Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
13.4. Або «інтелект, що руйнує», див. текст до примітки 68 до розділу 12. Щодо діалектики загалом і гегелівської діалектики зокрема, див. розділ 12, особливо текст до приміток 28-33. Я не маю наміру розглядати Марксову діалектику в цій книжці, оскільки я торкався її в іншому місці. (Див. What is Dialectic?, Mind, N. S., vol. 49, 1940, pp. 403 і далі; і переглянутий варіант у Conjectures and Refutations, pp. 312 і далі.) Я вважаю Марксову діалектику, так само як і Гегелеву, досить небезпечною плутаниною; одначе тут я утримуюся від її аналізу, оскільки, зокрема, критика Марксового історицизму покриває все, що можна серйозно сприймати в його діалектиці.
13.5. Див., приміром, цитату в тексті до примітки 11 до цього розділу.
13.6. Маркс і Енгельс уперше піддали критиці утопізм у «Маніфесті Комуністичної партії», III, 3. (Див. Н. о. М., 55 і далі = GA, Series I, vol. 6, 553-555; — ME, 4, 437-439.) Щодо Марксових нападок на «буржуазних економістів», котрі «намагаються узгодити... політичну економію з вимогами пролетаріату», нападок, спрямованих, зокрема, проти Мілля та інших членів контівської школи, див. Capital, 868 (критика Мілля; див. також примітку 14 до цього розділу) і 870 (критика контівського Revue Positiviste; див. також текст до примітки 21 до розділу 18). Щодо всієї проблеми соціальної технології проти історицизму і поступової соціальної інженерії проти утопічної соціальної інженерії див., зокрема, розділ 9, вгорі. (Див. також примітки 9 до розділу 3; 18 (3) до розділу 5 і 1 до розділу 9, де є посилання на М. Eastman. Marxism is it Science?)
13.7. (1) Дві цитати з Леніна взято з Sidney and Beatrice Webb. Soviet Communism (2nd ed., 1937), p. 650 і наст. Автори вказують у примітці, що друга з цитат почерпнута з промови Леніна в травні 1918 р. Дуже цікаво відзначити, як швидко Ленін усвідомив становище. Напередодні приходу його партії до влади в серпні 1917 року, коли він опублікував книжку «Держава і революція», він був іще чистим історицистом. Toді він не лише не усвідомлював як найважчі проблеми, пов'язані із завданням побудови нового суспільства, а й навіть вірив разом із більшістю марксистів у те, що ці проблеми не існують, або що вони будуть вирішені в процесі історії. Див., зокрема, фрагменти з «Держави і революції», І- L. L-, vol. 14, 77-79, де Ленін наголошує на простоті проблем організації й управління на різних фазах розвитку комуністичного суспільства. «Вся справа в тому,— пише він,— щоб вони працювали нарівно, правильно дотримувалися міри праці й отримували рівно. Облік цього, контроль за цим спрощений (курсив в оригіналі) капіталізмом до крайності». Ці проблеми, отож, можуть бути просто прийняті робітниками, оскільки методи контролю «приступні кожному, хто вміє читати й писати і знає перші чотири арифметичні дії». Ці дивовижно наївні твердження показові. (Ми бачимо, що подібні погляди висловлювалися як у Німеччині, так і в Англії — див. цю примітку, пункт (2). Ці погляди мають суперечити промовам Леніна, виголошеним кілька місяців по тому. Вони показують, якою мірою був позбавлений «науковий соціаліст» передбачення майбутніх проблем і лих. (Я маю на увазі лиха періоду військового комунізму, періоду, який був наслідком пророчого і антитехнологічного марксизму.) Одначе ці погляди показують також здатність Леніна знаходити й визнавати зроблені ним помилки. Він відкинув марксизм на практиці, але не в теорії. Див. також розділ V, підрозділи 2 і 3 праці Леніна «Держава і революція» (Н. о. М., pp. 742 і далі — State and Revolution, 67-73) щодо суто історицистського, тобто пророчого й антитехнологічного («антиутопічного», як міг сказати Ленін; див, р. 747 «State and Revolution, 70-71) характеру цього «наукового соціалізму» до його приходу до влади.
Втім, коли Ленін зізнався, що не знає жодної книжки, яка торкається конструктивних проблем соціальної інженерії, то цим він тільки виказав, що марксисти, вірні вказівкам Маркса, ніколи навіть не читали «утопічні твори» кабінетних професорів-соціалістів, котрі намагалися покласти початок розгляду цих проблем. Я маю на гадці окремих фабіанців у Англії й А. Менгера (приміром, його Neue Staatslehre, 2nd. ed., 1904, зокрема pp. 248 і далі) та Й. Поппера-Лінкоя в Австрії. Останній розвинув, окрім багатьох інших пропозицій, технології колективного сільського господарства і, зокрема, велетенських сільськогосподарських об'єднань, що були пізніше запроваджені в Росії (див. його Allgemeine Nahrpflicht, 1912, pp. 206 і далі, а також 300 і далі 2-го вид. 1923 p.). Одначе його відкинули марксисти як «напівсоціаліста». Вони назвали його «напівсоціалістом», тому що він передбачив приватний сектор підприємництва у своєму суспільстві; він обмежив економічну діяльність держави турботою про основні потреби кожного — «гарантованим мінімумом існування». Все поза межами цього мусило належати до суто конкурентної системи.
(2) Ленінський погляд у «Державі і революції», цитований вище, дуже подібний (як відзначив Дж. Віпер) до погляду Джона Каррузерса (J. Carruthers. Socialism and Radicalism, див., зокрема, ст. 14-16, а також примітку 9 до розділу 9). Він пише: «Капіталісти вигадали систему фінансів, яка, хоч і складна, достатньо легка в практичному застосуванні й яка цілковито навчає кожного, як найкраще керувати своєю фабрикою. Дуже схожа, але ще простіша система фінансів буде в такий самий спосіб навчати обраного керівника соціалістичної фабрики, як управляти підприємством, і він відчуватиме потребу в пораді професійного організатора не більшу, ніж капіталіст».
13.8. Це наївне натуралістичне гасло є марксистським «принципом комунізму» (запозиченим Марксом із статті Луї Блана «Організація праці» (L'organisation de Travail), як люб'язно вказав мені Брайєн Магі). Він бере початок з платонізму і раннього християнства (див. примітку 29 до розділу 5; «Дії святих апостолів», 2, 44-45 і 4, 34-35; див. також примітку 48 до
