Іліада. Одіссея - Гомер
Враз виникають. Хто ж бо жахливої згуби уникне,
Як налетить несподівано вихром шаленої бурі
Нот чи Зефір противійний, які найчастіш розбивають
290] Нам кораблі, навіть всупереч волі богів можновладних?
Краще вже зараз ми темній скорімося ночі й на берег
Вийдім вечерю край корабля готувати швидкого,
Вставши ж удосвіта, знов поплинемо в море широке».
Так говорив Еврілох, і всі його думку схвалили.
295] -тут я збагнув, що хтось із богів нам біду замишляє,
Й так я промовив, із словом до нього звернувшись крилатим:
«Сам я один, Еврілох, проти вашої сили не встою.
Тільки усі мені зараз же клятву дайте велику:
В разі корів ми череду там чи овечок отару
300] Стрінем численну, ніхто хай в зухвальстві злочиннім не сміє
Хоч би єдину вівцю чи корову забити, - спокійно
Страв споживайте, що їх безсмертна дала нам Кіркея».
Так я сказав, і зразу ж усі поклялись, як велів я.
Потім, коли вже вони присягайся і клятву скінчили,
305] В затишну бухту поставили свій корабель ми доладний,
Біля солодкої близько води, і посходили з нього
Товариші, і смачну почали готувати вечерю.
Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
Згадувать всіх і оплакувать стали супутників любих,
310] Що з корабля похапала й поїла зажерлива Скілла.
Плакали так, поки й сон надійшов до них солодковійний.
А як лишалася ночі третина й заходили зорі,
Бурю жахливу неждано наслав із поривчастим вітром
Зевс, що хмари збирає, й густою окутав імлою
315] Море і землю, і ніч із неба спустилася знову.
Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
Витягай ми корабель і в печеру поставили тиху,
Затишне місце для німф та для їх хороводів чудових.
Там на нараду зібрав я усіх і так до них мовив:
320] «Досить в нас їжі й пиття у швидкім кораблі, мої друзі,
Отже, не слід нам чіпати корів, щоб не трапилось лиха.
Гелію всі ці корови належать і тучні овечки,
Богу страшному, який усе бачить на світі, все чує».
Так говорив я, й вони послухали серцем відважним.
325] Та не вгавав цілий місяць і Нот полуденний, і вітер
Інший не віяв тоді, крім Нота і східного Евра.
Поки їм хліба й вина червоного всім вистачало,
Не зачіпали корів, хоч і як поживитись кортіло.
А почало під запасами дно корабля виглядати,
330] Товариші мимоволі на лови тоді подалися,
Рибу ловити і птицю - усе, що до рук попадало, -
Вудками, петлями тощо, бо голод їм шлунки тривожив.
Вийшов я якось на острів углиб, щоб богам помолитись,
Може, з них котрий нам шлях повернутись додому покаже.
335] Отже, коли відійшов від супутників я далеченько,
Руки умив і в затишнім місці, од вітру укритім,
Із молитвами до всіх звернувся богів олімпійських.
Сон найсолодший злили вони потім мені на повіки.
Раду тим часом лиху подав Еврілох товариству:
340] «Слухайте слів моїх, друзі, що стільки вже лиха зазнали!
Кожною смертю немило вмирати людині бездольній,
Вмерти ж із голоду, в ньому загибель знайти - найстрашніше.
Отже, давайте Гелія кращих корів одберімо
Й жертву богам принесім, що простором небес володіють.
345] А як повернемось ми до Ітаки, вітчизни своєї,
Храм величний негайно збудуємо Гіперіону
Гелію ми й багато коштовних дарів принесемо.
А як у гніві на нас за корів круторогих він схоче
Наш корабель, за згодою інших богів, погубити, -
350] Краще волію, в воді захлинувшись, загинути зразу,
Аніж поволі вмирать на пустинному острові цьому».
Так говорив Еврілох, і всі його думку схвалили.
Зразу ж тоді вони Гелія кращих корів одібрали
З стад його, - від темноносого-бо корабля недалеко
355] Паслися широкочолі корови його круторогі.
їх оточили вони і молитися стали безсмертним,
Свіже зриваючи листя із високоверхого дуба,
Білого-бо на швидкім кораблі не було вже ячменю.
А помолившись, корів повбивали і шкуру обдерли,
360] Потім, відрізавши стегна, їх жиром обабіч обклали,
Згорнутим вдвоє, а зверху сирим іще м'ясом накрили.
Та не було в них вина поливати палаючі жертви,
То покропили водою і нутрощі смажити стали.
Стеша телиці спаливши й утроби її скуштувавши,
365] Решту усю на шматки порубали й рожнами проткнули.
Саме тоді від повік моїх сон відлетів найсолодший.
До корабля я швидкого пішов на морське узбережжя.
Вже недалеко свого корабля крутобокого бувши,
Раптом відчув я, як смаженим звідкись приємно запахло.
370] З зойком болючим тоді заволав до богів я безсмертних:
«Зевсе, наш батьку, і всі ви, одвічні боги всеблаженні!
Горя ж мені завдали ви, тим сном лиховійним приспавши!
Товариші тут страшного накоїли лиха без мене».
З вістю до Гелія Гіперіона прийшла довгошатна
375] Діва Лампетія - що ми корів його кращих убили.
Серцем розгнівався він і так до безсмертних промовив:
«Зевсе, наш батьку, і всі ви, одвічні боги всеблаженні!
Тяжко скарайте людей Одіссея, сина Лаерта!
Надто зухвало вони тих корів повбивали, якими
Тішивсь я кожного разу, на зоряне сходячи небо
Чи повертаючись знову з небесного шляху на землю.
А як не буде за вбитих корів їм належної кари,
То до Аїда зійду я й світитиму там для померлих».
В відповідь так йому Зевс, що хмари збирає, промовив:
385] «Гглію, краще й надалі світи для безсмертних у небі,
А заодно і для смертних людей на землі плодородній.
Я ж незабаром швидкий корабель їх, сліпучу метнувши
Блискавку, вщент розіб'ю посеред винно-темного моря».
Все це давно від Каліпсо прекрасноволосої чув я,
390] їй же, казала вона, все Гермес розповів, оповісник.
Отже, пішов я тоді до свого корабля і до моря
Й вилаяв всіх, перед кожним спиняючись; та не могли ми
Ради вже дати ніяк, бо корови були уже вбиті.
Потім боги ще
