Українська література 17 століття - Автор невідомий
51 Ф і л і п п — тобто Філіпп II (бл. 382—336 до н. е.), цар Македонії; батько Александра Македонського.
55 Й о в і ш (Зевс, Юпітер) — за греко-римською міфологією, верховний бог, цар і отець людей та богів.
м ... переможець мідійських і перських, вавілонських і грецьких царств...—Йдеться про Мідію — рабовласницьку державу на північно-західних землях теперішнього Ірану і на півдні теперішнього Азербайджану; існувала з VII ст. по 550 р. до н. е„ коли її завоювали перси. Перські царства — рабовласницькі держави; існували з III тисячоліття до н. е. до XI ст. н. е. Вавілонські царства — рабовласницькі держави в південній частині Мессопотамії, на території теперішнього Іраку; існували з II тисячоліття по VI ст. до н. е. Грецькі царства — рабовласницькі держави, які існували в II—І тисячоліттях до н. е. на території південної частини Балканського півострова, островів Егейського моря, західного узбережжя Малої Азії, на берегах Мармурового і Чорного морів, на узбережжі південної Італії та на сході Сіцілії; у II ст. до н. е. увійшли до складу Римської держави.
57 Александрія — місто в Єгипті, порт на Середземному морі; засноване в IV ст. до н. е. Александром Македонським; осередок елліністичної культури і раннього християнства.
“Марс — за римською міфологією, бог війни.
59 А р е й (Арес)—за грецькою міфологією, бог бурі, грози, війни; у римській міфології — Марс.
60 Мінерва — за римською міфологією, богиня мудрості, покровителька ремесел і мистецтв; у грецькій міфології — Афіна Паллада.
61 Апіній Александрієць — мабуть, Аппіан з Александрії (II ст. до н. е.), автор «Римської історії».
62 Н е с т о р (? — після 1113) — давньоруський літописець й агіограф, чернець Києво-Печерського монастиря.
63 М о р а в и (моравани, муравляни) —слов’янські племена, які від середини І тисячоліття заселяли Моравію.
64 Чехи — слов’янське плем’я, яке жило по нижній течії річки Влтави, лівої протоки Лаби (Ельби); в IX і X ст., об’єднавшись із сусідніми племенами, заснували державу Пшемишлідів; назва поширилась на всю країну і на всіх її мешканців.
65... хорвати білі...— Візантійський імператор-історик Костянтин Багрянородний (X ст.) засвідчує, що хрещені хорвати, які жили в Далмації, походили від нехрещених хорватів, званих білими; країну останніх він не зовсім точно визначає десь поблизу Баварії й Угорщини.
66 Ляхи — назва, якою на Русі з XI ст. іменували групу польських племен, західних слов’ян загалом.
67 Поляни — західнослов’янське плем’я в поріччі середньої і нижньої Варти, знані були також як лендзяни; назва походить від «поля», тобто «оброблюваної землі».
68 Л у т и ч і (лютичі) —західнослов’янські племена (долечани, ра-тарі, хижани, черезпеняни), що жили між річками Лабою (Ельбою) й Одрою (Одером) та на островах Рюген, Узедом і Воллін у Балтійському морі.
69 Мазовшани — ранньопольське плем’я, яке в IX—XI ст. населяло територію теперішнього Мазовша, історичної області над середньою течією Вісли та над нижньою течією Нарева й Західного Бугу.
70 Поляни — східнослов’янські племена, які жили на правобережжі Дніпра між річками Россю й Тетеревом; стали основою давньоруської народності.
71 Деревляни — східнослов’янські племена, які в VI—X ст. жили в Поліссі, на правобережжі Дніпра.
72 Прип’ять — річка в межах білоруського та українського Полісся, права притока Дніпра.
Д в і н а — тобто Західна Двіна, річка, що бере початок на Вллдай-ській височині і впадає у Ризьку затоку Балтійського моря.
м Дреговичі — східнослов’янські племена, які жили між Прип’яттю і Західною Двіною.
75 Полоть (Полота) — річка в межах теперішньої Білорусії, притока Західної Двіни.
70 Полочани — східнослов’янське плем’я, яке жило в басейні Західної Двіни та у верхів’ях річок Німану й Березини, над річкою Полоттю.
77 Сейм — ліва притока Десни.
78 Псьол (Псел, Псло) —річка, ліва притока Дніпра.
79 С і в е р и (Сіверщина) — земля сіверян, східнослов’янських племен, які жили на лівобережжі Дніпра і по Десні.
80 І л ь м е р (Ільмень) — озеро на Новгородщині; з нього витікає річка Волхов, на якій стоїть Новгород Великий; у другій половині І тисячоліття в басейні озера жило східнослов’янське плем’я ільменських слов’ян, або новгородських словен.
81 Новгород — тобто Новгород Великий, давньоруське місто на річці Волхов, біля озера Ільмень.
82 Гостомисл — легендарний ватажок новгородських словен, перший новгородський князь чи посадник; життя його припадає на першу половину IX ст.
83 Таціт Публій Корнелій (бл. 55 — бл. 120) —давньоримський державний діяч та історик, автор «Історії» та «Анналів», в яких описано події часів ранньої імперії, а також етнографічного нарису «Германія».
84 Прокопій Кесарієць (Кесарійський, кінець V ст.— бл. 562) — візантійський історик, автор «Історії воєн Юстініана з персами, вандалами і готами», в якій висвітлюється історія Візантії VI ст., подаються відомості про слов’ян та народи Кавказу.
85 Д л у г о ш (1415—1480) —польський історик; автор синтетичної «Історії Польщі» та «Анналів, чи хронік славного Королівства Польського».
Л е о н І (400—474) — візантійський імператор з 457 p.; воював із вандалами; противник єресі монофізитів.
87 Равенна — місто в північно-східній Італії, поблизу Адріатичного узбережжя, засноване умбрами; порт, резиденція західноримських імператорів; з 540 р. під владою Візантії, лонгобардів, папства, Венеції.
““Поморська земля (Помор’я) —польські землі над Балтійським морем, при гирлах Одера і Вісли.
89 Р у г і я — Йдеться, мабуть, про Аркону на острові Ругія (Рюген) у Балтійському морі, заселеному в середні віки слов’янським плем’ям ранів; осередок культу слов’янського бога Світовіта.
90 Тевтони — германські племена, що заселяли в середині І тисячоліття до н. е. західну частину Ютландського півострова. Близько 120 р. до н. е. тевтони разом з племенами кімврів і гельветів вдерлися на Італійський півострів, але були розгромлені римлянами; рештки їх розселилися в Галлії; згодом
