Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.

24.28. Див., наприклад, прим. 8-12 до розділу 7 та відповідний текст.

24.29. Див. розділ 10, зокрема закінчення цього розділу, себто прим. 59-70 та відповідний текст (див. іще посилання на Мак-Таггарта в прим. 59 до розділу 10). Див. також примітки до «Вступу», прим. 33 до розділу 11 та прим. 36 до розділу 12, прим. 4, 6 та 58 до даного розділу. Окрім того, див. твердження Вітгенштайна (цитоване в прим. 32 до даного розділу) про те, що споглядання чи відчуття світу як обмеженого цілого є містичним відчуттям.

Книжка Олдоса Гакслі «Сірий кардинал» (A. Huxley. Grey Eminence), про яку багато говорилося і яка присвячена містицизмові та його ролі у політиці, цікава передовсім тим, що її автор абсолютно не усвідомлює того, що викладена ним історія про містика і політика отця Жозефа цілковито спростовує основну тезу самої книжки. А теза ця полягає в тому, буцімто навчання містиці — це єдина з відомих форм навчання, яка здатна захистити людей, дати їм моральне та релігійне підґрунтя, якого так потребують люди, котрі мають змогу впливати на політику. Проте викладена автором історія отця Жозефа показує, як, незважаючи на своє містичне навчання, отець Жозеф впадає у гріх — звичайнісінький гріх можновладців — і виявляється нездатним йому опиратися; абсолютна влада повністю його розбещує. Таким чином, єдине історичне свідоцтво, доскіпливо обговорюване автором, спростовує його ж тезу, що, однак, не бентежить самого автора.

24.30. F. Kafka. The Great Wall of China, English transl. by Е. Muir, 1933, p. 236.

24.31. Див. також прим. 19 до даного розділу.

24.32. L. Wittgenstein. Tractatus Logico-Philosophicus, p. 187: «Містичне полягає не в тому, як світ є, а в тому, що вік є.— Споглядання світу sub specie aeterni [з погляду вічності] — це споглядання його як обмеженого цілого.— Відчуття світу як обмеженого цілого є відчуттям містичним». Відтак зрозуміло, що містицизм Вітгенштайна — містицизм типово холістський.— Про це свідчать також інші уривки з його праці (lос. cit.), скажімо, такий: «Щось невимовне справді існує. Воно виявляє себе. Воно — це містичне». Див, критику цих поглядів Карнапом (R. Carnар. Logical Syntax of Language, 1937, p. 314 та наст.). Див. також прим. 25 до розділу 25 та відповідний текст. Див. також прим. 29 до даного розділу і наведені в ньому перехресні посилання.

24.33. Див. розділ 10, зокрема прим. 40, 41. Племінну та езотеричну тенденцію такого типу можна проілюструвати цитатою з Г. Блюхера (див. A. Kolnai. The War against the West, p. 74; курсив мій): «Християнство є підкреслено аристократичним переконанням, вільним від моралі і нездатним до навчання. Християни пізнають один одного по зовнішньому вигляду. В людському суспільстві вони утворюють групу, яка ніколи не страждала від взаємного нерозуміння і яку не розуміє ніхто, крім членів самої групи. Вони складають таємну спілку. Окрім того, та любов, якою оперують у християнстві, осяювала колись і поганські храми. Така любов не має нічого спільного з винаходом іудеїв — так званою любов'ю до людей або любов'ю до ближнього». Інший приклад можна почерпнути з Е. фон Саломона, а саме — з його книжки «The Outlaws» (цитованої також у прим. 90 до розділу 12; цитату, що наведена нижче, почерпнуто зі с. 240; курсив мій): «Ми миттєво пізнали один одного, хоча прийшли із різних кінців рейху, підхоплені вітром битв і небезпеки».

24.34. Це зауваження не слід сприймати в історицистському розумінні. Я не збираюся робити пророцтва з приводу тієї ролі, яку цей конфлікт відіграватиме у майбутньому. Скажу тільки, що ми здатні засвоїти лише таке: існує проблема співвідношення науки і релігії чи не існує — у будь-якому разі це не є суттєвим моментом порівняно з проблемою релігій зла, таких як тоталітаризм і расизм, з якими ми спіткаємося у своєму житті,

24.35. Я маю на увазі Principia Mathematica by Whitehead and Russell (У Process and Reality Уайтхед зазначав, що передмова в обох виданнях цієї книжки належить Расселу (р. 10, прим. 1).

24.36. Див. посилання на Гегеля (а також багатьох інших філософів, таких як Платон та Арістотель) у книжці: А. N. Whitehead. Process and Reality, p. 14.

24.37. A. N. Whitehead, op. cit., p. 18 та наст.

24.38. Див. Кант, додаток до «Пролегоменів» (Works, ed., by Cassier, vol, IV, 132 та наст.) Стосовно перекладу терміну «драна ковдра» — див. англійське видання кантівських «Пролегоменів» (ed. by P. Carus, 1902 та 1912, p. IV).

24.39. Див. A. N. Whitehead. Process and Reality, p. 20 та наст.

Стосовно позиції «прийми або облиш», яка описана в наступному абзаці,— див. прим. 53 до розділу 11,

24.40. Див. А. N. Whitehead, op. cit., 429. Дві інші антитези такі: «Сказати, що світ іманентний Богові — так само справедливо, як і сказати, що Бог іманентний ситові... Сказати, що Бог творить світ — так само справедливо, як і сказати, що світ творить Бога». Це надто нагадує німецького містика Шеффлера (Агелуса Силезіуса), котрий писав: «Я такий великий, як Бог. Бог — такий же маленький, як і я. Я не можу без нього, так само, як і він не може без мене».

Щодо мого зауваження в цьому абзаці тексту про те, що я не зрозумів думки автора — слід зазначити, що я написав це з великою нехіттю. Критика типу «я не зрозумів» перетворює будь-яку дискусію на різновид дешевого і небезпечного спорту. Я написав ці слова лише тому, що (незважаючи на всі мої зусилля) я дійсно не зрозумів думки Уайтхеда.

24.41. Див. лист Канта до Мендельсона 8 квітня 1766 року (Works, ed., by Cassier, vol. IX, 56 та наст.).

24.42. Див. A. Toynbee. A Study of History, vol, VI, 536 та наст.

24.43. Тойнбі зазначає (op. cit., 537) щодо «традиційно ортодоксальної свідомості», що з погляду такої свідомості «наше дослідження буде ударом по уявленнях про історичність євангельських оповідей про Ісуса Христа». Він стверджує (op. cit., 538), що Бог виявляє себе