Іліада. Одіссея - Гомер

Очі ти бачив її, чи, може, від іншого чув ти

325] Мандрівника, - на недолю-бо мати його народила.

Тож не шкодуй, і не жалуй мене, й не пом'якшуй нічого,

А розкажи все докладно, що бачить тобі довелося.

Щиро благаю, якщо Одіссей, мій отець благородний,

Виконав слово яке, тобі обіцявши, чи діло

330] В краї троянськім, де стільки, ахеї, ви горя зазнали,

Все це сьогодні згадай і щиру скажи мені правду».

З гнівним обуренням мовив йому Менелай русокудрий:

«Ну ж і ганьба! На шлюбному ложі лягти у такого

Мужа могутнього враз заманулось отим боягузам!

335] Це все одно, якби лань, у лігво могутнього лева

Новонароджених, ще сосунців, оленяток поклавши,

Вийшла б на травами рясно укриті узгір'я й долини

Пастись, а він би тим часом, до лігва свого повернувшись,

Приготував оленятам і лані загибель ганебну, -

Так Одіссей і для них приготує загибель ганебну.

О, якби, Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне,

Він залишався таким, яким ще колись на Лесбосі,

Ставши на герць, завзято із Філомелідом змагався

Й кинув з усеї ним сили об землю на радість ахеям.

345] Хай би отак Одіссей зустрів женихів безсоромних,

Коротковічні усі б вони стали тоді й гіркошлюбні!

Ну, а про те, що мене ти питаєш і просиш, будь певен,

Не ухиляючись, правду скажу я тобі, не злукавлю, -

З того всього, що морський оповів мені старець правдивий,

350] Не приховаю нічого й слівця не втаю я від тебе.

Я поривався додому, мене ж у Єгипті тримали

Вічні боги, бо святої я їм не приніс гекатомби, -

Хочуть-бо завжди вони, щоб накази ми їх пам'ятали.

Острів там є невеликий у вічнобурхливому морі,

355] Перед самим він Єгиптом лежить, а зовуть його Фарос;

Стільки віддалений острів від берега, скільки проплине

З вітром попутним іззаду за день корабель крутобокий.

Є там затока чудова, і зручно із неї просторі

В море вести кораблі, водою запасшись питною.

360] Двадцять днів нас боги там тримали, й за час той ні разу

Вітер не віяв морський, що супутником нам супроводить

Всі кораблі по лону безмежно широкого моря.

Виснаги ми вже зазнали і в силі людей, і в припасах,

Поки одна із богинь не зглянулась, не врятувала -

365] Донька старого Протея, могутнього бога морського,

Ейдотея, - найбільше-бо душу її зворушив я.

Від товариства далеко блукавши, я стрів її раптом,

Товариші ж у той час кривими гачками ловили

Рибу вздовж берега, - шлунки-бо голод їм мучив страшенний.

370] Близько спинившись, з таким вона словом до мене звернулась:

«Чи нерозумний ти зовсім, чужинче, а чи легковажний,

Чи не навмисно ти дляєш, знаходячи втіху в стражданні?

Надто на острові цім забарився й знайти вже не можеш

Виходу, товариші ж твої духом цілком занепали».

з« Так говорила вона, а я їй у відповідь мовив:

«Зараз тобі відповім я, котра б із богинь не була ти.

Ні, я не з власної волі затримався тут, а, як видно,

Чимось образив богів, що простором небес володіють.

Може, хоч ти мені скажеш, бо все вам відомо, богове,

зво Хто із безсмертних затримав мене й заступає дорогу

В путь поворотну по хвилях багатого рибою моря?»

Так говорив я, й мені відказала в богинях пресвітла:

«Щиро й одверто всю правду, чужинче, тобі розкажу я.

Часто старець морський заїжджає сюди непомильний,

385] Бог невмирущий, Протей із Єгипту, що добре безодні

Знає морські, владаря тих глибин, Посейдона, підданець;

Кажуть, він батько мені, я від нього на світ народилась.

Може, тобі пощастить, підстерігши, його захопити, -

Все тобі він розповів би про віддаль дороги твоєї

390] Й путь поворотну по хвилях багатого рибою моря.

Скаже він, паростку Зевсів, усе, як того побажаєш,

Що там лихого чи доброго сталось у домі твоєму

З того часу, як у довгу й тяжку ти подався дорогу».

Так говорила вона, я ж у відповідь мовив до неї:

«Краще придумай сама на божистого старця засаду

Так, щоб не вимкнувся він, як побачить мене і впізнає.

Важко-бо смертній людині з безсмертним управитись богом».

Так говорив я, й мені відказала в богинях пресвітла:

«Все це по правді, одверто і щиро тобі розкажу я.

400] Щойно докотиться сонце середини неба ясного,

Старець морський непомильний із подувом першим Зефіра

Раптом з глибин виринає, у темну закутаний хвилю, -

Вийде на берег і спати лягає в глибокій печері.

Випливши з сивого моря, тюленів стада ногоплавних

405] Сплять навкруги, поріддя прекрасної доньки морської,

І видихають терпкий глибини океанської запах.

Тож на світанку туди приведу я тебе і влаштую

Ложе між ними, а ти з кораблів добропалубних візьмеш

На допомогу собі супутників трьох найвірніших.

410] Все я тобі розповім і про хитрощі діда старого.

Спершу тюленів усіх обійде він і всіх перелічить;

Потім, усіх по п'яти полічивши й оглянувши пильно,

Ляже всередині й сам, мов чабан ув отарі овечій.

Тільки-но вгледите ви, що сном уже першим заснув він,

415] Всю свою силу й відвагу зібравши, хапайте старого

Й цупко держіть, хоч би й як вислизав він тоді й виривався.

Вигляду всяких істот, що по лону земному плазують,

Він прибиратиме, в воду обернеться й пломінь пекучий.

Ви ж його міцно тримайте і тисніть як можна сильніше.

420] Тільки тоді, як до тебе він звернеться сам із словами,

Ставши таким, як і був, коли перед вами заснув він,

Силою більш не тримайте старого, і ти розпитати

Зможеш, герою, хто із безсмертних тобі заступає

Путь поворотну по хвилях багатого рибою моря».

425] Мовила це - та й зникла у хвилях бурхливого моря.

Я ж до своїх кораблів, що стояли в пісках прибережних,

Знову пішов,