Давній порядок і Революція - Алексіс де Токвіль
У міру того як у головах народу та заправителів відбуваються ці зміни, суспільний добробут розвивається з безприкладною досі швидкістю. На це вказують всі ознаки: чисельність населення зростає теж, багатства збільшуються ще швидше. Де суспільне піднесення не сповільнюється й Американською війною: державу вона втягує в борги, а приватні особи й далі багатіють; посилюється промисловий дух, підприємливість і винахідливість.
«З 1774 року,— пише один тодішній адміністратор,— різні галузі промисловості, розвиваючись, збільшили дохідність усіх податків на споживання». Справді, порівнюючи угоди, укладені в різні епохи царювання Людовіка XVI між державою та фінансовими компаніями, які брали на себе стягнення податків, виявляється, що відкупна сума за кожного відновлення контракту збільшується з наростаючою швидкістю. 1786 року відкуп дав доходу на 14 мільйонів більше, ніж 1780 року. «Можна вважати, що підсумок усіх податків на споживання збільшується щороку на 2 мільйони»,— пише Неккер у своєму звіті за 1781 рік.
Артур Юнг запевняє, що 1788 року торговельний обіг Бордо був більший за обіг Ліверпуля, і додає таке: «Останнім часом успіхи морської торгівлі у Франції були швидші, ніж навіть у Англії: у Франції вона подвоїлася впродовж двадцяти років».24
Узявши до розрахунку відмінність умов часу, ми пересвідчимося, що в жодну з епох, які наставали за Революцією, суспільний добробут не розвивався швидше, ніж протягом двадцяти років, які передували їй. З цього погляду із правлінням Людовіка XVI може зрівнятися лишень тридцятирічний період конституційної монархії, який був для нас часом миру та швидкого поступу.
Картина цього розкошування, що вже тоді було таким значущим і так швидко зростало, видасться дивовижною, якщо подумати про всі, що були ще в уряді, вади та про всі ті перепони, на які ще наштовхувалася промисловість на своєму шляху; можливо, навіть, що багато політиків заперечують сам цей факт тому, що не можуть пояснити його, вважаючи, разом з мольєрівським лікарем, що хворому не одужати всупереч правилам. Справді, як повірити, що Франція могла розкошувати й багатіти за нерівномірного розподілу повинностей, строкатостей звичайного права, існування внутрішніх митниць, феодальних оброків, цехів, продажних посад тощо? Й одначе, незважаючи на все це, вона почала багатіти й всебічно розвиватися завдяки тому, що, крім усіх цих погано прилаштованих требів, які погано захоплювали одне одне, радше призначених, як здавалося, гальмувати суспільний механізм, ніж запускати його в рух, у ній чаїлися дві вельми прості й дуже сильні пружини, вже достатні для того, аби зв'язати все воєдино й спрямувати до однієї мети — до суспільного добробуту; цими пружинами були: уряд, який, залишившись дуже сильним, але втративши свій деспотичний характер, скрізь підтримував порядок, і нація, яка в особі своїх верхніх прошарків була вже найосвіченішою й найвільнішою серед усіх націй континенту й у середовищі якої кожен міг будь-скільки збагачуватися та спокійно послуговуватися якось набутим багатством.25
Король і далі говорив мовою наказів, але насправді він сам корився громадській думці, яка скрізь підказувала йому, як діяти, або захоплювала його; король постійно прислуховувався до неї, боявся її, лестив їй; абсолютна за літерою закону королівська влада на практиці була обмежена. Вже 1784 року Неккер у одному публічному документі зазначає про це, як про незаперечний факт. Ось його слова: «Більшість чужоземців насилу може скласти собі уявлення про той вплив, який громадська думка має нині у Франції; їм важко зрозуміти, що це за невидима сила, яка володарює навіть у королівському палаці. А тим часом ця сила справді така велика».
Ніщо не може бути більш поверховим за ту думку, яка приписує велич і могутність якогось народу тільки механізмові його законів: ці наслідки досягаються не стільки досконалістю апарату, скільки силою рушіїв. Погляньте на Англію: її адміністративні закони ще й нині більш заплутані, строкатіші й безладніші за наш. А тим часом чи знайдеться в Європі бодай одна країна, в якій суспільний добробут був би більш значущим, приватна власність більша, багатша й різноманітніша, суспільство — міцніше й заможніше? Це пояснюється не перевагами тих чи тих законів зокрема, а тим духом, який проймає все англійське законодавство взагалі. Недосконалість деяких органів нічому не заважає, якщо організм сповнений життя.26 Та в міру того як розвивається у Франції описаний мною добробут, у головах, очевидячки, зростає невдоволеність і занепокоєння; суспільна тривога загострюється; посилюється ненависть до всіх старих закладів, і нація відверто наближається до насильницького перевороту.
Навіть більше: головним вогнищем цієї Революції стають згодом саме ті частини Франції, в яких успіхи найбільш помітні. Вивчаючи те, що вціліло від архівів старої губернії Іль-де-Франс, ми легко переконаємося, що давній порядок раніше й глибше зазнав перетворень у регіонах, суміжних з Парижем. Там свобода та майно жителів були вже куди ліпше забезпечені, ніж у будь-якому іншому фінансово-податковому окрузі. Особиста панщина зникла там задовго до 1789 року. Стягнення подушного стало регулярнішим, поміркованішим і справедливішим, ніж у решті Франції. Треба прочитати регламент 1772 року, аби зрозуміти, як багато міг зробити тоді інтендант задля добра, а також і задля нещастя цілої провінції. В цьому регламенті податок має зовсім інший вигляд. Урядові комісари приходять щороку до кожної парафії; громада сходиться на збори в їхній присутності; цінність майна визначається публічно; платоспроможність кожного встановлюється із загальної згоди зацікавлених осіб; обсяг податку визначається, нарешті, за участі всіх платників. Нема більше ні свавілля синдиків, ні марного насильства. Звісно, подушне зберігає властиві йому вади, хоч би яким був порядок його стягнення: воно лягає своїм тягарем тільки на один з податкових класів, і в ньому однаково вражає промисловість та власність; у решті аспектів воно глибоко відрізняється від того, що ще пов'язано з його ім'ям у сусідніх губерніях.27
Ніде, навпаки, колишній порядок не зберігся так добре, як уздовж долішньої течії Луари,— серед боліт Пуату та лугів Бретані. Саме там спалахнуло й підтримувалося полум'я міжусібної війни, саме там Революція зустріла найжорстокіший і найтривалішій опір; отже, можна сказати,
