Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
Набагато ціннішим, хоча також навіяним ненавистю, є Платонів опис тиранії, а надто перехід до неї. Платон наполягає, що змальовує речі, які бачив на власні очі19; безперечно, він натякає на своє життя при дворі Діонісія Старшого, тирана Сіракуз. Перехід від демократії до тиранії, за словами Платона, найлегше здійснює популярний ватажок, що знає, як скористатися класовими протиріччями між багатими і бідними всередині демократичної держави, і котрому вдається створити гвардію або власне військо. Люди, що спершу вихваляли його, як поборника свободи, невдовзі стають рабами; а тоді вони мусять битися за нього у «низці війн, які він повинен повсякчас розв'язувати... бо хоче примусити людей вважати, що їм потрібен військовий вождь»20... З настанням тиранії утворюється наймерзенніша держава.
Дуже схоже дослідження різних форм уряду можна знайти у «Політику», де Платон розглядає «походження тирана і царя, олігархій, аристократій і демократій»21. Знову ми бачимо, що різні форми урядів, які існували в ті часи, пояснюються як принижені копії справжнього зразка чи «форми» держави, досконалої держави, норми для всіх імітацій, яка за переказами була дуже давно, за часів Кроноса, Зевсового батька. З тою лише різницею, що тут Платон розпізнає шість типів зіпсованих держав, але ця різниця несуттєва, якщо, зокрема, пригадати сказане Платоном у «Державі»22, що розглянуті чотири типи не вичерпують теми і що є певні проміжні етапи. Шість типів, згідно з «Політиком», виникаюсь, насамперед, через відокремлення трьох форм уряду: правління однієї людини, кількох і багатьох. Далі кожна з них ділиться на два типи, з яких один порівняно добрий, а другий — поганий, відповідно до того, чи наслідують вони «єдиний справжній оригінал», переймаючи й зберігаючи його стародавні закони23. Таким чином, розрізняють три консервативні й законні та три відверто зіпсуті й беззаконні форми: монархія, аристократія та консервативна демократія — це законні наслідування, вишикувані відповідно до достоїнства. Але демократія змінюється на свою беззаконну форму і загниває далі, розпадаючись через олігархію, беззаконне правління кількох, у беззаконне правління однієї людини, тиранію, що, як Платон уже казав у «Державі», є найгіршою.
Тиранія, найогидніша держава, не обов'язково означає кінець розвитку, як видно з уривка із «Законів», що почасти повторює, а в дечому24 є пов'язаним із сюжетом «Політика». «Дайте мені державу, де править молодий тиран,— вигукує Платон,— ...якому пощастило бути сучасником видатного законодавця і з волі чистого випадку зустріти його. Що ще може зробити бог для міста, яке він хоче ощасливити?» У такий спосіб можна реформувати тиранію, найогиднішу державу. (Це узгоджується з наведеним вище зауваженням, узятим із «Законів», що всі зміни є злом, «крім зміни злої речі». Дуже мало сумнівів викликає те, що Платон, говорячи про видатного законодавця і молодого тирана, певно, мав на увазі себе і свої досліди з молодими тиранами і, зокрема, свої намагання поліпшити тиранію Діонісія Молодшого в Сіракузах, Ці його невдалі досліди ми розглянемо згодом.)
Платонів аналіз політичного розвитку насамперед мав на меті встановлення рушійної сили історичної змінюваності. В «Законах» він робить історичну розвідку саме в такому ракурсі: «Хіба впродовж усього цього часу не народилися незліченні тисячі міст... і хіба кожне з них не зазнало різних форм правління?.. Давайте, якщо зможемо, розкриємо причину такої значної зміни. Сподіваюся, що нам удасться з'ясувати як таємницю народження головних законів, так і те, чому вони змінювалися»25. Внаслідок цих досліджень він відкриває соціологічний закон, згідно з яким рушійною силою всіх політичних революцій є внутрішнє роз'єднання, класова боротьба, розпалювана непримиренністю економічних інтересів класів. Але Платонове формулювання цього основоположного закону йде навіть далі. Він твердить: лише внутрішня боротьба всередині панівного класу може знесилити його настільки, що вдасться повалити його правління. «Зміни у будь-якій структурі починаються, без винятку, всередині самого правлячого класу, І тільки тоді, коли цей клас стає джерелом розбрату»26, мовить він у «Державі», а в «Законах» додає (можливо, стосовно цього уривка з «Держави»): «Хіба можна зруйнувати коли-небудь царювання чи хоч яку іншу форму правління, якщо цього не зроблять самі правителі? Невже ми забули, що казали зовсім недавно, обговорюючи цей предмет, так само, як і другого дня?» Цей соціологічний закон разом із спостереженнями, що економічна зацікавленість є найвірогіднішою причиною розбрату, є Платоновим ключем до розуміння історії. Але не тільки. Це також ключ до його аналізу умов, необхідних для встановлення політичної рівноваги, тобто для припинення політичних змін. Він припускає, що цих умов було досягнуто в найкращій чи досконалій державі у стародавні часи.
III
Платонів опис досконалої, або найкращої держави звичайно трактували як утопічну програму прогресиста. Попри всі його завіряння, повторювані в «Державі», «Тімеї» та «Критії», що він змальовує віддалене минуле, і незважаючи на тотожні місця в «Законах», історична спрямованість яких очевидна, часто визнають, що Платон прагнув дати завуальований опис майбутнього. Та, по-моєму, Платон мав на гадці саме те, що сказав, і багато його характеристик найкращої держави, зокрема наведених у книжках
