Оповіді про стародавній Київ - Івакін Г.

чія), де знаходились єдині на Русі родовища шиферного сланцю і поблизу якого виявлено кілька майстерень по виготовленню прясел. До цього виробництво пряслиць вважалося сільським промислом.

Білоруський дослідник Г. В. Штихов незабаром виявив подібну майстерню в давньому Мінську. А звідси випливає, що виробництво прясел не можна вважати виключно сільським промислом. Ця майстерня свідчить про ще одну, невідому до цього часу, спеціалізацію ремісників давнього Києва.

Можна сміливо припустити, що Янчине пряслице було зроблено у київській, а не овруцькій майстерні. Адже за розмірами воно майже подібне до знайдених на Подолі.

Де ж подільські ремісники брали сировину для виготовлення прясел? Адже шиферні каменоломні були тільки біля Овруча. Найвірогіднішим є припущення, що вони використовували відходи майстерень з обробки каменю. У таких майстернях виробляли саркофаги, капітелі, карнизи, плити для підлоги. Про високу майстерність київських різьбярів по каменю свідчать парапети хор Софійського собору, барельєфи Михайлівського Златоверхого монастиря та Києво-Печерської лаври. А про масштаби використання овруцького шиферного сланцю в Києві можна судити з того, що лише при дослідженнях Успенського

собору Печерського монастиря виявлено 244 плити з підлоги, що покривали площу 530 кв. м. Однієї розколотої плити з підлоги вистачило б для виготовлення 750—800 прясел, тобто ремісники, які займалися їх виготовленням на Подолі, цілком могли працювати на відходах майстерень обробки архітектурних деталей. Тепер, після відкриття майстерні в Києві, можна стверджувати, що прясла виробляли не тільки в районі Овруча, а й в інших давньоруських центрах, насамперед у містах, де велись великі будівельні роботи.

На розкопі біля Покровської церкви (вул. Зелінського) виявлено ювелірну майстерню XIII ст. Тут знайдено напівза-готовки з янтарю червонуватого відтінку, скоріше всього місцевого, дніпровського походження. Він був тоді досить поширений не тільки в Прибалтиці, а й у районі нинішнього Києва, Харкова та в Карпатах.

Сліди такої самої майстерні обробки янтарю виявлені на Подолі по вул. Ярославській, де знайдено шматочки янтарю і заготовки для різних виробів, готова продукція — каблучки, намистини, натільні хрестики. Немає сумніву, що така велика кількість знахідок з янтарю можлива лише поблизу ремісничої майстерні з його обробки.

Ще більшу кількість янтарю знайдено при дослідженнях «города Ярослава» на вул. Велика Житомирська. У згорілому житлі XIII ст. знаходилася бочка, в якій зберігалося близько 8 кг янтарю. Характер будівлі, а також інвентаря, знайденого в ній, показали, що то була не реміснича майстерня, а житло купця.

Чимало чудових витворів давньокиївських майстрів знайдено в різних місцях Києва під час археологічних досліджень. Наприклад, так звані хрести-енколпіони, що складаються з двох половинок, кожну з яких прикрашали різні зображення. Виробництво енколпіонів вважалося своєрідною монополією київських ремісників. Багато їх вивозили в інші країни, зокрема у Польщу, Чехію і Румунію. Особливо цікавим виявився мідний енколпіон, знайдений на Подолі у 1974 р. Поверхня його прикрашена мініатюрними зображеннями, виконаними в техніці гравіровки та черні. З художнього погляду цей енколпіон — один з найкращих виробів такого гатунку. Залізне окуття тур’ячого рога, прикрашене золотою платівкою у вигляді витонченого плетеного орнаменту, знайдено на трасі будівництва метро по вул. Жданова. Платівка прикріплена до окуття невеличкими бронзовими цвяшками. А неподалік лежала амфора (корчага) з написом. Такі корчаги в Давній Русі призначалися здебільшого для зберігання вина. «Житіє Феодосія» розповідає, як у 1068 р. ключниця князя Всеволода Ярос-лавича послала ченцям Печерського монастиря «три возы пол-ны суще корчаг с вином». А в джерелі XII ст. зазначено: " ...а вино своє держи, купив корчагу". Подібні написи трапля-

Бронзові з позолотою черепахоподібні фібули IX—X ст.

Залишки виробництва прясел з рожевого шиферного сланцю.

Поділ.

▼

Турячий ріг X ст., який підкладається («на щастя») під кут зрубу. З розкопок Подолу.

Фреска Кирилівської церкви XII ст.

Глек XII—XIII ст. З розколу на вул. Володимирській.

Зразки гаптування XVII ст. З розкопок на Видубичах.

Наконечник бойового пояса.

Жіночі прикраси XVI—XVII ст. З розкопок Пирогощі.

Амфора з написом «Мстиславля корчага».

Розписна таріль XVII ст.

З розкопок Подолу.

Дерев'яний різьблений кипарисовий хрестик. З розкопок на Видубичах.

Скарб давньоруських ювелірних виробів. З розкопок на вул. Володимирській.

Золоті ворота. Один з варіантів графічної реконструкції.

Софійський собор.

ються досить часто. У верхній частині однієї з корчаг, між двома ручками, зроблено напис — «Мстиславля корчага». Напис можна датувати приблизно XII ст. Який Мстислав мається на увазі? Звичайно, не ремісник чи купець, адже Мстислав — ім’я князівське. У цей час у Києві правив лише один Мстислав — Мстислав Романович, який зайняв великокнязівський стіл у 1214 р. після того, як разом з іншими Ро-стиславцчами вигнав з Києва Всеволода Святославича Черем-ного, і князював близько 10 років. Він трагічно загинув під час відомої битви при річці Калці.

Напис на корчазі, можливо, позначав партію вина для Мстислава Романовича, як і на корчазі з Пінська («Ярополче вино»), на якій позначалося, що вино доставлялося на весілля князя Ярополка Георгійовича у 1192 р. Місце, де було знайдено корчагу, з півдня прилягає до знаменитого подільського торговища. Тут могли розміщуватися садиби або склади якогось великого купця-оптовика, постачальника двору великого князя київського.

За останні роки в Києві знайдено ще дві корчаги з графіті. Велика корчага XI ст. з Києво-Печерської лаври має напис: «корчага доброго вина». ЧИ не з тих це возів, що ключниця князя Всеволода послала ченцям Печерського монастиря? На вул. Лівера, теж поблизу торговища, знайдено велику корчагу XII—XIII ст. з написом: «Гаврило».

Велику роль у житті давніх киян відігравало дерево. З дерева робили все: від іграшок до жител та міських укріплень. На Подолі вперше в Києві було виявлено значну кількість виробів з дерева. Це і посуд, і лопати, і чесала, частини саней та возів тощо. Нерідко ці речі прикрашені витонченим різьбленням.

Художнім різьбленням прикрашались також вироби з кістки: гребінці, рукоятки ножів та виделок, гудзики, різноманітні пластини-накладки.

Чимало цікавого можна ще розказати про різноманітні знахідки виробів київських майстрів. Та чи не краще читачеві самому оглянути їх у київських музеях? З ними ви зустрінетесь в Державному історичному музеї УРСР, у Музеї коштовностей, а також у Музеї історії Києва.

Печатки Давньої Русі. Дуже цінним історичним джерелом є печатки. Вивчення зображень і написів на них у тісному зв’язку з іншими джерелами може привести до важливих і цікавих відкриттів у науці. До того ж печатки, звичайно, виготовлялися талановитими майстрами, і тому вони є цінними пам’ятками мистецтва.

У Давній Русі використовувались металеві висячі печатки — були. Вони відтискувалися переважно на свинцевих круглих пластинках (молівдовулах) діаметром 2—3 см і підвішувалися до документів на шнурку, звідси і назва —