у палаці на Шіджьо

Одного разу імператриця тимчасово поселилась у палаці на Шіджьо. Служники палацу прислали паланкін з оберемками аїру та чарівні кульки кусудама для святкування травня.

Молоді фрейліни і пані Мікушіґедоно також приготували цілющі кульки і прикріпили їх до одягу імператорських дітей – принца і принцеси.

Дуже гарні кусудама надіслали з інших палаців.

Хтось приніс аодзаші.[134] Я розіслала аркуш зеленого паперу на красивій кришці від тушечниці і, поклавши перепічку на підніс, принесла його імператриці з такими словами: «Ось, подаю через загорожу».

На що імператриця відірвала клаптик паперу і написала на ньому чудовий вірш:

Усі поспішають Спіймати метеликів, Зібрати квіти, Лише тобі під силу зрозуміти, Що в серці у мене. 217. У десятих числах жовтня

У десятих числах жовтня дуже яскраво світить місяць. У цей час я побачила п’ятнадцять придворних дам у пурпурному вбранні і чюнаґона поруч із ними, який був одягнений у червоне вбрання. Йому дуже личило нове кімоно.

218. Я ніколи не зустрічала людей з таким слухом

Я ніколи не зустрічала людей з таким слухом, як у пана Масаміцу. Він міг би почути, як упала ніжка в комара. Одного разу, коли я мешкала в правому крилі канцелярії імператриці, Нарінобу, прийомний син його величності Мічінаґа, тільки-но отримав звання чюджьо і ніс службу в палаці.

Поки я з ним розмовляла, одна із фрейлін тихо мені прошепотіла:

– Розкажіть панові чюджьо про картинки на віялі.

Я відповіла їй дуже тихо, лише одними губами:

– Коли піде он той чоловік.

Вона навіть не почула і почала перепитувати:

– Що? Що?

– Це обурливо! – вигукнув Масаміцу. – Тоді я цілий день буду стояти тут!

– Ну як він міг почути? – дивувалися ми.

219. Коли тушечниця брудна…

Коли тушечниця брудна, коли пензлик товстий, коли туш бліда – все це не радує серце жінки.

220. Коли позичиш тушечницю…

Коли позичиш тушечницю в людини для того, що потренуватися писати якийсь вірш, чи для того, щоб написати листа, та раптом вона говорить: «Ні, не чіпайте цю тушечницю». Тоді стає так ніяково на душі. Та що ж робити тоді? Чи залишити пензлик і припинити писати, чи продовжувати писати? Та я розумію почуття тієї людини. Я й сама часто таке відчуваю, коли, наприклад, у тебе позичать пензлика, і ти дивишся, як цей чоловік невміло пише на аркуші, натискаючи на пензлик, вимастивши його весь у туш. Що й казати, серце кров’ю обливається.

221. Листи не можна назвати чимось незвичним…

Листи не можна назвати чимось незвичним, та це чудова річ. Коли ти сумуєш за тим, хто знаходиться далеко від тебе, варто лише глянути на лист від нього, як одразу здається, що він також тут. Навіть якщо лист не знайде свого адресата, тобі стає легше, коли ти про всі свої почуття напишеш на папері. Та на серці стає ще краще, коли ти отримуєш відповідь від того, кому написала.

222. Ріки

Ріка Асука.[135] Коли на неї дивишся, все думаєш, що ж готує тобі майбутнє.

Ріки Оі, Нанасе.

Ріка Міміто «Чуйне вухо». Цікаво знати, до чого ж вона так чуйно прислухається.

Ріка Тамахоші – «Перлинна зірка».

Ріка Хосотані.

Ріка Йошіно.

Ама-но кавара – «Небесна ріка». Яка прекрасна назва! На її березі колись поет Наріхара сказав:

Сьогодні до зіроньки Я попрошуся на нічліг. 223. Поштові станції

Поштові станції: Нашіхара – «Гай диких груш», Хіґуре, Ноґучі.

Я чула, що в стародавні часи на «Гірській станції» Яма-но мумая відбувалось багато незвичайних подій. І пізніше там траплялись всілякі випадки. Якщо зібрати все докупи, вийде зовсім незвичайно!

224. Пагорби

Фунаока, Томоока.

225. Святилища богів

Святилища Фуру, Тацута, Ханафучі – «Квіткова заплава». Бог Кото-но-мама – «Збудеться все, про що просиш» – виконує все, що бажаєш.

Бог Арідоші. Це саме повз цей храм їхав поет Цураюкі,