Оповіді про стародавній Київ - Івакін Г.

Три дочки — Єлизавета, Анна і Анастасія. їхня доля цікава насамперед тому, що відбиває великий міжнародний авторитет Київської Русі.

У 1028 р. у Києві знайшли притулок норвезький король Олаф Товстий і його брат Гаральд, яких вигнав датський король Кнут. Та незабаром під час спроби повернути собі владу Олаф загинув, а Гаральд зі своїми вікінгами (дружинниками) повернувся до Києва. Він палко покохав княжну Єлизавету. Проте Ярослав, вважаючи цю партію негідною, не віддав дочку за Гаральда.

Засмучений Гаральд подався до Візантії, здійснив чимало вдалих походів у Малу Азію, Грецію, Сіцілію, Італію. У Греції зберігся навіть камінь з написом про його подвиги. Усі завойовані скарби він відправляв у Київ на зберігання.

Гаральд був не тільки вправним воїном, а й відомим поетом. Одна з його пісень присвячена Єлизаветі. Кожна з двох строф пісні закінчується згадкою про неї:

...Раз, дівчинонько, шістнадцять нас З чотирьох проломів враз Морську воду черпать мусили —

Хвилі лютії ревли,

Заливали човен наш дотла,—

Та таки ми не дались!

Гей, в кого не мужня душа,

Не посмів би плавать там!

А проте дівчина з руської країни,

Що в короні сяє, мене не приймає...

У цей час міняється політична ситуація. У 1035 р. норвезьким королем стає Магнус Добрий (син Олафа), який виховувався при дворі Ярослава. Перед Гаральдом відкривається можливість стати королем. Він повертається до Києва, і Ярослав у 1044 р. віддає за нього Єлизавету. Молоді від’їжджають до Норвегії, де Гаральд стає співправителем Магнуса, а з 1047 р.— королем.

У 1066 р. Гаральд гине в битві з англосаксонським королем Гаральдом II Годвінсоном. Цікаво, що Гаральд англійський лише через три дні змушений був іти назустріч Вільгельму Завойовнику, в битві з яким на Гастінгському полі він загинув. А його дочка Гита тікає з Англії. Вона дістається Русі і виходить заміж за Володимира Мономаха.

Французький король Генріх І Капетінг у 1048 р. відряджає до Києва пишне посольство, щоб просити руки другої Ярослав-ни — Анни.

14 травня 1049 р. у м. Реймсі відбулося вінчання Генріха І з Анною. Анна привезла із собою євангеліє, яке згодом дістало назву Реймського. На ньому присягали французькі королі протягом багатьох століть, коли вступали на престол Франції. І зараз це євангеліє зберігається в Реймсі.

Після смерті Генріха І у 1060 р. Анна стає регентшею при сині Філіппі, фактично правлячи Францією. На багатьох грамотах збереглися підписи Анни слов’янськими літерами — «Анна регіна» (королева). У містечку Сенлісі (40 км від Парижа) вона заснувала монастир, каплиця якого збереглася і до нашого часу.

Значно менше відомостей збереглося в західних хроніках про третю дочку Ярослава — Анастасію. Приблизно в 1047 р. вона вийшла заміж за Андрія І, який жив у Києві, а незабаром став королем Угорщини.

За муром софійським. Про відкриття вчених у Софії можна розповідати й розповідати... Та краще виглянемо за кам’яний мур, який її оточував. Прямо перед нею стояли ще три великі кам’яні собори, побудовані Ярославом: на розі Ірининської та Володимирської вулиць, на невеличкій площі, утвореній вул. Золотоворітською і Стрілецьким провулком, третій — поблизу будинку № 6 по вул. Стрілецькій. Назви двох із цих соборів відомі — Ірининський і Георгіївський, а от про третій літопис замовчує. За Ірининським собором розміщувався кам’яний палац. А на самій вулиці в 1970 р. при розкопках знайдено печі для випалювання вапна, яке йшло на будівництво кам’яних споруд часів Ярослава Мудрого.

Георгіївський собор закладено приблизно в 1051 —1053 рр. Про нього згадується, крім літопису, також у Сказанні

XIV ст., де повідомляється, що собор було закладено на честь Георгія (Георгій — християнське ім’я Ярослава), тобто «небесного» покровителя князя, і освячено 26 листопада митропо-

литом Іларіоном. Там же говориться, що Георгіївський собор знаходився «перед воротами святої Софії».

Археологам удалося відкрити частини галерей храму, його стіни, стовпи, дослідити своєрідну кладку фундаменту. Серед знахідок — численні уламки фресок, смальта, різьблений шиферний сланець, шматки листового свинцю тощо.

У «городі Ярослава» розкопано і дерев’яні житла городян. А в районі Львівської площі та по вул. Рейтарській виявлено цілий квартал будівель XI—XII ст., що розташовувалися в межах кількох садиб: житлові зруби, господарчі споруди і залишки, як вважають дослідники, каплиці (будівлі загинули в результаті однієї з величезних пожеж, про які неодноразово повідомляє літопис). Тут знайдено багато керамічних світильників, скляного посуду, різнокольорових скляних жіночих браслетів і каблучок, а також 4 західноєвропейські монети, що є досить рідкісною знахідкою для Києва.

Досліджуючи дерев’яні споруди столиці Давньої Русі, київський археолог М. А. Сагайдак уперше на Україні застосував дендрохронологію — науку, за допомогою якої визначається датування різних речей з дерева.

Дендрохронологічний метод грунтується на вивченні та підрахунку кілець перерізу дерева. Розпиліть стовбур дерева і на торці побачите річні кільця. Одні з них широкі — вони

наростали в теплі дощові роки. Інші — тоненькі, з’явились у роки засух, великих холодів чи нападу сарани. Товщини цих кілець виводяться на спеціальні графіки життя кожного дерева. І якщо дерева росли одночасно — їхні графіки збігаються.

А ось уявіть собі, що одне з дерев виявиться точно датованим. Наприклад, воно витягнуто з міських валів чи підмурків церкви, час побудови яких відомий з літопису. Порівнюючи з його графіком росту графіки інших дерев, можна визначити і дату рубки тих дерев, які хоч частково росли разом з ним. А якщо поєднати графіки, що трохи находять один на одного, можна створити єдиний графік (дендрохронологічну шкалу) від сучасності до найдавніших часів. На цю шкалу накладають графіки життя будь-якого дерева і точно визначають дату його рубки.

Найпоширеніший в археології порівняльно-типологічний метод датування визначає лише приблизні дати, іноді в межах кількох століть. Він грунтується на порівнянні речей, що розкопали, з уже відомими і визначеними типами подібних речей. Тобто горщик, подібний до горщиків, які датуються XI ст., також належить до цього часу. І житло, де його знайдено, і всі інші речі з цього житла також датуються XI ст. А от дендрохронологія визначає час, коли зрубали дерево, з точністю до року, а іноді і до півроку (весною чи восени).

Так, за допомогою дендрохронології було продатоване здобуте на Подолі дерево і тепер нам відомий рік побудови кожного з тих відомих зрубів.

У 1054 р. помер Ярослав Мудрий.

Князя з великими почестями поховано в Софійському соборі в мармуровому саркофазі. Його останки зберігаються й понині. Умираючи, Ярослав заповідав своїм синам жити в злагоді, не допускати усобиць. У «Повісті временних літ» читаємо: «Се аз отхожню света сего, сынове мои, имейте в собе любовь, по-неже вы есте братье єдиного отца и матере. Да аще будете в любви межю собою, ... покорить вы противныя подь вы. И будете