Смаки раю - Вольфґанґ Шивельбуш

Паризька каварня на початку ХІХ століття

Тут читають газети, грають у шахи, дискутують. Німецькі відвідувачі, звиклі до значно сумирнішого каварняного життя, дивуються в Парижі зі значно жвавішого настрою та форм поведінки.

Ось і актор і театральний діяч Едвард Деврієнт 1839 року зачудовано писав: «Те, як ті панове входять: капелюх на голові, сигара в зубах, і падають, простягаючи ноги, на найближчий стілець, хапають журнали, різко й голосно замовляють, — усе це здавалося мені якимось недосяжним».

Паризька каварня на початку ХІХ століття

Ось траєкторія, яка обіймає всі типові стадії в історії нововведення: якась новинка виконує свою історичну роль — зокрема переінакшує реальність у певному ключовому аспекті — попервах у громадській сфері, тобто у сфері колективного споживання, і лише потім проникає в царину приватного, домашнього споживання. Громадську стадію впровадження новинки можна назвати героїчною, у тому сенсі, що вона змінює реальність. Подальшу приватну фазу можна назвати конформістською, тобто вона не вказує на якусь зміну динаміки, а радше призводить до утвердження та стабілізації. Так, приміром, транспортна революція розпочалася в ХІХ сторіччі в громадській сфері з появою залізниць як засобів масового перевезення; у XX сторіччі вона звернула в приватне й домашнє завдяки родинному автомобілеві. Фільми з’явилися спершу для громадського загалу в кінотеатрах; потім — із приходом телевізора — їх приватизувала вітальня. У кожному разі, те, що настає пізніше, є редукцією. Вона стосується не лише розмірів, до яких зменшується пристрій при перенесенні з громадської сфери в домашній ужиток (автівки менші, ніж локомотиви; телевізори менші, ніж кіноекрани), змаління зазнає і сама суть речей; героїчний аспект, так би мовити, вивітрюється. Порівняно зі своїми крихітними нащадками, залізниця та кіноекран є могутніми інструментами, що збурюють уяву, породжуючи майже містичні асоціації. Автівкам і телевізорам бракує цієї сили та впливу. Вони тільки впорядковують реальність, яку створили раніші форми. Адміністративні й технологічні апарати, тобто системи, завдяки яким зменшення стало можливим, бувають, своєю чергою, незрівнянно монументальнішіми за свої відповідники в часи героїчних початків; у деяких випадках надзвичайно виразні (мережа залізниць), в інших — не такі очевидні (телебачення).

Сніданок до настання доби гарячих напоїв

На натюрморті «Сніданковий стіл» Вілема Клаеша Геди (1594 — бл. 1680) бачимо, в який своєрідний спосіб у XVII сторіччі давня, ще середньовічна культура їжі переплітається із новочасними витребеньками. На вищий культурний рівень указують вишукані келихи, торт і, не останньою чергою, кишеньковий годинник. Та водночас бачимо і цілком доновочасний сніданковий напій — вино. Лише в ХІХ сторіччі, коли гарячі напої вже міцно вкоренилися, денді й сноби наново відкривають для себе сніданки з шампанським і petit dejeuner a fourchette[14] («ранній ланч» або «пізній сніданок», попередник нашого сучасного «бранчу»[15]), тобто сніданок без кави.

Цю траєкторію можна виявити і в історії кави. Протягом своєї громадської, героїчної, фази, тобто фази каварні, кава була могутньою силою, що несла зміни, витворювала форми нової реальності. Перемістившись у міщанські оселі, щоб стати напоєм на сніданок і обід, вона ставала все пасивнішою, тяжіла до ідилічності. Кава більше не символізувала винятково динамічну царину громадського життя, політики, літератури й комерції раннього середнього класу, а дедалі більше ставала засобом для хатнього затишку й інтимності, тієї знаменитої «Gemutlichkeit».

Мотив родинної кави

Після «привселюдної» появи в каварні кава протягом XVIIIсторіччя дедалі глибше проникає в приватну сферу міщанської родини як сніданкова чи пополуднева. Відтепер кава чи чай у родинному колі стали улюбленою формою родинних портретів. У цьому жанрі можна спостерегти цікаву тенденцію: від формального портрета до реалістичних сценок за кавою.

На картині Якоба Денера родина розташована достоту, як на традиційному груповому портреті, кавовий столик і посуд тут радше довільні додатки.

У виконанні англійського майстра Ричарда Колінза панує таке ж формальне розташування осіб, яке, однак, у дивовижний спосіб уже поєднується із достоту технічним інтересом до самого ритуалу пиття кави (або чаю): виразно видні всі компоненти кавового сервізу, а кожна особа тримає свою чашку якось інакше, немовби демонструючи різні способи пиття. Картина Тишбайна так само ще повністю відповідає традиційному формату групового портрета.

Худ. Ричард Колінз

Худ. Тишбайн

Худ. Карл Мільде

Худ. Карл Мільде

Натомість доволі рання (1738 рік) картина Франсуа Буше «Сніданок» подає неймовірно невимушено-реалістичну сценку, недосяжну навіть для німецького стилю «бідермаєр», хай би як високо той цінував неквапливий затишок родинних сцен за кавовим столом, як-от на полотнах Карла Мільде.

Утім, навіть тепер слід розрізняти дві нагоди для пиття кави вдома: вранці та пополудні. Сніданкова кава зберегла відбиток культурно-історичних ефектів каварні: вона позначала початок робочого дня, формально кладучи край нічному спочинкові та збадьорюючи людину на день прийдешній.

У ХІХ сторіччі до сніданкового ритуалу додалася щоденна ранкова газета — ще один емігрант із каварні. Пригадайте, що сніданкова кава тепер заступила пивний суп давніх часів — такий-от домашній аналог витіснення таверн каварнями.

Ці функції та символічні значення не притаманні пообідньому споживанню кави, відомому в Німеччині як Kaffeekranzchen (дослівно «кавовий гурток»), тобто «посиденьки за кавою». Посиденьки за кавою — суто жіночий захід; згідно з означенням у Frauenzimmerlexikon («Жіночому словнику») Амарантеса, це «щоденне або щотижневе зібрання кількох заприязнених жінок, серед яких кожна почергово приймає це зібрання, в якому учасниці полишають справи і розважаються, п’ючи каву й граючи в ломбер». Відданість і завзяття, з якими жінки поринають у ці кавові гуртки для леді та пиття кави вдома загалом, стали основною темою комедій у Німеччині XVIII сторіччя, що засвідчують п’єски молодого Лесинґа, Ґелерта чи Пікандера. «Добре відомо, — писав Пікандер, — що декотрі жінки аж так схибнуті на каві, що, якби мали певність, що їм подадуть каву в чистилищі, ніколи й не прагнули б потрапити до раю».

Цілком очевидно, що цю пристрасть жінок до кави слід розглядати як компенсацію за їхнє вилучення з іншого кола. Отож пообідні посиденьки за кавою стали чимось на кшталт антикаварні, сурогату справжньої каварні, створеної для чоловічого товариства. Однак спроба започаткувати Kaffeekranzchen як домашній, жіночий