Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського - Франческо Петрарка

Франческо

Чесний вояк спершу погрожує мечем, а тоді вже завдає удару. А я, ще не діставши рани, починаю хитатися, вражений самою тільки погрозою.

Августин

Ще й не так ти похитнешся, коли я завдам тобі найглибшу рану. Саме та, яку ти звеличуєш, якій буцімто всім завдячуєш, саме вона погубила тебе.

Франческо

Боже милосердний! Яким чином ти переконаєш мене?

Августин

Вона віддалила твою душу від любові до небесного і відхилила твої прагнення з Творця на творіння. А це найстрімкіший шлях до погибелі.

Франческо

Прошу тебе, не квапся з вироком. Кохання до неї, я впевнений, посилило мою любов до Бога.

Августин

Але перекрутило порядок.

Франческо

Яким чином?

Августин

Бо належить шанувати все суще з любові до Творця, а ти, навпаки, спокушений привабливістю творіння, схилявся перед Творцем не з любові, а з захвату від його майстерності. Начебто він не створив нічого прекраснішого! А тим часом тілесна врода є нижчий вид краси.

Франческо

Істина, що нині з нами, а також моя совість нехай будуть мені за свідків, що я кохав (як я вже казав раніше) не так її тіло, як її душу. І ти можеш у цьому впевнитись, бо що далі вона посувалась у віці, який завдає тілесній вроді непоправної шкоди, тим більше я утверджувався в своєму ставленні. Якщо квіт її молодості в’янув з роками, то краса її душі дедалі розквітала, і саме ця краса, що й дала мені, свого часу, поштовх до кохання, нині мене в цьому коханні зміцнила. Інакше, якби поза тілом нічого мене не вабило, мої почуття давно змінилися б.

Августин

Ти з мене глузуєш? Чи та сама душа так само привабила б тебе, якби вона мешкала в неохайному і потворному тілі?

Франческо

Не насмілююсь таке стверджувати: адже душа недоступна для зору, а вигляд тіла не розповів би мені про красу душі; але якби душа постала переді мною в своїй красі, безперечно я полюбив би її красу.

Августин

Ти шукаєш опори в словах, бо якщо ти здатен любити тільки те, що доступне зору, зрозуміло, що кохав ти її тіло. Втім, я не заперечую, що її душа і манери теж, до певної міри, живили жар твого почуття, адже навіть саме тільки її ім’я – про що трохи згодом – неабияк розпалювало твою божевільну пристрасть. Бо, нехай в усіх душевних пристрастях, але в цій особливо, від крихітної іскри часто спалахує справжня пожежа.

Франческо

Бачу, до чого ти мене схиляєш: аби я зізнався разом з Овідієм:

Душу з