Давній порядок і Революція - Алексіс де Токвіль
Це поступове зубожіння шляхти більш чи менш виявляло себе не тільки у Франції, а й у всіх тих частинах континенту, де, як і у Франції, феодальна система припиняла своє існування без заміни якоюсь іншою формою аристократії. В німецьких народностей, які населяють береги Райну, цей занепад виявлявся особливо різко й вельми багатьма був поміченим. Зворотне спостерігалося тільки в англійців. Там старі шляхетські родини, які ще й далі існували, не тільки зберегли, а й значно збільшили свої статки; вони залишилися першими не тільки за своєю політичною силою, а й за багатством; у цьому останньому відношенні нові родини, які підносилися поруч зі старими, лишень зрівнюючись з ними, але не перевершили їх.
У Франції, мабуть, одні тільки різночинці вспадкували ті маєтки, які вислизали з рук шляхтичів; здавалося, що вони наживаються виключно за рахунок цих останніх. Тим часом не було жодного закону, який би перешкоджав розоренню буржуа або сприяв би його збагаченню; й усе ж таки він багатів без угаву, в багатьох випадках стаючи таким самим заможним, як і шляхтич, а іноді й багатшим. Навіть більше, багатство буржуа часто якісно не відрізнялося від шляхетського: живучи звичайно в місті, буржуа, однак, нерідко володів сільськими угіддями, а подеколи набував і шляхетські фільварки.
Виховання та спосіб життя встигли створити безліч інших рис схожості між людьми цих двох станів. Буржуа був таким освіченим, як і шляхтич, і, що особливо важливо, черпав свої знання з того самого джерела. Обидва вони були освічені одним і тим самим світлом. В обох однаково освіта мала теоретичний і літературний характер: Париж, який поступово зробився єдиним наставником Франції, давав усім мізкам однакову виправку й форму.
Наприкінці XVIII століття, безперечно, ще можна було помітити відмінність у манерах шляхетства та третього стану, бо ніщо не зрівнюється так повільно, як ця поверхня звичаїв, яку називають манерами; але, власне, всі люди, які стояли поза народною масою, були схожі одні на одних; у них були однакові поняття, звички, схильності, вони віддавалися одним і тим самим утіхам, читали одні й ті самі книжки, говорили однією й тією самою мовою і різнилися лишень своїми правами.
Не гадаю, щоб така схожість за тих часів виявила себе ще десь такою великою мірою: навіть в Англії окремі класи, хоч як міцно вони були пов'язані між собою спільністю інтересів, усе ще різнились духом та звичаями; адже політична свобода, володіючи дивовижною здатністю об'єднувати всіх громадян відносинами необхідності та взаємозалежності, не завжди створює між ними схожість; тільки одноособове правління, врешті-решт, завше й неминуче робить людей схожими одних на одних і взаємно байдужими до своєї долі.
Розділ IX. Про те, як ці такі схожі між собою люди ділилися на маленькі гурти, взаємно чужі й байдужі одні до одних
Тепер розглянемо інший бік картини й побачимо, що ті самі французи, за всієї своєї схожості, були відокремлені між собою більш, може, ніж будь-де інде, і навіть глибше, ніж у Франції колишніх часів.
Багато що примушує нас думати, що в добу виникнення феодальної системи в Європі те, що згодом стало називатися шляхетством, зовсім не утворювало з себе негайно касту, а укладалося первісно з усіх значущих членів нації і, отже, попервах було тільки аристократією. Але це те питання, яке я зовсім не маю наміру тут розглядати. Я обмежуся зауваженням, що в середньовіччі шляхта обертається на касту, цебто що її примітною ознакою стає походження.
Щоправда, середньовічне шляхетство зберігає характерну особливість аристократії: воно залишається сукупністю правлячих громадян; але то тільки походження визначає, які особи стоятимуть на чолі цього суспільного гурту. Кожен, хто не народився шляхтичем, стоїть поза цим відокремленим і замкненим класом і посідає в державі низьке чи високе, але завше підлегле становище.
Скрізь на Європейському континенті, де запанував феодалізм, його наслідком було створення касти; тільки в Англії він призвів до відновлення аристократії.
Мене завше дивував той факт, який так різко виокремлює Англію з середовища всіх сучасних націй і дає ключ до розуміння особливостей її законів, духу та історії, він не міг не звернути на себе уваги філософів та державних діячів; але мене дивувало й те, що він не привернув до себе ще пильнішої уваги й що звичка, зрештою, зробила його нібито невидимим для самих англійців. Нерідко його помічали тільки наполовину й саме в такий спосіб описували; ніколи, здається, він не подавався в повному обсязі й з цілковитою ясністю. Монтеск'є, гостюючи у Великій Британії 1739 року, справедливо пише: «Я перебуваю в країні, яка зовсім не схожа на решту Європи»,— але нічого не додає до цього.
Уже тоді Англія так дуже відрізнялася від решти Європи не стільки завдяки своїй свободі, гласності чи судові присяжних, скільки завдяки іншій обставині, ще більш своєрідній та істотнішій. Англія становила собою єдину країну, в якій система касти була не тільки змінена, а й зруйнована. Там шляхтичі та різночинці разом провадили одні й ті самі справи, практикували однакові професії й, що ще відрадніше, вступали між собою в шлюби; там уже не вважалося за сором для дочки найзаможнішого вельможі вийти заміж за просту людину.
Якщо ви бажаєте дізнатися, чи остаточно в середовищі якогось народу знищені каста й створені нею поняття, звички та перепони, розгляньте шлюби, що відбуваються в ньому. Тільки в них ви знайдете вирішальні ознаки. Шукати їх у Франції було б марною працею навіть за наших часів, після шістдесяти років панування демократії. Тут давніші й нові родини, змішавшись, очевидячки, в усіх відношеннях, і далі намагаються щомога уникати злиття шляхом шлюбів.
Уже не раз завважувалося, що англійське шляхетство відрізнялося від шляхетського стану всіх інших держав своєю розважливістю, політичним тактом і менш замкнутим характером. Правильніше було б сказати, що в Англії
